Заміна книг, мілітаризація та «разговоры о важном». Як Росія змінює ідентичність українських дітей в окупації

Дітям, які народились у 2018 році, цьогоріч виповниться шість, і вони підуть до школи. Вони не знають, що таке Україна не у стані війни та без окупованих територій. Коли Росія почала повномасштабне вторгнення, цим дітям було по 3-4 роки. Спогади про Україну та українськість ще не встигли закріпитись, а вся система освіти та виховання на тимчасово окупованих територіях вже готова, аби остаточно витіснити їх і навʼязати російську ідентичність.

Як Росія це робить, і хто має нести покарання: політичне керівництво чи вчителі — читайте у матеріалі.

Прослухати матеріал:

З 2014 року росіяни й окупаційні адміністрації систематично руйнували українську систему освіти на підконтрольних їм територіях. Якщо частини Луганщини і Донеччини залишались у статусах невизнаних «республік», то Кримський півострів росіяни одразу незаконно проголосили субʼєктом РФ.

Саме в Криму росіяни за вісім років напрацювали той сценарій переходу на російську освіту, який після 2022 року розгорнули на окупованих територіях частин Запорізької та Херсонської областей.

Центр громадянської просвіти «Альменда», що займається питаннями дітей та їхньою освітою в окупації зазначає, що «кримський сценарій» знищення освіти полягає у:

«Вони проводили так званий експеримент. Дивилися, яким чином можна впроваджувати російські стандарти для зміни української ідентичності, індоктринації та мілітаризації. Після повномасштабного вторгнення той шлях, який окупований Крим проходив за 8 років, вони (ТОТ Запорізької та Херсонської областей — ред.) пройшли буквально за пів року», — каже у розмові зі «Свідомими» експерт «Альменди» Олег Охредько.

«Альменда» відстежила та систематизувала механізми та форми, якими Росія знищує українську ідентичність дітей на тимчасово окупованих територіях. Серед форм — формальна та неформальна освіта, молодіжні рухи, зокрема мілітаризовані. 

Олег Охредько каже, що, аби охопити всіх дітей, що залишились в окупації, росіяни й окупаційні «адміністрації» впроваджували методи «пряника і батога»: пропонували одноразові та щомісячні виплати за те, що дитина піде до російської школи, а до сімей, де діти не пішли на 1 вересня до шкіл, почали приходити представники російської влади. Часто в супроводі колаборантів та озброєних людей.

Росіяни й окупаційні «органи влади» одразу знищили українськомовні підручники. У деяких місцях знищували в прямому сенсі слова, коли на подвір'ї спалювали книжки.

У закладах освіти постійно проходить «перевірка на лояльність». З дітьми молодших класів проводять співбесіди про те, що розповідають батьки вдома. Перевіряють гаджети на предмет контенту, що стосується України.

Учителі пройшли перепідготовку в тимчасово окупованому Криму. Олег Охредько зауважує, що у Євпаторії з ними займалися представники Москви. Хоча в Криму є великий інститут із підготовки вчителів, «самим кримчанам не довірили підготовку цих вчителів».

Перший час учителів не вистачало. За інформацією «Альменди», у деяких селах проходили по 3-4 уроки фізкультури чи праці на день, бо не було з ким займатись. На початку для вчителів-колаборантів заробітні плати були високими. Але, як і за «кримським сценарієм», зараз вони значно нижчі, й бувають затримки.

Через те, що багато вчителів не пішли працювати до шкіл на тимчасово окупованих територіях, росіяни спробували завозити вчителів з інших територій. Запроваджена програма «Земський вчитель», коли вчителю, який приїжджає з РФ, виплачують значні суми, забезпечують житлом і надають великі заробітні плати. 

«Іноді доходить до анекдотів, наприклад, коли група вчителів із Дагестану починає викладати різні предмети у Мелітополі. Є відео, де вчителька, яка має певний акцент і робить помилки, викладає російську філологію», — розповідає Охредько.

Кожен тиждень діти починають із підняття прапора та виконання гімну під наглядом вчителів. Централізовано завозять плакати та стенди з російською пропагандою.

Постійно проходять заходи, орієнтовані на Другу світову війну. Апофеозом стає 9 травня, коли у Росії святкують «День перемоги». Це розфарбовування вікон, відвідування ветеранів, роздавання георгіївських стрічок, паради. Усі заходи часто проводять у супроводі військових або ветеранів СВО.

Окрім того, запровадили заходи, яких не було раніше. Це поява так званої щотижневої політінформації — «Розповіді про важливе» («Разговоры о важном»). Спочатку вони були добровільними, а потім стали обов'язковими. 

Експерт «Альменди» зазначає, що це схоже на радянський принцип, але тоді політінформації були «відданими на відкуп учителям», а зараз можна казати про централізований підхід, який враховує вікові особливості дітей у розробці сценаріїв, за якими вчителі та вчительки, які є колаборантами, повинні проводити ці заходи.

«Буквально весь навчальний процес побудований на переході на російську ідентичність. Вони намагаються не тільки знищити українську ідентичність, а й прищепити ненависть до всього українського через мілітаризацію та індоктринацію. В основному це [роблять] через гуманітарні предмети, але навіть у вивчення точних наук запроваджується російська особливість», — каже Олег Охредько.

