Що робить ПВК «Вагнер» в Африці та їхнє значення для України?

Приватна військова компанія «Вагнер» — назва, яка відома вже, мабуть, абсолютній більшості українців. «М’ясні» хвилі, воєнні злочини, бойовики з інфекційними захворюваннями — ця слава прийшла до ПВК вже після початку повномасштабного вторгнення. Але діяльність компанії не обмежується останнім роком. 

Іноді серед новин можна побачити повідомлення про те, що у тій чи іншій африканській країні на базу ПВК «Вагнер» напали. А що взагалі вагнерівці роблять в Африці? 

Відповідь на це питання часто складається з довгого переліку країн, розсіяних по всьому африканському континенту. Назви цих держав мало що говорять українському читачеві. Тож Свідомі вирішили детально розповісти про діяльність вагнерівців у Африці. 

Розпочати треба з базового положення: хоча «Вагнер» і приватна компанія, вона просуває зовнішньополітичні інтереси Москви. «Вагнерівці» не є піонерами у цій сфері. Як пише старша дослідниця Інституту майбутнього війни в Аризонському університеті Кенденс Рондо, російська стратегія зі застосування проксі-груп     (групи, яка діють у чиїхось інтересах, але публічно приховують це — прим. ред.)  розпочалася не з «Вагнер». Дії Путіна «сформовані та уможливлені історичною динамікою, яка спричинила появу російських ПВК», пише Рондо. Ця динаміка складається з кількох елементів: 

1) На початку дев’яностих розпад радянської імперії виштовхнув у ринкову економіку тисячі працівників спецслужб та силовиків;2) Спільні досвіди та реваншистські настрої об’єднали їх у групи; 

3) Всередині дев’яностих такі групи стали першими приватними безпековими компаніями, які охороняли інфраструктуру приватних нафтогазовидобувних компаній;

4) Після приходу Путіна до влади видобувні компанії розширювалися за кордон паралельно з тим, як Кремль використовував радянський спадок для відновлення своєї присутності на Близькому Сході та в Африці;

5) Фінансова криза 2008 року, падіння ціни на сировину, демократичні революції у Єгипті, Сирії та Лівії вдарили по путінському режиму; 

6) Російські ПВК починають прибувати у близькосхідний регіон, аби охороняти інфраструктуру, постачати зброю прихильним до Москви збройним формуванням та тренувати їх.

Російські ПВК, що існували на той момент, не були пристосовані до наступальних операцій. Спроба застосувати їх у 2013 році під час війни в Сирії не була успішною. Саме за таких обставин Дмітрій Уткін спільно з Євгенієм Прігожиним влітку 2014 року засновує приватну військову компанію. ПВК отримає назву за позивним Уткіна — «Вагнер». Відтоді він перестав використовувати позивний, проте слово поширилося по всьому африканському континенту під опікою російської військової розвідки. 

Але «Вагнер», як правило, діє у команді з іншими бізнесами Прігожина. Фінансування та забезпечення ПВК проводиться через низку компаній: «M-Інвест», «Брокер Експерт», «Феррум Майнінг», «Лобає Інвест». Усі юридичні особи пов’язані між собою і використовуються для добування цінних копалин в африканських країнах та постачання необхідних для вагнерівців товарів та послуг. 

Наприклад, «Брокер Експерт» відповідає як за закупівлі китайських шоломів для вагнерівців, що воюють в Україні, так і за придбання китайського обладнання, потрібного вагнерівцям для вирубки лісу у Центрально-Африканській Республіці. 

Також у його арсеналі є компанії, призначені для невійськового втручання у політику інших країн. Насамперед це «Агенція вивчення інтернету» та «Асоціація вільних досліджень та міжнародної співпраці». Про агенцію відомого багато — ця організація використовувала ботів у соцмережах, щоб вплинути на суспільну думку в США та Україні. 

Безпосередньо в Африці агенція не діяла, проте слід залишала — колишній працівник агенції Міхаіл Потєпкін очолив одну із золотовидобувних компаній Прігожина у Судані. Натомість за дезінформаційну роботу відповідала «Асоціація вільних досліджень та міжнародної співпраці» з промовистою абревіатурою AFRIC. Організацію створили у 2018 році, аби впливати на суспільну думку країн Африки. Для цього використовують фейкових експертів, спостерігачів за виборами, видання та рекламу у Facebook. 

