Нігер/Ніґер: забута країна в заголовках

Про цю країну у міжнародних медіа згадують рідко. Дослідників, які б нею цікавилися, не багато. Настільки не багато, що історика Фінна Фуглештадта постійно перепитували: що-що ти досліджуєш, історію Нігерії? Проте він вивчав іншу країну — колишню колонію Франції Нігер. 

Назва країни походить від найбільшої річки, яка протікає через Нігер, і називається так само. Першим її використав мандрівник Лео Африканський у XVI сторіччі, задовго до появи французів на континенті. Невідомо, звідки він взяв це слово, проте воно є подібним до фрази «річка усіх річок» берберськими мовами — «гер’н’гер». 

Невизначеність щодо країни починається ще на етапі її назви. Проте 27 липня 2023 року Нігер захопив увагу західних країн з обох боків Атлантичного океану. У країні, яка мала імідж найбільш стабільної в регіоні, відбувся державний переворот. До влади прийшли військові на чолі зі старшим полковником Амаду Абдраманом. Вони усунули президента Мохамеда Базума, який переміг на виборах 2020-2021 років. Спостерігачі Виборчого інституту за сталу демократію в Африці відзначили низку порушень під час голосування, проте назвали вибори демократичними.

Тому нинішня політична ситуація в Нігері може видатися чорно-білою. Попри це отримати про неї більш детальну інформацію не так просто, оскільки експертів з країни існує не багато. Більшість людей зі світу західних аналітичних центрів, які протягом останніх тижнів писали про Нігер, спеціалізуються не на країні, а на західноафриканському регіоні. Натомість місцевих дослідників з Нігера знайти також не просто. Свідомі поспілкувалися з людиною, яка і «тут», і «там» — німецьким антропологом, доктором Янніком Шріттом, який у 2011-2014 роках працював у Нігері. 

Коли я вивчав етнологію у Геттінгенському університеті, з’явився дослідницький проєкт, фінансований Німецьким науково-дослідницьким співтовариством. Дослідження було присвячене видобуванню нафти у Нігері та Чаді та до яких політичних та культурних наслідків воно призводить. Я отримав докторантську посаду у проєкті та кілька разів відвідував країну. 

Сумарно провів там рік, але не за одну поїздку. Приїздив чотири рази: спершу на три місяці, потім — на шість, потім — ще три, і зрештою — один. Здебільшого працював у Зіндері, колишній столиці країни, також на південному сході країни, де на той час зводився нафтопереробний завод, і також у Ніамеї, столиці. 

Між Францією та її колоніями є авіаційне сполучення. Я виїздив з Геттінгену в Гановер, летів у Париж, там пересідав і летів у Ніамей. А потім мусив їхати з Ніамею в Зіндер 14 годин на автобусі, тобто значно довше, ніж летіти з Парижу в Нігер (авіарейс триває близько 5 годин — прим. ред.).

У моїх дослідженнях, в першу чергу, йшлося про ті політичні динаміки та суспільні конфлікти, які пов’язані з видобуванням нафти. Моя теза полягала у тому, що ці конфлікти не виникали суто через нафту, як це передбачає теорія «прокляття ресурсів» (економічна теорія, згідно з якою велика кількість природних ресурсів у країні призводить до негативних соціоекономічних наслідків — прим. ред.). Натомість конфлікти  існували ще до початку видобування нафти. Це ж стосується й альянсів владних гравців. 

Я говорю французькою, але мовою хауза володію погано. Тому послуговувався французькою та працював з перекладачем, коли потрібно було використовувати цю мову. 

Майже кожен буде знати хауза, оскільки це мова, яку раніше використовували для торгівлі. Хоч в країні живуть різні етнічні групи, які говорять різними мовами, вони використовуватимуть хауза. Французьку знають ті, хто має шкільну освіту. Вона викладається з першого класу. Тож чим більше часу ти провів у школі, тим краще знаєш французьку. Зовсім не ходив — не знаєш. 

Місто Зіндер, колишня столиця, було найважливішим у Хаузаланді — території в центрі Нігеру, де мешкав народ хауза. Натомість сучасна столиця Ніамей розташована західніше і є центром народів джерма та сонгхай. Між хауза з одного боку та джерма і сонгхай з іншого існує історичне протистояння. Коли французи колонізовували Нігер, у Зіндері був впливовий султанат. Натомість Ніамей був маленьким селом рибалок. 

Тому спершу саме Зіндер був адміністративним центром колонії, але хауза чинили спротив французам, які через це перенесли центр у Ніамей. Водночас є й інше пояснення: у Зіндері були проблеми з недостатком води, тому столицю перенесли у Ніамей, місто на річці. Проте є і свідчення того, що сонгхай і джерма більше співпрацювали з колонізаторами.

Я там майже не був. Там була складна безпекова ситуація, коли я працював у Нігері. У 2011 році терористи викрали двох французів з бару в Ніамеї та повезли на північ. Нігерська та французька армії намагалися звільнити викрадених, проте терористи вбили обох бранців.

Колонізатори спершу романтизували туарегів, представляли їх «воїнами з пустелі». Проте економічна влада була в руках хауза, а політична — у джерма. Тому туареги відчували себе маргіналізованими. За час незалежності туареги повставали тричі. 

Натомість за доби Базума та його попередника Махамаду Іссуфу (однопартієць Базума, президент країни у 2016-2021 роках — прим. ред.) вони обіймали впливові посади у владі. Вважаю, що завдяки цьому ситуація на півночі країни стала більш спокійною. Колишній лідер повстанців Рісса Аг Була, який був близьким союзником Іссуфу, нещодавно створив організацію, яка хоче повернути владу Базуму. 