У 2023 році в Російській Федерації виділили 67 млрд рублів на патріотичне виховання. 19 мільярдів виділили на рух «Движение первых» («Рух перших»), створений у кінці 2022 року.

У 2024 році організації мають виділити майже 20.5 млрд руб. Для порівняння, на охорону здоров’я дітей на 2024 рік виділено 10 млрд рублів. 

Охредько каже, що за підрахунками «Альменди», на окупованій частині Запорізькій області було понад 20 дитячих молодіжних організацій: як загальноросійських, так і місцевих. Наприклад, із радянських часів реанімували так званих «Юних інспекторів руху», «Юних пожежників». Саме для Запорізької області створили окрему молодіжну організацію «Юг молодой».  

Вищезгаданий «Рух перших» створили у Москві безпосередньо під опікою Путіна. Під час його створення Міністр просвіти Росії Сєргей Кравцов особисто поїхав до Генічеська, де відкрив першу дільницю.

«Це масова організація, яка займається в основному пропагандою “російського образа жизні”, і вона не лишає осторонь мілітаризацію. Вони відновлюють мілітаризовані ігри ще з радянських часів. Тоді була популярна військова гра “Зарница”, а зараз з'явилася “Зарница 2.0”, якою якраз опікується “Рух перших”. Цей рух намагається охопити всі сфери. За прикладом радянської системи,  у рамках цього руху створили напрямок «Орлята Росії» для дітей початкових класів», — каже Олег Охредько. 

Для перевиховання дітей росіяни активно використовують «відпочинкові табори». У 2022 році вони почали вивозити дітей у Крим, а потім не повертали батькам. І це продовжується досі. Зараз на базі таборів часто проходять мілітаризовані заходи. Наприклад, в «Артеці» проходять з'їзди майбутніх командирів.

Табори на Запоріжжі та Херсонщини теж вже почали використовувати. Наприклад, «Червону гвоздику» в Бердянську, яку приєднали до «Артека», щоб надати їй статусу. На її базі планують створювати так звані військові центри. Наприклад, центр «Патріот», де діти понад місяць живуть у повністю військовій атмосфері.

Мілітаризація стала частиною не тільки табірного дозвілля. Росіяни й окупаційні адміністрації почали впроваджувати так звані «кадетські класи» — форму, де діти від першого класу навчаються військової справи. Класи вже створили в Генічеську, Скадовську. 

Але однією з перших таких серйозних організацій була Юнармія, створена за ініціативою Міністерства оборони РФ. Перше відділення  Юнармії показово відкрили у Севастополі у 2016 році. 

На дітей, які потрапляють до Юнармії, здійснюють серйозний моральний тиск. Це повністю мілітаризована організація, але часто дітей навіть підкупає матеріальне забезпечення. Діти отримують повний комплект одягу, починаючи від панчіх, і закінчуючи беретами чи кепками. Вартістю цього комплекту на сьогодні доходить до 30 000 рублів. Це і зимовий, і літній одяг. Це серйозно впливає на дітей із малозабезпечених сімей. Десятки тисяч дітей вже входять до складу цих організацій.

Для дітей середнього шкільного віку привабливе використання молодіжних організацій, а нестійка дитяча психіка не готова до спротиву на основі спогадів. 

Експерт «Альменди» зауважує, що якщо раніше діти працювали із муляжами зброї, то зараз використовують сучасну зброю, сучасні автомати та гранати. 

«Так званий “керченський стрілок” (Владислав Росляков, підозрюваний у масовому вбивстві 17 жовтня 2018 року. Внаслідок вибуху та стрілянини загинула 21 людина, постраждали 67 осіб — ред.) — це підліток, який пройшов підготовку в Юнармії, навчився користуватись вогнепальною зброєю, а потім взяв гвинтівку та пішов розстрілювати дітей у Керчі», — каже Олег Охредько.

У дітей із дошкільних закладів освіти практично немає спогадів про Україну, а росіяни й окупаційна «влада» вже працюють над тим, щоб діти визначали себе росіянами. Для цього у дитсадках починають створювати так звані «ячейки». 

За прикладом Криму, спочатку росіяни обʼєднали університети в один великий у Мелітополі. Але потім їх роз'єднали, тому зараз існують університети в Мелітополі та в Бердянську. Однак росіяни стимулюють дітей із тимчасово окупованих територій вступати в російські виші та створюють пільги для цього.

Діє система «Університетські зміни», коли дітей із тимчасово окупованих територій на 10 днів відвозять у Росію до якогось з університетів. За підрахунками «Альменди», за два роки більш ніж 100 університетів прийняли понад 20 000 дітей. Географія охоплює міста від Москви до Владивостока.

Юристка Регіонального центру прав людини (RCHR) Катерина Рашевська у коментарі «Свідомим» каже, що право на збереження ідентичності (стаття 8 Конвенції про права дитини) вважають стрижневим для реалізації всіх інших прав. 