Проте ПВК «Вагнер» — ключовий елемент у бізнес-імперії Прігожина, і без неї діяльність в Африці була б неможливою. Тож де саме вони діяли? 

Час прибуття ПВК: 2019 рік.

Політичні обставини прибуття: З 2011 року в країні триває майже безперервна громадянська війна. Умовно розділити цю війну можна на два етапи. Перший розпочався у 2011 році та тривав до 2014. Під час нього диктатор Муаммар Каддафі втратив владу, проте збройне протистояння між розрізненими недержавними збройними групами не завершилося. У 2014 році це протистояння досягло точки неповернення через утворення двох окремих політичних центрів, які претендували на всю повноту влади в країні. З огляду на це, його можна виділити в окремий, другий етап. Російські найманці брали участь в ньому ще до появи «вагнерівців». 

— каже у коментарі Свідомим старший дослідник Європейської ради міжнародних відносин Тарек Мегерісі.

ПВК «Вагнер» також прибула у Лівію під час другого етапу. Тоді боротьба розгорнулася між двома політичними організаціями: Урядом національного порозуміння та Палатою представників. Також у війні брали участь джихадисти Ісламської держави. Військо Палати представників очолив випускник військової академії у Москві Халіфа Хафтар. Саме він отримав підтримку РФ та фактично став самодостатньою політичною фігурою.

Ця допомога була як політичною, так і військовою, пояснює Мегерісі. Наприклад, росіяни друкували окрему валюту для його недодержави та запрошували на борт авіаносного крейсера «Адмірал Кузнєцов», аби додати Кузнєцову політичної ваги. Паралельно із цим в Лівію прибув «Вагнер», аби посилити Хафтара.

Діяльність: «Вагнерівці» спершу тренували військових Хафтара, допомагали з закупівлею зброї та охороняли ключові об’єкти. 

— каже Мегерісі. Досягти цілі не вдалося, проте вони захопили головні нафтові родовища і бази та встановили контроль над армією Хафтара, через що генерал став залежним від них. 

Крім того, бойовики почали займатися контрабандою: возили наркотики з Сирії та нафтопродукти в Сирію. Ця діяльність приносила їм гроші. Водночас США заявили, що за фінансуванням ПВК у Лівії стоять Об’єднані Арабські Емірати. Військова розвідка США не пояснила, на яких даних побудована ця оцінка. Але вона і не є неочікуваною — ОАЕ підтримували Хафтара, аби протиставити його ісламістським угруповуванням.

Нинішня ситуація: завдяки діяльності «вагнерівців» Росія стала одним із гравців у Лівії, які заважають демократичним перетворенням у країні. 

— пояснює Мегерісі. Проте злочини «вагнерівців» у Лівії, як осквернення мечетей та мінування житлової забудови, через що гинуть діти, налаштували місцевих проти росіян. Тож зараз Росія не може відігравати велику політичну роль в країні. 

Російське повномасштабне вторгнення в Україну не вплинуло на ПВК у Лівії. Водночас бази «вагнерівців» перетворили на логістичні хаби для проведення операцій на решті африканського континенту, зокрема в Судані. 

Час прибуття ПВК: 2017 рік.

Політичні обставини прибуття: Судан — країна, у якій вже 50 років майже безперервно тривають збройні протистояння. Хоч основним джерелом конфлікту було несправедливе розподілення ресурсів між арабським центром та неарабською периферією, зрештою він перетворився на боротьбу між авторитарним режимом та його опонентами. 

З 90-х років країну очолював диктатор Омар аль-Башир. За час його правління від Судану відділився південь та став окремою міжнародно визнаною державою. Натомість війна на заході країни, у регіоні Дарфур (у перекладі — земля етнічної неарабської групи фурів) тривала. Режим аль-Башира надавав підтримку формуванням джанджавідів. Здебільшого у ці групи входили місцеві араби-кочівники, проте туди міг потрапити будь-хто не фурського походження. Єдина вимога — готовність чинити насилля, зокрема щодо цивільного населення. У 2013 році держава легалізувала збройні формування джанджавідів, створивши із них Сили швидкого реагування (RSF).

