«Я хочу, щоб Україна була на моєму боці», — Офіцер британської армії у відставці про відносини між Україною і НАТО

Підполковник британської армії у відставці Глен Грант — людина не нова ні для Східної Європи, ні для України. Він долучився до армії 16-річним (так, це можливо у Британії) і до 90-х років був військовим аташе Сполученого Королівства в Латвії, Естонії та Фінляндії.

Як Грант пояснив у 2018 році, допомагати українцям на шляху до демократії — це його моральний обов'язок. Він був приватним консультантом, який допомагав Міністерству оборони України в проведенні реформ. Ця співпраця припинилася у 2017 році. Тоді Грант опублікував авторську статтю, в якій розкритикував готовність українського уряду до реформування армії. Він також прогнозував, що згодом Росія розпочне повномасштабне вторгнення.

У 2018 році Міністерство оборони України відреагувало на це заявою, що висловлювання Гранта не були об'єктивними. Відомий український військовий аналітик Микола Бєлєсков також стверджував, що британський радник не надав достатньо фактів.

Але на цьому історія суперництва між Грантом та Україною не закінчилася. У 2019 році Міністерство внутрішніх справ України спробувало притягнути до кримінальної відповідальності українського музиканта і сержанта Андрія Антоненка. Поліція стверджувала, що він брав участь у вбивстві білоруського журналіста Павла Шеремета.

Досі нічого з цього не було доведено, а справа застрягла на невизначений термін через складнощі судової системи. Глен Грант звернувся з відкритим листом до тодішнього міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, який вважається ініціатором цього судового процесу. Грант отримав листа від української поліції, в якому йому було наказано прибути на допит. Він погодився, але вся процедура виявилася безглуздою, оскільки він не повідомив правоохоронцям нічого нового.

Жодна з цих подій не відштовхнула Гранта від України. Він продовжує давати оцінку подіям в Україні та давати коментарі для ЗМІ. На початку 2023 року Грант опублікував статтю, в якій описав проблеми в українській армії.

Це не типові коментарі на кшталт «наступ відбувається надто повільно». У ході розмови зі Свідомими Грант прагне довести, що він не критикує українські війська на передовій: «Бригади, батальйони і ланки нижче не підлягають критиці, те, що вони роблять є чудовим за будь-якими військовими стандартами, за будь-якими людськими стандартами — але вони заслуговують на кращу підтримку». 

Свідомі вже висвітлювали більшість проблем, які він описує у своєму матеріалі: бюрократія, яка зневажає ветеранів; військова медицина, яка пручається інноваціям; а також питання, пов'язані із закупівлями.

Микола Бєлєсков вважає, що стаття Гранта дає гідний огляд суб'єктивних факторів, що впливають на хід війни, але не всім до вподоби його публікації.

— Деяким військовим не подобається те, що я пишу. Насправді навіть в деяких посольствах західних країн є люди, яким не подобається те, що я пишу, тому що вони хочуть мати дружні, приємні стосунки з усіма, особливо з урядом. Їм не подобається, коли приходить іноземець і щось таке розповідає.

До речі, щодо того, коли мене називають просто іноземцем — я працюю з Україною з 2010 року, а з НАТО — з 1976 чи 1977. Я думаю, що маю право писати про такі речі, тому що дійсно хочу, щоб Україна була в НАТО. Мене засмучує, коли люди не помічають те погане, що потрібно змінювати.

— Це одна з найактуальніших тем. Кожні два дні хтось з України пише мені, розповідаючи про те, що вони не отримують достатньо інформації про своїх близьких в армії. Це просто жахливо. Так не повинно бути, і вже пройшло достатньо часу, щоб розібратися з організаціями та структурами, які б дбали про сім'ї військових. Коли існують такі системи, солдати краще воюють, бо відчувають, що якщо щось трапиться, то про них подбають, про їхню дружину подбають, їхні діти підуть до школи тощо.

— Причина — культура. У вас в системі все ще є залишки радянської культури. Є таке прислів'я «Найвищий цвях забивають першим». Я думаю, що це дуже пострадянська річ, яка працює всюди. Люди не хочуть піднятися і бути самими собою. Зараз ситуація дуже змінюється: я бачив колосальні перетворення за останні шість-вісім місяців, особливо з людьми, які втратили родичів та друзів і які зрозуміли, що вони не хочуть, щоб з ними поводилися, як зі сміттям.

Досі багато людей не вірять, що вони живуть у демократичному суспільстві, що вони такі ж важливі, як і всі інші. Що вони мають право голосу і що вони повинні користуватися цим правом, і користуватися ним гучно в таких випадках, як цей. Інакше, як сказано у відомій книзі, деякі рівніші за інших (Грант має на увазі «Колгосп тварин» Джорджа Орвелла — ред.).

