«Наш тил не готовий до закінчення бойових дій». Чому створили Азов.Супровід?

У серпні цього року в 12-й бригаді спеціального призначення «Азов» НГУ була створена нова служба підтримки військових Супровід. Вона була започаткована на основі медичної роти бригади та охоплює широкий спектр напрямків: від медичної допомоги пораненим до соціальної реабілітації ветеранів.

Воєнні виклики спонукають Супровід займатись не лише підтримкою поранених чи полонених, але й реабілітацією військових, звʼязком з їхніми родинами та навіть суспільним сприйняттям війська. 

Свідомі поспілкувались із представницею медичного напрямку Служби Супроводу Іриною Хой про те, які завдання виконує Супровід, які причини його створення та що чекає Україну з поверненням ветеранів у соціум. 

Послухати матеріал:

Служба супроводу — це багатопрофільна система допомоги 12 бригади спеціального призначення «Азов» НГУ. Дана ініціатива створена на основі медичної роти бригади. Команда Служби Супроводу функціонує в кількох напрямках: медична підтримка поранених, звільнених з полону, з родинами бійців, а також соціальна адаптація і реабілітація. Супровід підтримує бійців 12-ї бригади «Азов» на кожному етапі: від евакуації до повернення в стрій чи в цивільне життя. 

Першою місією структури став супровід бійців Азову з військової частини 3057, звільнених з полону 24 серпня. Це відбулось посеред процесу злагодження команди та напрацювання алгоритмів роботи. Служба пройшла «бойове хрещення» одразу після створення, попри те, що мала запускатись в перші місяці осені 2024 року. 

В Україні впродовж довгого часу уже існує подібна організація: «Янголи». Створення Супроводу викликало певне нерозуміння в частини суспільства, а також самих «янголів». Патронатна служба «Янголи Азову» також займається роботою з пораненими, полоненими та полеглими, а також сімʼями бійців. Втім, Супровід створили через дві потреби: юридичну та фактичну — пояснює Ірина Хой, представниця медичного напрямку Супроводу, а також магістриня біологічних наук та публічного управління та адміністрування. 

«20 серпня 2024 року набула чинності постанова Кабміну, яка зобовʼязує усі бригади створити внутрішні служби супроводу, що займатимуться підтримкою поранених та звільнених з полону. Тоді вийшов наказ Дениса Прокопенка (ред. командира бригади «Азов») про створення відповідної служби, що складатиметься повністю з військовослужбовців бригади. Ми є логічним продовженням евакуаційної роботи з пораненими. Янголи довгий час займались бійцями 3-ї штурмової бригади та 12-ї бригади НГУ Азов. Але потрібно розуміти, що це дуже велика кількість людей. До того ж ці дві бригади з різних відомств: Національної гвардії та Сухопутних військ, а відповідно МВС та МОУ. Шляхи евакуації та лікування у різних відомств дуже різні. Тримати одну службу, яка працює з двома бригадами, по різних шляхах евакуації  — дуже не просто.» 

В умовах затяжного повномасштабного вторгнення кожній бригаді необхідно відчувати впевненість у завтрашньому дні. Це було мотивацією створення і підписки Струм, і служби Супроводу. 

Свідомі раніше розповідали про підписку в матеріалі.

«Ми хочемо службу Супровід будувати як сталу структуру. В нас ще 700 людей знаходиться в полоні. Нам треба побудувати систему, яка забезпечить їх лікування, реабілітацію та повернення в стрій чи до цивільного життя. В нас не менше поранених, якими потрібно опікуватись. По завершенню бойових дій в нас залишається немало ветеранів, з якими теж треба працювати. Це гра в довгу. Я цілком розумію думку окремих військових, коли вони кажуть, що цивільні повинні займатись такими речами. На жаль, так не працює. З 2014 року в нас існує ціла структура Міністерства ветеранів, що не може повністю забезпечити функцію супроводу бійців.»  — пояснює пані Ірина доцільність створення служб супроводу у військових частинах. 