Режим аль-Башира шукав собі союзників, які були б готові співпрацювати з авторитарними країнами. Ще під час «холодної війни» радянська зброя часто потрапляла в Судан, тож головними партнерами аль-Башира були Росія, Китай, Білорусь і Україна за часів Януковича. 

Восени 2017 року суданський диктатор відвідав Росію. За результатами зустрічі підписали договори щодо оборонної допомоги та надання російським компаніям концесії на видобуток суданських ресурсів. Перепало і «М-Інвест» Прігожина — компанія отримала права на видобуток золота ЦАР. Після цього в країну почали прибувати «вагнерівці». Їх було так багато, що «М-Інвест» підписала договір з Міністерством оборони РФ щодо транспортних послуг загальною вартістю 56 млн рублів. 

Судан має вихід до Червоного моря, яке поєднує середземноморський простір та Індійський океан. Завдяки цьому країна стала ключовим елементом у поширенні російського впливу на південь Африки. 

Діяльність: З 2017 року структури Прігожина постачали Судану зброю, радили аль-Баширу, як не втратити владу, проводили дезінформаційні кампанії. Важливою частиною активності ПВК у Судані було тренування. Це стосувалося як армії, так і RSF. Проте саме друга група стала головним союзником «вагнерівців». 

Це і не дивно — «Вагнер» та RSF мають багато спільного. Обидва збройні формування існують паралельно з військом. Їхні лідери мають сумнівне минуле. Прігожин провів десять років у колонії за крадіжки та розбій. Про життя його суданського колеги Мухаммеда Дагало до початку війни в Дарфурі інформації обмаль. Під час війни Дагало став одним із лідерів джанджавідів та був причетний до низки воєнних злочинів.

Нинішня ситуація: Російська підтримка не врятувала аль-Башира. У 2019 році в країні відбулася хвиля протестів, якими скористалися суданські військові. Спільно зі RSF вони захопили владу. Під тиском цивільних та іноземних держав військові Судану погодилися розділити владу з коаліцією громадянських та політичних організацій. Так створили Тимчасову раду суверенітету. Проте у 2021 відбувся ще один переворот, завдяки якому військовим вдалося посилити свій контроль над радою. Попри це, на літо 2023 року були заплановані вибори, в яких члени Тимчасової ради суверенітету не мали право брати участь. Напередодні них, у квітні, між армією та RSF розпочався збройний конфлікт, спричинений прагненням Дагало захопити владу повністю.

У конфлікті «Вагнер» підтримує RSF. У демократичний спосіб Дагало ніколи б не зміг потрапити у керівництво країни: він непривілейованого походження, без освіти, має на собі кров цивільних. Якщо привести таку людину до влади, вона буде надзвичайно вдячна, і Прігожин це усвідомлює. Проте, схоже, ПВК не надто може допомогти Силам швидкого реагування. Ще на початку конфлікту CNN та дослідницька група «All Eyes on Wagner» заявили, що «Вагнер» надав RSF засоби протиповітряної оборони. 25 травня Міністерство фінансів США підтвердило це. Проте іншої інформації щодо участі «вагнерівців» у війні на боці Дагало немає.

Час прибуття ПВК: 2022 рік.

Політичні обставини прибуття: У Малі з 2012 року триває збройне протистояння. Спершу воно відбувалось між державою та племенами туарегів, які прагнули створити власну державу на півночі Малі. Згодом вони пішли на компромісні перемовини з державою, натомість джихадисти посилилися, і конфлікт трансформувався у боротьбу між державою та політичним ісламом. За цей час відбулося три державні перевороти. 

Вперше це сталося у 2012 році, унаслідок чого до влади прийшли військові. Проте під санкційним та дипломатичним тиском поступилися, і в країні відбулися вибори. Перемогу здобув Ібрахім Кеїта, випускника Університету Парижа, який до політики працював в неурядовому секторі. Під час свого президентства співпрацював з міжнародними організаціями та безуспішно намагався боротися з корупцією. Тим часом збройний конфлікт тривав, у нього військово втрутилася Франція, а згодом і ЄС як організація, аби зупинити ісламістів. Проте повністю подолати їх не вдавалося. 

