Людина і зброя: чому Німеччина затягувала з допомогою і що буде далі?

Людина і зброя: чому Німеччина затягувала з допомогою і що буде далі?

«Біда небілої людини в тому, що вона була поневолена. Біда і нелюдяність білої людини в тому, що вона десь вбивала інших», — писав класик колоніальних студій Франц Фанон. Простіше кажучи, історія має величезний відбиток на сьогоденні, зокрема на міжнародних відносинах. І Німеччина є найкращим прикладом цього.

У червні ми аналізували німецьку політику щодо України. Тоді дійшли висновку, що політика змінюється, але не так швидко, як би Україні хотілося.

25 січня федеральний уряд зрештою оголосив про намір надати Україні основні бойові танки. До того ж зробив це одним із перших. Це величезний крок вперед, адже рік тому, після тиску, Німеччина вирішила передати 5000 тисяч шоломів. І навіть це рішення викликало невдоволення серед проросійських політиків країни.

Україна платить найвищу ціну за кожен сумнів Берліна. Як боротися проти цих сумнівів? Треба зрозуміти їх джерело. Федеральний уряд любить Росію? Шольц боягуз? Чи ситуація дещо складніша? Розберімось.

Протягом сучасної історії Європи у ній почергово панувало два настрої: германофобія та германофілія. Жоден із цих підходів не є ефективною зовнішньою політикою. Проте вони мають вирішальний вплив на публічний дискурс, формують уявлення про Німеччину. «Свідомі» пропонують вам розглянути дві історії.

Історія перша: Німеччина сумнівається 

Факти: Протягом 2022 року допомога від ФРН постійно надходила в Україну останньою

Прикладом може слугувати надання нерадянських броньованих машин. У квітні Велика Британія передала машини «Cougar», США — «Humvee», а Австралія — «Bushmaster». У травні Канада відправила свої Roshel Senator. Натомість заява про надання німецьких ATF Dingo з’явилася лише у вересні. 

Це ж стосується нерадянських систем ракетної артилерії M142 HIMARS та M270 MARS. Джо Байден оголосив рішення відправити перші чотири установки наприкінці травня, через тиждень це зробила Велика Британія. Німеччині потрібен був ще тиждень. 

Трохи іншою є ситуація із зенітно-ракетними комплексами. 1 червня Олаф Шольц оголосив рішення надати Україні IRIS-T. У липні США вирішили відправити Україні NASAMS. А от просунутіших систем довелося чекати ще пів року: про PATRIOT оголосили у грудні, а рішення щодо французько-італійських SAMP/T — досі в роботі. 

Аналіз: На початку 2022 року Німецька зовнішня політика була майже суто цивільною, за винятком низки миротворчих операцій. Найвідомішою з них була участь Бундесверу в афганістанській місії НАТО.

Крім того, у німецькій зовнішній політиці особливе місце займала Росія. Економічна залежність — наслідок, а не причина. Західна Німеччина почала розбудовувати партнерські відносини з країнами Східної Європи та з СРСР у 70-х роках XX століття. Джерела цієї політики як моральні, так і стратегічні. З одного боку, Німеччина намагалася компенсувати ту шкоду, яку вона завдала регіону протягом Другої світової війни; з іншого — Німеччина хотіла отримати більшу автономність від союзників у НАТО, розбудовуючи зв’язки з соціалістичними країнами. 

Над Німеччиною досі висить стигма нацизму, яку вона прагне компенсувати цивільною зовнішньою політикою. Через це стратегічна культура ФРН досить однобока. Прагнення ФРН надати Україні системи ППО та радари до них вказує на це. Така зброя в першу чергу має оборонне призначення. Для Берліна це ідеальний шлях, щоб уникнути рольового конфлікту — зіткнення кількох неспівставних соціальних ролей. Наприклад, член НАТО і цивільна держава (Zivilmacht).

Водночас протягом 2022 року Берлін демонстрував досить обмежену здатність навчатися. Все ж ФРН спромоглась передати Україні невелику кількість самохідної артилерії «Panzerhaubitze 2000» та згаданих вище систем ракетної артилерії. Це означає, що цивільна ідентичність Берліна повільно еволюціонує. 

Показовим є також те, що у січні Німеччина передала Молдові бронетранспортери «Piranha-3H». Це вже свідчить про розвиток німецької стратегії, а не реакційну еволюцію ідентичності. ФРН прагне не просто «гасити пожежі», а запобігати їм. Тож не дивним виглядає рішення змінити керівництво Міністерства оборони ФРН, яке було ухвалене у січні. 