Супровід займається роботою з чинними військовими та ветеранами, проте це мав би бути обов’язок Міністерства у справах ветеранів. Тож виникає логічне запитання стосовно інших функцій держави. Чи повинні служби супроводу перебирати на себе стільки робочого навантаження та відповідальності? 

На думку пані Хой, військова частина та її служба супроводу сама мусить займатись допомогою в подальшому лікуванні та реабілітації. Критичні речі, від яких залежить життя бійця, повинні вирішуватись оперативно. 

«Ми зібрали мапу центрів по всій Україні та з багатьма з них вже почали працювати. Стараємося навантажувати державну систему закладів охорони здоров’я та реабілітації, зокрема визначені МОЗ центри досконалості по всій Україні, щоб і бійці могли бути ближче до своїх домівок, поки лікуються чи реабілітуються, і щоб не створювати колапсу системи в Дніпрі чи Києві, які зараз дуже перенавантажені. Наприклад реабілітація насправді потребує багато ресурсу і від системи охорони здоров’я, і від комерційних закладів, і від самого бійця і його підтримки. Тож ми робимо великий акцент також на психологічну реабілітацію, знаходимо можливості розвиватися, навчатися та за потреби змінювати профіль служби до того, де боєць буде максимально ефективний. Тож ми тісно взаємодіємо з державним сектором.»  — пояснює симбіоз держави та служб супроводу Ірина Хой

Повернення полонених  — це радість та ейфорія для самих військових і тих, хто на них чекає, а також загалом для усієї країни. Ірина Хой розповідає, що запити звільнених з полону дуже різні — для когось це книги українською, для когось ситуація в бригаді та на лінії фронту.

«Ми іноді жартуємо, що їм [ред. звільненим військовополоненим] потрібно передивитись усі меми за 2 роки та познайомитись з ChatGPT. Коли вони добираються до ШІ, то це окремі емоції.» 

Дехто з бійців після звільнення рветься в стрій в перший же тиждень по прибуттю. Ірина Хой пояснює, що, попри такий порив, це, на жаль, неможливо. Реабілітація звільнених з полону, що був місяцями та роками в утриманні росіян, як правило, займає довгий час. 

Робота з військовими, які повернулися з полону комплексна. Вона охоплює фізичну та морально-психологічну реабілітацію. Остання відбувається з залученням психологів бригадами чи Супроводу, або, за бажання військового, з психологами «ззовні». Також в роботу з полоненими входить контактування зі службами соціальної допомоги та процеси відновлення документів. 

На жодному з чотирьох обмінів, на яких був Супровід, пані Ірина ніяк не перетиналась з представниками Міжнародного комітету Червоного Хреста в Україні. Вони були відсутні та, на думку Ірини Хой, «Червоний Хрест в українських питаннях проявив себе як досить імпотентна структура». Натомість Супровід співпрацює з десятками українських бізнесів та ініціатив, які допомагають у роботі з полоненими та загалом бійцями Азову. 

В процесі роботи з пораненими Супровід здійснює моніторинг усіх подій і є, де-факто, супервізором над усіма процесами. Представники Служби Супроводу моніторять інформацію про бійця від поранення та евакуації до потрапляння в госпіталь і далі. З кожним бійцем працює кейс-менеджер, який відповідальний за пораненого. Він допомагає бійцю в перші дні сконтактувати з рідними, побратимами, курує процес лікування та переміщення по шляху евакуації в закладах охорони здоров'я

Служба співпрацює з фондами та організаціями, що займаються протезуванням, щоб допомогти військовим отримати протез навіть тоді, коли держава не покриває повну його вартість. 

Для цього, окрім залучення коштів фондів, Супровід збирає кошти на підтримку бійців через заснування громадської організації, що приймає донати на свій рахунок. Свідомі закликають читачів долучитись до підтримки бійців Азову.

Для повноцінної соціалізації більшість ветеранів потребує психологічної допомоги. Згідно з Асоціацією ресурсної психології та психотерапії у 60-80% військових, що пройшли бойові дії, спостерігаються ознаки гострої травми та ПТСР. На думку пані Ірини, щоб працювати з такою кількістю людей необхідна неймовірно велика кількість кваліфікованих спеціалістів, яких зараз недостатньо в Україні. 