У 2020 році малійське військо здійснює другий державний переворот. Франції не надто сподобалася перспектива підтримувати диктатуру, проте військова операція проти джихадистів тривала. Хунті, так само, як і демократичній владі раніше, не вдається здобути остаточну перемогу у протистояння з джихадистами. Структури Прігожина розгорнули проросійські інформаційні кампанії. 

У 2021 році відбувається ще один переворот. Цього разу владу сконцентрував полковник Ассімі Гоїта, професійний військовий. Раніше він проходив навчання за антитерористичними програмами США, а після приходу до влади намагався підтримувати збалансовану політику. Зробити це було складно, адже західні країни здебільшого не дуже хочуть співпрацювати з військовою хунтою. Водночас згідно з підрахунками Організації економічного співробітництва та розвитку, у 2022 році США залишалися найбільшим донором для Малі. Але очевидно, що про військову співпрацю, яка найбільше потрібна Малі, йтися не могло.

Тим часом російська пропаганда активізується: з’являються постери які зображають Гоїту разом з Путіним у військовому екіпірування та зі зброєю. На початку 2022 року «вагнерівці» прибувають у Малі. Протягом року Франція згортає операцію. 

Діяльність: Тепер «вагнерівці», а не французькі військові, допомагають малійській армії воювати проти джихадистів. Методи відомі — за час перебування у Малі ПВК має довгий перелік злочинів. Найбільш відомим є напад на село Мора у березні 2022 року — росіяни та малійські війська захопили його та розстріляли орієнтовно 300-500 чоловіків. Звичайно, намагалися пояснити дії тим, що вбиті були терористами, але свідки подій розповідають, що їх обирали випадково.

Фінансування — ще одна проблема ПВК у Малі. Зазвичай це відбувається завдяки передачі російським компаніям прав на ту чи іншу шахту з корисними копалинами. Проте у Малі вони не достатньо прибуткові. Наприкінці 2022 року у країні помилково опублікували документ щодо видатків місцевої спецслужби. З нього випливає, що на початку 2022 року очікувалися видатки на рівні 21 мільйонів євро. Проте станом на завершення першого півріччя ця оцінка зросла до 135 мільйонів. Таке зростання можна пояснити тим, що у бюджет спецслужби включили видатки на «Вагнер».

Нинішня ситуація: Попри чутки щодо відправки вагнерівців з Малі в Україну, ПВК нікуди не зникло. Згідно з даними «Проєкту зі збору даних щодо локації та подій у збройних конфліктах», унаслідок дій ПВК за 2023 рік загинуло близько 50 цивільних. Частину із них вагнерівці звинуватили у зв’язках з джихадистами, частину — обікрали та вбили. Ще кілька людей загинули через те, що у бойовика в барі випадково розірвалася граната. 

Тепер ПВК намагається використати країну як логістичний центр: згідно з даними Державного департаменту, росіяни намагалися придбати зброю нібито для використання у Малі, проте товар мав вирушити в Україну. 

Час прибуття ПВК: Наразі немає точних даних про присутність «вагнерівців» у Нігерії, проте країна може стати наступною ціллю для розширення. 

Політичні обставини можливого прибуття: це найбільша за населенням африканська країна, яка посіла шосте місце у Глобальному рейтингу терористичних загроз: угруповання «Ісламська держава Західної Африки» намагається консолідувати усі ісламістські збройні формування у Нігерії та сусідніх державах. 

У 2023 році в країні відбулися президентські вибори, переможець Бола Тінубу набрав лише 36% голосів. Два інші кандидати, Атіку Абубакар та Петер Обі, набрали 29% та 25% відповідно. На думку експертів Королівського інституту міжнародних відносин, це свідчить про політичну роз’єднаність суспільства. 

Тінубу представляє партію «Загальний прогресивний конгрес». Це ж стосується і його попередника Мухаммаду Бухарі, який відвідував Росію, де підписав договір про військову співпрацю та обвинувачував Україну. Бухарі стверджував, що через повномасштабне вторгнення зброя потрапляє в руки африканським терористам. Доказів немає. 

Напередодні президентських виборів у нігерійському медіа «Daily Post» з’явилася прихована реклама ПВК «Вагнер». Видання опублікувало матеріал із заголовком «ПВК “Вагнер” — найкраще рішення для вирішення безпекової кризи у Нігерії». Експертом виступив малієць Ісса Діавара. Він називає себе генералом та геополітичним аналітиком. Діавара також вихваляє Росію та високопосадовця малійської хунти Садіо Камара, який навчався у Московському військовому училищі. 

