Культурна дипломатія. Як Україна повертає імена своїх художників за кордоном?

У лютому 2023 року музей мистецтва Метрополітен у Нью-Йорку почав вважати художників Івана Айвазовського та Іллю Рєпін українцями. Раніше їх підписували російськими митцями. Та чи є це прикладом ефективної культурної дипломатії? 

«Коли людина за кордоном чує про Україну та війну, то хоче дізнатися щось більше про країну. Побачити культуру, дізнатися контекст про людей та зрозуміти, чому відбувається війна. Багато людей йдуть в музеї, де вони не бачать України. Це не тому, що наше мистецтво погане, або нецікаве, а тому що ці художники апропрійовані [привласнені] Росією», — говорить історикиня мистецтва Оксана Семенік.

Про те, як боротися з неправильними підписами українських художників у світових музеях, яке це має значення та як поширювати інформацію про українських митців, говорили на 11-му Міжнародному книжковому фестивалі «Книжковий Арсенал». 

В американському музеї Zimmerli Art Museum серед 900 художників, які підписані як росіяни, понад 70 митців виявилися українцями, розповіла історикиня мистецтва Оксана Семенік, яка там стажувалася. 

Картини для колекцій Zimmerli Art Museum купували у 60–70-ті роках ХХ століття в Росії, тому працівники музею підписали митців російськими художниками. За словами Семенік, чимало картин потрапили до світових музеїв від російських колекціонерів або музеїв. 

Оксана Семенік наголошує, що важливо постійно комунікувати зі світовими культурними інституціями про неправильні підписи до картин.

— говорить Семенік. 

У 2021 році на одній з виставок у Гельсінкі в Фінляндії, яка була присвячена українському художнику Іллі Рєпіну, його представили як російського, розповіла українська дослідниця, журналістка та членкиня управління української асоціації в Фінляндії Наталія Терамае. Україну згадали лише як місце народження митця. 

— говорить в інтерв’ю Укрінформ наукова співробітниця науково-дослідного відділу Київської картинної галереї Наталія Агеєва. 

У 2016 році у гельсінському мистецькому музеї Ateneum роботи Рєпіна представили у виставці «Російські майстри — від Айвазовського до Рєпіна», коли обидва є українцями. 

Картина українського художника Василя Єрмілова висіла в Нью-Йоркському «МоМа» (Музей сучасного мистецтва — ред.) догори дриґом, розповів генеральний директор Українського інституту Володимир Шейко. 

— каже Шейко. 

Понад п’ять років креативна директорка Українського інституту Тетяна Філевська зверталася до музею з проханням перевісити картину. На запити відповідали: «Ми розглянемо ваше звернення», але нічого не відбувалось. 

— говорить гендиректор Українського інституту. 

Шейко вважає, що культурна дипломатія має наразі вагомий вплив, тому її необхідно використовувати та розвивати. 

— говорить Шейко. 

Викликом для української культурної дипломатії є те, що ми не просто просуваємо свою культуру, а також вимушені реагувати на російські наративи, які поширювалися десятиліттями, через що у світі не знають українських культурних діячів. Однією з характеристик культурної дипломатії воєнного часу є від’єднання від Росії, вважає Володимир Шейко. 

— каже він. 

Росія поширювала інформацію про те, що її культура багата на талановитих художників, чиї роботи відзначають у світі. Серед митців називала Іллю Рєпіна, Казимира Малевича, Івана Айвазовського, які насправді були українці. 

— зазначає Оксана Семенік. 

За її словами, чимало картин потрапили до світових музеїв від російських колекціонерів, тому часто їх і підписували як російські. Хоча насправді ці роботи могли бути придбані чи вивезені з українських музеїв.

До того ж активно працюють російські катедри слов’янознавства (Slavic Studies) в європейських та американських інституціях. Нерідко їхні дослідження охоплюють не лише Росію, але й мову та культуру України, Білорусі чи інших пострадянських країн. 