Частина населення, хоч і не відразу, зайняла досить прихильні до хунти позиції. Серед нігерців поширеними є антизахідні та антифранцузькі погляди, зокрема через колоніальну історію, яка подекуди була досить брутальною (наприклад, у 1899 році французька експедиція вбила усіх жителів села Коран-Калго, зокрема і неповнолітніх, після чого скинула тіла загиблих у криниці, аби отруїти їх — прим. ред.). 

У людей є відчуття, що європейці продовжують експлуатувати їх попри незалежність країни. «Як це може бути, що ми настільки бідні (згідно з методологією Оксфордської ініціативи з питань бідності та розвитку, Нігер посідає перше чи друге місце у рейтингах бідності — прим. ред.), хоч маємо такі багаті природні ресурси (5% розвіданих світових запасів урану, також є поклади нафти, вугілля та золота —  ред.)». Їм здається, що французи на них наживаються. 

Через це є люди, які бачать в перевороті демократичну складову. Для людей важливіше перебудувати відносини із Заходом, аніж зберегти багатопартійну систему. Її взагалі багато хто негативно сприймає. Особливо такі погляди поширені серед молоді, які не застали правління військових у ХХ сторіччі.

Я критично ставлюся до цього. Так, дійсно у 2021 році президент Іссуфу мирно та демократично передав владу Базуму — вперше в історії незалежного Нігеру (досі посаду президента один в одного захоплювали військові, за винятком першого президента Хамані Діорі, який перехопив владу в колонізаторів — прим. ред.). Але мені здається, в Іссуфу просто не було іншого варіанту. Він не міг би змінити конституцію, аби отримати третій термін (протягом двох законних термінів президентства Іссуфу наголошував на зберіганні конституції, а у 2020 році навіть отримав через це Нагороду Ібрагіма за досягнення в африканському лідерстві — прим. ред.). Під час передачі влади була спроба державного перевороту, метою якого було попередити інавгурацію Базума. Переворот не вдався, тому Іссуфу не зміг ним скористатися.

Водночас багато нігерців бачать в Іссуфу того, хто має справжню владу та грається іншими політичним фігурами, тягаючи їх за ниточки. До того ж за часів свого правління Іссуфу вдалося ефективно боротися проти опозиції. Він посадив у в’язницю лідерів, а з іншими опозиційними партіями уклав союзи. У результаті представники цих партій отримали посади радників у багатьох міністерствах.

Мене теж. Ми знаємо, що його тримають в полоні у президентському палаці. Він скаржився, що йому вимкнули світло і що закінчуються запаси їжі. Також були повідомлення про поганий стан його здоров’я. Проте, виходить, у нього не забрали телефон. Це дивно. Чому так сталося, я не знаю. Є багато чуток, що Базум перебуває у якомусь бункері, а хунтисти його не контролюють. 

У Нігері загалом багато інформації поширюється саме в такий спосіб — через чутки. Це традиція. Так само поширюються і різні версії, чому стався переворот. Одна із них — Іссуфу організував переворот, щоб позбавити Базума влади, а на його місце поставити власного сина (колишній президент довго не коментував переворот, проте 17 серпня виступив проти нього — ред.). Друга версія — Базум хотів звільнити очільника президентської гвардії, тому той організував путч. Третя — правоохоронці розслідували корупцію в армії, тому військові вирішили їх зупинити в такий спосіб. Проте наразі це все спекуляції.

Багато людей взагалі нічого не знають про Росію. Вони також не розуміють, як США та Франція (обидві країни мають військові бази у Нігері, які близько десяти років ведуть боротьбу проти ісламістів — прим. ред.) так довго воюють у західноафриканському регіоні проти тероризму та не можуть перемогти, маючи надсучасне обладнання. Щороку ця проблема лише зростає (згідно з даними «Проєкту зі збору даних щодо локації та подій у збройних конфліктах», у 2021-2023 роках у Нігері через збройні конфлікти загинуло 2945 людей, у 2020-2018 — 2361 — прим. ред.). Через це твориться локальний наратив, що західні країни воюють не проти терористів, а заради контролю над природними ресурсами, наприклад, золотом.

Натомість ширять чутки, що ПВК «Вагнер» не бере полонених, що «Вагнер» жорстко веде війну проти терористів. Тому у людей твориться наївне уявлення, що достатньо запросити російську ПВК, аби швидко розв'язати проблему. Це насамперед не симпатія до Росії, а антифранцузький настрій. 

На початку серпня західна преса, зокрема «The Economist», пророкувала велику війну в західноафриканському регіоні. З одного боку, Економічне співтовариство країн Західної Африки, яке виступає проти військових переворотів; з іншого, проросійські хунти в сусідніх з Нігером Малі та Буркіна Фасо. Досі війни не сталося, хоч Економічне співтовариство продовжує робити заяви про готовність до інтервенції у Нігер для відновлення конституційного порядку. 

Така війна призведе до гуманітарних наслідків та може зменшити увагу євроатлантичного блоку до російського повномасштабного вторгнення в Україну. Це загроза короткострокового характеру. Проте є й інше, більш стратегічне питання. 

Динаміка, описана доктором Шріттом, не є новою. Саме через розчарування у Заході чимало країн Глобального Півдня потрапили у сферу впливу Радянського Союзу. Здавалося, що повномасштабне вторгнення мало зруйнувати привабливість РФ. Проте навіть у добу глобалізації залишаються суспільства, куди інформація доходить гірше. ніж в інші. І навіть якби нігерці знали про злочини вагнерівців проти України, чи повірили би вони цій інформації, почутій по французькому радіо? 

Яким чином тоді має будуватися українська дипломатія переконання щодо Глобального Півдня?