Діяльність: наразі немає точної інформації про присутність вагнерівців у Нігерії, проте країна може стати наступною. Раніше «Агентство інтернет-дослідження» Прігожина використовувало Нігерію для дезінформації під час виборів у США 2016 року. У 2022 році акаунти нігерійських інфлюенсерів зламали і використали для поширення пропаганди: війна не проти українців, а проти НАТО, та і взагалі, Путін захищає свої кордони, а всі пригноблені країни мають підтримувати Росію. 

Час прибуття ПВК: Ймовірно, 2023 рік. Про прибуття «Вагнера» в Буркіна-Фасо свідчать дані розвідки США, які стали публічними через злив у Discord. Наприкінці 2022 року президент Гани Нана Акуфо-Аддо заявляв про присутність ПВК, проте хунта під проводом Ібрахіма Траоре заперечила ці заяви. Після цього Гана та Буркіна Фасо досягли порозуміння та не повертались до цієї теми.

Політичні обставини ймовірного прибуття: за 2022 рік у Буркіна-Фасо відбулося два державні перевороти, обидва — під проводом потреби більш ефективної боротьби проти ісламістського тероризму. Групи, афілійовані з «аль-Каїдою» та «Ісламською державою», з 2015 року ведуть збройну боротьбу проти держави. Франція допомогла Буркіна-Фасо воювати проти джихадистів. 

Другий переворот, що стався у вересні 2022 року під проводом Траоре, був антифранцузьким: відбулися атаки на посольство Франції та культурне представництво. На початку 2023 року Буркіна-Фасо та Франція припинили оборонну співпрацю. Тоді ж мережею ширився мультфільм, який зображає співпрацю між військом країни та ПВК «Вагнер». Французькі військові зображені у ньому як зомбі, по яких стріляють африканські військові. Їм не вдається подолати Францію, тож на допомогу їм приходять «вагнерівці». Разом вони перемагають. Це — лише один приклад російської дезінформації в Буркіна-Фасо. 

Дослідницька група «All Eyes on Wagner» продемонструвала, що за 2022 рік люди Прігожна провели у країні кілька хвиль інформаційних операцій, використовуючи Facebook, інфлюенсерів та штучний інтелект. Їхнє охоплення досягало 350 тисяч унікальних переглядів, що складає 15% від усіх користувачів соцмереж у державі. 

Діяльність: Згідно із заявою президента Гани Акуфо-Аддо, «вагнерівці» отримали у користування «шахту на півдні Буркіна-Фасо». На півдні країни, поблизу кордону з Ганою, є поклади золота. Невідомо, що «вагнерівці» надають в обмін на золото. За даними Washington Post, йдеться про військову допомогу. 

Нинішня ситуація: Колишній офіцер ЦРУ та керівник консалтингової агенції «14 North Strategies» Вільям Ліндер стверджував, що станом на квітень 2023 року у Буркіна-Фасо могло перебувати до 50 бойовиків ПВК. 

Час прибуття ПВК: Не пізніше 2019 року.

Політичні обставини прибуття: Росія — традиційний союзник Екваторіальної Гвінеї, пише дослідниця Африка з Лісабонського університету Ана Люсіа Са. У країні панує авторитарний режим Теодоро Обіанга. Він очолює країну з 1979 року. У 2020 його син (та віцепрезидент) Теодоро Нгема відвідав Росію та заявив, що військові його країни проходять навчання в РФ. 

Діяльність: Згідно з даними південноафриканського видання «Daily Maverick», на екваторіальногвінейському острові Біоко розташована база російської розвідки.  На цьому острові є гора Піко Базіле висотою 3000 метрів. Натомість західноафриканське узбережжя здебільшого низинне. Завдяки цьому росіяни можуть вести радіоелектронну розвідку з острова. Станом на 2019 рік близько 200 «вагнерівців» охороняли базу. 

Нинішня ситуація: Інформації немає. Екваторіальна Гвінея посідає 120 місце з 180 у рейтингу країн за рівнем свободи медіа, складеним «Репортерами без кордонів». Через це отримати незалежну інформацію про події в країні складно.