Сама ж соціальна реабілітація, зазвичай, проходить через повернення бійця назад у стрій. Зі слів пані Хой, це система, яку найчастіше використовують в армії США. Повернути бійця в стрій набагато доцільніше, аніж в більшості випадків намагатись його одразу адаптувати в цивільне життя. 

«Наша задача  — побудувати систему так, щоб ветеран повертався у стрій після якісного лікування та реабілітації. Якщо людина не може повернутись до минулих обовʼязків в бригаді, то Азов шукає їй альтернативну службу: водієм, пілотом БпЛА, у штаб та подібне.»  — пояснює Ірина Хой. 

Не всі бійці Азову висловлюють бажання повернутися у стрій після полону. А дехто просто не має такої можливості. У таких випадках Супровід організовує курси для навчання та перенавчання військових, щоб ті мали можливість інтегруватися в цивільне життя і реалізувати свої здібності.

Більшість українських компаній нарешті почали задумуватись про офіси ветеранів. Подібні офіси створюються в Київській Школі Економіки, Uklon, Новій Пошті, SoftServe та інших. «Це те, що кожен бізнес, який поважає себе повинен зробити, тому що в нас буде та кількість ветеранів, яку ще не бачила жодна країна», — зазначає пані Ірина. 

Бізнесу та соціальній інфраструктурі уже потрібно починати готуватись до цього. Від інклюзивних робочих місць до програм співпраці з ветеранами та їхнього «онбордингу». Це задача лежатиме на цивільному секторі та бізнесі, адже у вільній ринковій економіці жодна держава не була б спроможна закрити даний запит самотужки. 

Особливою проблемою є менші міста. Тоді, як у Києві, Дніпрі чи Львові подібні процеси уже почались, в дрібних населених пунктах справи йдуть набагато повільніше. 

Більшість цивільних осіб, на думку пані Ірини, сприймають військових, як незнайомців, від яких неможливо знати, що очікувати. Це інший вимір того, як цивільні українці мають проявляти свою ініціативу з поверненням ветеранів у суспільний простір країни з передової. 

«Досвід участі у бойових діях для багатьох цивільних є дуже далеким. Люди не знають, як треба взаємодіяти, як вести комунікацію, що питати чи не питати у людей, які повернулись з війни. Люди бояться, що вони зачеплять якусь неприємну тему чи спитають щось некоректне і це ще більше посилює дистанцію між військовими та цивільними. Люди повинні вчитись цього.»  — пояснює Ірина Хой

Супровід сьогодні, окрім основних напрямків своєї роботи, також займається розробкою стратегій з подолання бар’єрів. У 2025 році Супровід буде розширювати подібні програми та ініціативи роботи з військовими, а в майбутньому також і з цивільними. 

Україну чекає дуже важкий період відбудови та повернення до відносно мирного способу життя після закінчення активної фази бойових дій. На думку Ірини Хой, ми повинні бути готові до всього

«Будучи в такому геополітичному положенні, ми повинні бути готові до всього. Ми маємо бути готові прийняти понад мільйон людей для працевлаштування. Ми повинні бути готові до обміну «всіх на всіх», що стане величезним викликом для нашої системи охорони здоровʼя та інфраструктури загалом. Ми поки що не готові прийняти таку кількість звільнених з полону за раз. Наша система та країна не готова до такої кількості людей з інвалідностями. Поїдьмо в Житомир чи Тернопільську область, чи навіть в моєму домі на Оболоні: особа з інвалідністю просто не потрапить в будинок  — нема пандусів та поручнів. Наш тил не готовий. Давайте чесно відповімо собі на питання: чи готове наше суспільство насправді до закінчення війни?»,  — підсумовує пані Ірина Хой. 

Зараз Служба Супроводу 12-ї окремої бригади спеціального призначення "Азов" проводить збір на свою діяльність. Долучайтеся, щоб допомогти бійцям, які потребують реабілітації.