«Тобто коли Російська Федерація і її агенти здійснюють посягання на дитячу українську національну ідентичність, вони фактично перешкоджають реалізації всіх інших прав дитини, передбачених конвенцією», — коментує Рашевська.

Юристка пояснює, що у міжнародному праві щодо дій Росії можна оперувати визначенням злочину проти людяності та дискримінаційного переслідування. Він здійснюється одразу за двома ознаками: вік (діти) і національність (українці).

Дії Російської Федерації є системними: ми говоримо про викорінення ідентичності й через систему формальної та неформальної освіти, й у так званих «таборах перевиховання». Це ціла мережа закладів, які підзвітні різним суб'єктам Російської Федерації, на які йдуть кошти із різних бюджетів: федеральних, регіональних, і також із місцевих окупаційних. 

Також можна також апелювати порушенням Міжнародного гуманітарного права. Це стаття 50-та Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни. Якщо ми говоримо про мілітаризацію, то це 51 стаття.

«Певні діяння мають ознаки серйозних порушень прав дитини за визначенням резолюцій Ради Безпеки [ООН]. Зокрема, що стосується вербування. Коли ми говоримо про депортованих дітей, то у визначенні викрадення також є мета політичної індоктринації. Тобто на міжнародному рівні кваліфікацію таким діянням ми можемо надати», — пояснює Катерина Рашевська.

У лютому 2024 року Міжнародний суд ООН за скаргою України проти Росії виніс рішення про те, що відсутність доступу до українськомовної освіти на території окупованого Кримського півострова є порушенням Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.

Юристка пояснює, що кваліфікувати ці злочини на національному рівні набагато складніше. Україна не ратифікувала Римський статут і не має жодної статті по злочинах проти людяності у національному кримінальному праві. Хоча відповідні законопроєкти ставили на голосування і проходили слухання у Верховній Раді України. Один із них вже проголосований, але перебуває на етапі підпису президента. 

«Це нас значно обмежує, тому що ніякого дискримінаційного переслідування в національному кримінальному законодавстві немає. Зараз Офіс Генерального прокурора намагається вигадати певні новації, як це переслідувати. І це добре, тому що Офіс Генерального прокурора не може ратифікувати Римський статут — це не його повноваження, але переслідувати протиправні діяння — його. Тому певна розробка стратегії є кроком і розумінням того, що потрібно якось такі практики зупиняти і карати. Але як це робити за національним правом — величезне питання», — каже Катерина Рашевська. 

Єдине, що нам дозволено певною мірою, — покарати за статтею 438 Кримінального кодексу України (порушення законів і звичаїв війни) — це пропаганда служби у Збройних Силах супротивної держави. Але це порушення не сягає порогу воєнного злочину та не відповідає міжнародним стандартам. 

«Фактично може скластися така ситуація, коли на рівні Міжнародного кримінального суду ці дії здобувають одну кваліфікацію, а у національному праві — іншу. І це пов'язано не з правом, а з політикою держави», — застерігає Рашевська.

У зміні ідентичності українських дітей можна спробувати пошукати ознаки геноциду. Але навіть якщо Україна відкриватиме кримінальні провадження, які будуть надавати кваліфікацію діянням, спрямованим на викорінення національної ідентичності, як злочину геноциду, з високою ймовірністю їх не будуть виконувати в іноземних юрисдикціях. Тоді постраждалі не зможуть отримати компенсацію.

Олег Охредько каже, що до відповідальності беззаперечно потрібно притягувати тих, хто на вищому рівні віддає накази або транслює їх. Щодо вчителів, він каже, що це індивідуально, й у кожному випадку треба оцінювати вклад та умисел.

«Наскільки мені відомо, Україна має бажання покарати передусім тих, хто організовував цю політику. І це абсолютно логічно, я підтримую таку стратегію. Тому що покарати вчительку, яка просто сіяла російську пропаганду та змушувала дітей писати листи учасниками СВО — це одне, а покарати міністра просвіти Російської Федерації [Сєргея] Кравцова — це зовсім інше», — каже Катерина Рашевська. 

Вона погоджується із тим, що з вчителями потрібно кожен випадок оцінити окремо. 

Вона стверджує, що покарання мають нести люди, які організовували цю систему. Тож серед відповідальних опиняться президент Владімір Путін і його адміністрація, уповноважена з прав дитини Марія Львова-Бєлова, ідейний натхненник Юнармії, колишній міністр оборони РФ Сєргей Шойгу, мережа губернаторів, які як підшефні регіони займаються «дитячим відпочинком», а насправді перевихованням у російських таборах; значна кількість російських суб'єктів федерації, які надають кошти, організовують і стимулюють приїзд дітей; регіональні дитячі омбудсмени.  

«Вони повністю розбудували цілу систему. Я думаю, що вона умовно завершується на так званих міністерствах просвіти окупованих територій. Що стосується директорів і вчителів, там можуть підійматися інші питання й інші інструменти відповідальності. Я не думаю, що кожного разу потрібно заводити кримінальне провадження. Case by case ми маємо шукати лише такі, де реально буде видно умисел і буде достатня кількість доказової бази», — підсумовує Юристка Регіонального центру прав людини (RCHR) Катерина Рашевська.