Натомість українських митців, яких не змогла привласнити Російська імперії та СРСР, репресували та вбивали. 

Радянські переслідування та вбивства вплинули на розвиток української культури минулого століття, тому що творчий процес фактично переривався і гальмувався у своєму розвитку. 

— зазначає історик та автор каналу «Історія без міфів» Владлен Мараєв.  

Наприклад, Михайла Бойчука, українського художника, маляра-монументаліста, засновника «бойчукізму» (синтез українського фольклорного образотворчого мистецтва і церковного мистецтва Візантії, Проторенесансу й України) представники Народного комісаріату внутрішніх справ СРСР розстріляли разом із його учнями Іваном Падалкою, Василем Седляром та Іваном Липківським у 1937 році. 

Бойчук був одним з ідейних лідерів Асоціації революційного мистецтва України, яка заперечувала натуралізм і прагнула до національної своєрідності українського мистецтва. З початку 1930-х років радянська влада почала насадження єдиного для всіх художнього методу — соціалістичного реалізму. Митці цього не підтримали і їх звинуватили у належності до «контрреволюційної націонал-фашистської організації». 

У 1970 році художницю-шістдесятницю Аллу Горську знайшли мертвою з численними травмами голови. Жінку постійно викликали до КДБ для попереджень. Вона підтримувала ув’язнених представників української інтелігенції: писала протести після суду над В’ячеславом Чорноволом у Львовi, разом з Ліною Костенко та іншими дисидентами зверталася з вiдкритими листами до газети «Літературна Україна» через наклепницькі звинувачення письменників. 

Знищення українських митців та їх робіт не закінчилися в минулому столітті. 1 липня 2023 року українська письменниця Вікторія Амеліна померла через поранення під час російської ракетної атаки по Краматорську 27 червня. 

Саме вона знайшла щоденник вбитого росіянами дитячого письменника Володимира Вакуленка, який він закопав. Самого письменника вона знайшла після деокупації Ізюмщини у братській могилі — у його тілі було дві кулі.

Від російської кулі загинув скульптор, кераміст з Полтави та викладач Полтавської дитячої художньої школи Святослав Пашинський. У бою за Харків росіяни вбили художника і добровольця Артема Азарова. 

Від тяжкого осколкового поранення в бою під Охтиркою загинув художник Олександр Тарасенко. Він був доцентом катедри образотворчого мистецтва в Полтавському інженерно-будівельному університеті. 

Через підрив Каховської ГЕС у тимчасово окупованих Олешках на Херсонщині під водою опинився будинок-музей української художниці, представниці аутсайдерського мистецтва Поліни Райко. Залишилося 30-40% фресок — решту знищила повінь. Творчість Райко ставлять в один ряд з мистецтвом таких українських художниць, як Марія Примачеко та Катерина Білокур. 

Оксана Семенік близько року веде сторінку в Twitter Ukrainian Art History — проєкт про українську культуру для іноземців. 

— каже Семенік. 

За її словами, працівникам іноземних музеїв важливо пояснювати, що підписи в музеях важливі не лише окремій людині, яка займається мистецтвом — це важливо для всіх українців. Писати звернення до музеїв, де є неправильні підписи українських митців, може кожний. Оксана Семенік говорить, що масштаби цього великі, тому все контролювати державні інституції не можуть. 

— наголошує Семенік. 

Дізнаватися більше про українських митців можна і через проєкт «UA View» — це карта світу, де бували українські художники, місця з конкретними адресами, куди можна зайти. До прикладу, у Франції можна знайти, де жила українська художниця Марія Башкірцева. 

«Якщо ми їздимо за кордон, де так само колись були українці, відкриваємо для себе місця, де вони створювали певні сенси для себе. Коли приїжджаємо в іншу країну, маємо знати про те, чим жили наші митці за кордоном. Це збагачує нас і показує, що маємо пам'ять», — каже дослідниця та членкиня управління української асоціації в Фінляндії Наталія Терамае.