— НАТО — це політичний альянс. Він завжди ним був. Звичайно, до війни українська армія не була і значною мірою досі не є сумісною з НАТО у багатьох сферах, наприклад, логістичні структури, ставлення до людей, навчання — все це дуже відрізняється від того, як працює більшість країн НАТО.

Але суть в тому, що це політика. Це клуб, до якого ви приєднуєтеся, пообіцявши, що ви будете захищати інших, а інші будуть захищати вас.

— Не думаю, що у вас є вибір. Я не називаю це стратегією «третього шляху». Це хороша складова хорошого членства в НАТО. Це те, що ви повинні робити. Ви повинні мати власну оборонну промисловість. Повинні мати власні навчання. І вас не повинні навчати інші люди.

Усі ці речі не є бонусом до вступу в НАТО, і вони не замість вступу в НАТО; вони — фундаментальна частина вступу в НАТО і того, що країни НАТО очікують від вас. Це про здатність боротися самотужки.

Відвідайте Фінляндію і подивіться, що роблять фіни і яке в них ставлення — так само у Швеції та країнах Балтії. Люди серйозно ставляться до безпеки. Усвідомлення ваших помилок виводить ситуацію на належний рівень — так ви справите краще враження на інших, ніж простими балачками.

— Я не думаю, що ви зможете когось переконати, доки не зміниться те, на що всі звертають найбільше уваги. Я не вірю, що буде випробувальний термін. У НАТО припустилися цієї помилки, коли впустили туди тих, хто ще не був готовий. Було політично необхідно прийняти їх до клубу, але цього разу зробити це буде набагато складніше. Перш за все, ми маємо бачити реальні зміни.

Інша важлива річ з погляду дипломатії — це мати дружні стосунки з країнами НАТО, саме дружні стосунки. Тобто бути з ними друзями: не просто сидіти по той бік столу, а знати, хто ці люди, і розмовляти з ними по-дружньому. Вибачте, але зараз ваші посли вам не допомагають. Це змінилося б, якби у вас були набагато кращі дипломати, які можуть чесно і відкрито говорити навіть про погані речі.

—Таран (Андрій Таран обіймав посаду міністра оборони у 2020-2021 роках, був звільнений після великої кількості критики, і зараз є послом України в Словенії — ред.) був абсолютно жалюгідним керівником міністерства оборони, якого пізніше відправили на посаду посла. Також згадаймо про вашу «фантастичну» пані-посол в Болгарії (у грудні 2022 року Олеся Ілащук була призначена послом України в Болгарії, не маючи відповідної освіти та досвіду — ред.). Тепер є ймовірність призначення до Великої Британії Резнікова, якого фактично звільнили за корупцію. Для країн-членів НАТО, такі речі, як червона ганчірка для бика.

Хороші посли не просто сидять у посольстві і постійно розмовляють з людьми. Вони формують відносини. Наведу як приклад одного з моїх останніх послів, коли я служив у країнах Балтії. Він запропонував міністру внутрішніх справ серію марафонських забігів, тому що той у розмові згадав, що займається бігом. Вони вдвох об'їхали Європу і брали участь у маратонах, а до завершення їхньої поїздки до них приєднувалися й інші члени уряду. Вони невимушено розмовляли, як за келихом пива, дозволяючи відносинам між цією країною та Сполученим Королівством залишатися надзвичайно міцними та довговічними. І після від'їзду посла це продовжилося. Ось чому вам потрібні хороші люди.

— Я думаю, що Україна потрібна НАТО зараз, тому що багато країн НАТО заснули у військовому плані. Я не думаю, що небезпека типу третьої світової війни вже позаду. Бо бачу багато країн, які займають позиції по обидва боки.

Я досі думаю песимістично, і якщо буде ще гірше, я хочу, щоб Україна була на моєму боці, а не на іншому. Але суспільство має відігравати значущішу роль, тому що уряд повинен робити більше. Суспільство має почати говорити голосніше і гостріше та формувати кращі стосунки з іншими спільнотами через публічну дипломатію.

— Я можу і буду працювати над цим, тому що вважаю, що це важливо. Водночас оскільки я намагаюся працювати над цим, розмовляючи з людьми, які мають вплив у США та Сполученому Королівстві, Україна має самостійно працювати в цьому напрямку, а не лише повторювати: «Ми готові до НАТО», «У нас готова армія, сумісна з НАТО» чи «Хіба вам не пощастило, що ми є, тому що...». Так не піде.

Але я бачу, що Україна наближається до цього, хоч їй і треба багато чого зробити. Спочатку вона повинна закінчити цю війну, і ми повинні досягти стану, коли Росія принаймні не буде погрожувати повернутися. Після війни вони зроблять все можливе, щоб не допустити Україну до НАТО, тому є багато стратегічних питань комунікації та відносин, над якими треба працювати, і працювати зараз, якщо Україна хоче вступити до альянсу.