Час прибуття ПВК: 2017 рік.

Політичні обставини прибуття: Центрально-Африканська Республіка — одна з недемократичних авторитарних країн світу. Згідно з рейтингом The Economist, ситуація з демократією гірша лише в Афганістані, М’янмі та Північній Кореї. 

Громадянська війна в цій країні триває з невеликими перервами з 2003 року. Найбільше вона загострилася після 2012. Тоді повстанцям вдалося захопити столицю, а їхній лідер Мішель Джотодіа оголосив себе президентом. Але на цьому громадянська війна не завершилася. Джотодіа, як і більшість повстанців, — мусульманин, тому проти них мобілізувалося немусульманське населення. Аби запобігти загостренню, втрутилася Франція. Джотодію примусили піти у відставку, а після перехідного періоду у 2016 році в країні відбулися президентські вибори. На них перемогу здобув Фостен-Аршанж Туадера, професор математики, який пообіцяв об’єднати країну. Але зробити це без державного апарату виявилося складно.

Того ж року Франція завершила свою операцію у ЦАР. Париж постановив, що досяг таких цілей: 1) покращив гуманітарну ситуацію; 2) роззброїв повстанські групи; 3) підтримав на початковому етапі миротворчі місії Африканського Союзу. Зрештою, французи не можуть вічно перебувати в ЦАР як з іміджевих міркувань (звинувачення у колоніалізмі), так і виборчих (критика, що уряд Франції витрачає гроші на ЦАР). Проте, як пише дослідниця Інституту з міжнародного миру Намі Ді Рацца, зменшення французької присутності відбувалося паралельно з поновленням протистояння в країні. 

Армія ЦАР виснажена постійною війною. Станом на 2016 рік вона налічувала приблизно три танки Т-55, встановив лондонський аналітичний центр «Міжнародний інститут стратегічних досліджень». 

— писав інститут. Тож президент Туадера шукав джерело власної безпеки. І знайшов — у Москві. У 2017 році він з’їздив у Росію, після чого «вагнерівці» вирушили в ЦАР.

Діяльність: легше сказати, що «Вагнер» та інші структури Прігожина не роблять в ЦАР. ПВК тренує місцевих військових, охороняє президента, проводить інформаційні кампанії, знімає про себе фільми. Компанії Прігожина добувають золото та експортують червоне дерево. Ще: 

У 2021 році вони навіть збирали податки замість держави. 

Нинішня ситуація: на початку повномасштабного вторгнення кількість бойовиків в країні зменшилася, проте навряд йдеться про суттєве скорочення контингенту. Протягом першої половину 2023 року «вагнерівці» брали участь у бойових діях та розширювали перелік своїх економічних активностей в країні. 

Час прибуття ПВК: 2019 рік.

Політичні обставини прибуття: У 2019 році в Мозамбіку відбулися президентські вибори. Напередодні тогочасний президент Філіппе Н’юсі прибув у Москву нібито для обговорення двосторонніх відносин. Це перший такий візит за 20 років. Н’юсі попросив допомоги на виборах, адже після цього «Асоціація вільних досліджень та міжнародної співпраці» Прігожина приєдналася до просування Н’юсі. Він переміг. 

Н’юсі очолює соціалдемократичний «Фронт звільнення Мозамбіку». Ця політична партія отримувала допомогу з Москви ще за радянських часів. КГБ та східнонімецька спецслужба провели навчання тисяч мозамбікських силовиків після того, як Фронт прийшов до влади у 1975 році. Східна Німеччина надавала Мозамбіку зброю та технічну допомогу до 1987. 

Діяльність: Напередодні виборів, у вересні 2018, у країну прибуло близько 200 бойовиків «Вагнера», повідомляло The Times. Вони мали вести бойові дії проти місцевих джихадистів, а також тренувати мозамбікських військових. CNN з покликанням на джерела в Мозамбіку заявляло, що «Вагнер» зазнав втрат через непідготовленість до бойових дій у джунглях та погані стосунки з місцевими військовими. 

Нинішня ситуація: у 2020 році «вагнерівців» замінила ПВК з Південно-Африканської Республіки. Наразі невідомо, чи присутні російські бойовики у Мозамбіку.