Адміністрація Джо Байдена, вочевидь, поставила собі досить амбітне завдання: вперше за існування НАТО зробити союз більш рівним, послуговуючись німецьким лідерством. І питання надання Україні основних бойових танків — крок у цьому напрямку. Йдеться не лише про саму передачу зброї, а й про символічність та наслідки рішення. 

Цього разу про передачу нерадянських основних бойових танків «Challenger II»оголосили британці. Не дивно, адже протягом 2022 року вони демонстрували найвищу автономність у рішеннях. Другими були німці, третіми — американці. 

Крім того, німецькі танки «Leopard II» надаватиме не лише Німеччина, а й інші країни-користувачі. Це означає, що сумарно їх назбирається не мала кількість. Тож, між українським військом та німецьким військово-промисловим комплексом сформується зв’язок. Танки потрібно вивчати, лагодити, а також готувати нові машини для постачання. Це знову ж таки й змінюватиме німецьку ідентичність. 

Не варто вдаватися до надмірного оптимізму. Ці рішення можуть ухвалюватися під тиском часу та на основі наявної розвідувальної інформації щодо планів Кремля. Українське військово-політичне командування говорить про це прямо: Росія готує сотні тисяч мобілізованих для нової хвилі агресії. 

Історія друга: Німеччина не вміє комунікувати

Факти: Польща першою заговорила про надання Україні Leopard II, вироблених у Німеччині. 7 січня Прем‘єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький зробив заяву. Але наголосив, що для цього потрібна ширша коаліція. 11 січня Президент Польщі Анджей Дуда повторив це. Крім того, на реекспорт техніки в третю країну необхідний дозвіл країни-виробника — Німеччини. 

Варшава — важливий союзник України, але це не привід забувати про складні польсько-німецькі відносини. Протягом 2022 року Варшава періодично вимагала від Німеччини виплату репарації за Другу світову війну. 

Це був популістичний крок: Польща розуміла, що Берліну зараз не до репарацій. Вона вдалася до цього, щоб отримати відмову і використовувати її у розпаленні антинімецьких настроїв. Президент правлячої партії «Право і справедливість» Ярослав Качинський говорив про плани Німеччини побудувати імперію. Мовляв, Росія та Німеччина хочуть спільно панувати над Європою. 

12 січня віцеканцлер Роберт Габек відповів на польські заяви, сказавши що, «Німеччині не слід заважати іншим країнам, коли вони ухвалили рішення допомогти Україні». Габек представляє партію Зелених, яка швидше еволюціонувала у своїх поглядах, ніж соціал-демократи Шольца. 22 січня міністерка зовнішніх справ Аналена Бербок повторила цю заяву. 

Водночас 22 січня Моравецький назвав позицію Німеччини щодо танків неприйнятною. А 23 січня Моравецький повідомив, що Польща попросить дозволу на реекспорт, але може відправити й без нього. Значить, станом на 23 січня Польща досі такого запиту не направила, що не заважало Моравецькому в усьому обвинувачувати Німеччину. 

24 січня американці та німці, схоже, досягли домовленостей щодо танків. Лише після цього Польща звернулася до Німеччини за дозволом на реекспорт. Після цього американці та німці почали контрольовано «зливати» інформацію в медіа, аби зменшити публічну напругу: рішення вже було ухвалене.

Аналіз: Політика в житті та в медіа — лінії, які не завжди перетинаються. Якби німецький уряд вмів так комунікувати, як поляки, то штучної напруги та розбрату було б менше. Але німці мовчали й займалися питанням непублічно.

Поляки могли роздмухувати скандал навколо Leopard II з двох причин. По-перше, аби дотиснути Німеччину. По-друге, аби досягнути своїх особистих політичних цілей — виставити німецький уряд слабким та некомпетентним. 

Довга війна та суттєві зміни міжнародних відносин

 Німеччина змінюється повільніше, ніж хотілося б. Крім того, сильнішає НАТО. Водночас Україна платить за це занадто високу ціну. 

Матеріально-технічна допомога, яка надходитиме протягом наступних місяців, має виконувати дві задачі. По-перше, об’єктивно посилити українське військо, підготувати його до подальших російських атак. По-друге, прокомунікувати Кремлю цілеспрямованість українських союзників та примусити росіян переоцінити ситуацію. 

Але це навряд вийде. Російська стратегія змінювалася протягом повномасштабного вторгнення, проте була підкорена волі імперців, які понад усе хочуть знищити Україну та зберегти свою владу.