Час прибуття ПВК: 2018 рік.

Політичні обставини прибуття: У 2018 році в країні відбулися президентські вибори. Напередодні них два аналітики, пов’язані з Прігожиним, підготували доповідь про політичну історію Мадагаскару, його соціальні проблеми та те, як вплинути на майбутні вибори. Після цього він відрядив на острів 18-20 політтехнологів, які мали підтримати вісім кандидатів, проте жоден із них не пройшов у другий тур. Політтехнологів охороняли бойовики ПВК, розповіли учасники поїздки журналістам-розслідувачам російського видання «Проєкт».

Попри виборчу поразку, Прігожин отримав вигоду. Його політтехнологи допомагали тодішньому президенту Ері Радзаунарімампіаніна. Він віддячив їм напередодні виборів: у серпні 2018 року пов’язана з Прігожиним фірма «Ferrum Mining» та державна мадагаскарська компанія «Kraoma» розпочали спільне виробництво з видобування хрому, повідомило місцеве видання «Malina». 

Діяльність: Політтехнологи проводили соціологічні дослідження, просували антизахідні наративи, рекламували кандидатів онлайн, намагалися створити типографію для друку газети. Військова компонента була обмеженою, оскільки на Мадагаскарі немає збройних конфліктів. 

Нинішня ситуація: У лютому 2023 місцеві силовики у коментарі дослідникам «Глобальної ініціативи проти транснаціональної злочинності» заявили, що на острові присутні «вагнерівські» оперативники. Вони шукають кандидатів, яких підтримуватимуть на виборах у листопаді 2023 року. 

Цей перелік країн не є вичерпним. У багатьох країнах, наприклад у Зімбабве та Демократичній Республіці Конго, люди Прігожина були «спостерігачами за виборами». Мета таких операцій — легітимізувати фальсифіковані вибори, заручитися підтримкою автократів та заважати розвитку демократій. 

24 червня 2023 року власник ПВК «Вагнер» Євгеній Прігожин визнав, що діяв у Африці керуючись вказівками російського керівництва.

— сказав він. Ця заява ставить крапку у дискусіях щодо того, наскільки присутність «вагнерівців» була підпорядкована зовнішньополітичним інтересам РФ.

Навіщо нам це знати? Знання про діяльність «вагнерівців» у Африці важливі для розбудови відносин між Києвом та країнами африканського континенту. Дипломатія, зокрема публічна та громадянська, не може будуватися лише на закликах до підтримки. Діалог можливий лише тоді, коли обидві сторони зацікавлені. 

Крім того, недостатньо звертати увагу на колоніальний характер російської зовнішньої політики. Наприклад, досвід західноафриканських країн демонструє, що поява «вагнерівців» супроводжується інформаційними кампаніями антиколоніального та антифранцузького характеру. Росія представляється антиколоніальною силою, яка допоможе країнам Африки одночасно звільнитися від європейського панування та подолати внутрішні проблеми. 

У цьому інформаційні оператори Прігожина наслідують радянську пропаганду. Вона намагалася змалювати радянський світ таким, який не містить нерівності, а отже — колоніалізму. На ділі він не став альтернативою до колоніального світу, а став альтернативним колонізатором. Це повторюється і зараз. Однак багато африканців не хочуть слухати українські заяви про колоніалізм. 

Проте є інші теми, які нас об’єднують, — злочини «вагнерівців». Українці пам’ятають відео, на якому росіяни відрізають голову українському військовополоненому. Наразі відсутня відкрита інформація щодо того, хто саме це вчинив: російські військові РФ, «вагнерівці» чи інші бойовики. Так чи інакше, це були росіяни. У березні 2022 року інші росіяни відрізали голову малійцю, поклали її на тіло та сфотографували. Розслідування «All Eyes on Wagner» дозволяє стверджувати, що за цим стоять «вагнерівці». 

Для них відрізання голови — це поширена практика. У Сирії вони вбили людину, яка відмовилась служити режиму: роздробили кінцівки, відрізали голову та руки. Безкарність породжує безкарність. Злочини «вагнерівців» об’єднують Україну та багато африканських країн. Подолавши «Вагнер» в Україні, компанію буде легше вигнати з держав Африки. Саме у цьому має полягати головне послання у спілкуванні з цими країнами.