Чому постачання Україні західних танків займає так багато часу?

«Зрада» та «перемога» — між цими двома точками постійно перебуває український інфопростір. 

23 квітня 2022 року «Свідомі» опублікували новину про плани Німеччини допомогти Україні з розслідуванням воєнних злочинів. Читачі позитивно сприйняли цю новину. 12 липня 2022 року «Свідомі» опублікували заяву Міністра юстиції ФРН Марко Бушмана про те, що ці розслідування триватимуть багато років — негативна реакція. 

Так само відбувається і з планами надати Україні зброю, зокрема танки. Рішення про передачу вітають, а коли з’являються деталі щодо термінів поставок, ентузіазм зникає. 

Це зрозуміла реакція, адже кожен день повномасштабне вторгнення обходиться Україні дорого — сотні вбитих та поранених. 

Проте розберімося, чому постачання танків займе кілька місяців. Це зрада Заходу, нездатність діяти швидко чи логістичні труднощі? 

Спершу необхідно встановити, який існує взаємозв’язок між публічними заявами про надання зброї та її застосуванням в Україні. За час повномасштабного вторгнення ми спостерігали дві моделі таких взаємовідношень. 

Політик робить заяву про надання матеріально-технічну допомогу, потім зброя прибуває в Україну. 

Її переваги інформаційно-психологічні. Наприклад, кожен раз коли союзники оголошували про надання нового типу зброї, це призводило до святкувань в Україні і навпаки негативно впливали на моральний дух росіян. Так було зі ствольною артилерію, реактивними системами залпового вогню та танками. 

Проте її недолік полягає у тому, що супротивник отримує час на підготовку до прибуття цієї зброї на фронт. Цю тезу можна заперечити тим, що, мовляв, російська розвідка і без публічних заяв знає про постачання зброї. 

Про це може свідчити нещодавній скандал у Німеччині: контррозвідка затримала працівника зовнішньої розвідки (Bundesnachrichtendienst) Карстена Лінке, який восени 2022 року передавав росіянам дані союзників Німеччини по НАТО. Ця інформація стосувалася війни, але не МТД.

До того ж перевага цієї моделі може стати недоліком, якщо щось піде не за планом. Міністерка оборони Німеччини Крістіне Ламбрехт публічно повідомила про плани надати Україні зенітної самохідної установки «Gepard» ще наприкінці травня. Зброя надійшла лише в липні. 

Спершу зброя надходить на фронт, а вже потім це публічно оголошують. Або не оголошують взагалі. 

Найвідоміший приклад — це допомога, яку секретно надавала Болгарія навесні. Також Україна купила розроблені в Об’єднаних Арабських Еміратах броньовані автомобілі «Panthera T6». Також ЗСУ використовують касетні снаряди «Bofors Nutating Shell». Хто саме передав ці снаряди — публічно не відомо. 

Болгарська історія ілюструє перевагу цієї моделі: проросійським силам складно завадити. Навіть отримавши інформацію про передачу МТД, їм доведеться демонструвати докази публічно, аби створити суспільний тиск на уряд. Тоді проукраїнська сторона може встановити, хто передав росіянам інформацію.

Водночас недолік полягає у тому, що модель можна застосувати далеко не в усіх ситуаціях. Демократичні держави не можуть просто відправляти Україні всю номенклатуру зброї і не інформувати про це виборців. Зрештою, болгарський уряд, який таємно підтримував Україну, втратив владу. Відтоді в країні триває політична криза.

Іншими словами, моделі різняться політично. На застосування зброї вони майже не впливають. 

З огляду на це, очевидно, чому Велика Британія, Німеччина та Сполучені Штати обрали першу модель, коли вирішили передати Україні західні основні бойові танки. Це рішення має не лише військове значення, а й політичне. І наразі політичний ефект більший, адже техніку ще не скоро можна буде застосувати. 

Але чому часовий розрив між публічними заявами та прибуттям танків на фронт такий великий? 

Відповідь складається з кількох елементів. 

Найбільш очевидний — навчання. Аби навчити екіпаж використовувати Leopard 2 потрібно 5-10 тижнів. Натомість для Challenger II цей термін складає 5-12 тижнів. Вивчення M1 Abrams триває щонайменше 5 тижнів. Крім того, навчання мають військові, які ремонтуватимуть та відновлюватимуть пошкоджені танки.

Аби розпочати навчання, українські військові мають прибути до іноземних країн. Українські танкісти прилетіли до Великої Британії наприкінці січня та вже розпочали тренування. Приблизно тоді ж українці прибули на бази НАТО в Німеччині та Польщі. Навчання на Leopard розпочнуться протягом другого тижня лютого. 

Щодо ситуації з вивченням американських танків інформації обмаль, проте це і не так важливо. Ось чому: американці будуть з нуля виготовляти Abrams M1А2, «надлишку яких на американських складах немає», сказала заступниця речника Пентагону Сабріна Сінгх. Тому аби поставити Abrams в Україну, потрібно «багато місяців», пояснив речник Білого дому з питань оборони Джон Кірбі. 

Британські танки надійдуть «десь ближче до Великодня», заявив Міністр оборони Великої Британії Бен Волес. Про подібні строки заявив і Міністр оборони ФРН Боріс Пісторіус: «кінець березня – початок квітня». Це пов’язано з тим, що танки потребують відновлення після зберігання на складах.

Зрештою, ідеться не лише про самі танки, а і про запчастини. Без потрібного забезпечення навіть найкраща зброя не зможе вчасно виконати свою задачу. Саме тому 3 лютого відбулась зустріч міністрів оборони Канади, Фінляндії, Нідерландів, Португалії, Іспанії, Швеції та Німеччини щодо ремонтних та логістичних аспектів надання Україні Leopard 2. 

Якщо вірити німецькому виданню «Der Spiegel», то засідання пройшло не в найкращій атмосфері. Раніше Польща звинувачувала Німеччину, тепер ситуація зворотна. Польща нібито готова надати танки, але не запчастини до них. План зрозумілий — примусити Німеччину закупити їх замість Польщі. 

До того ж ФРН планувала надати Україні Leopard II у версії А6, натомість решта союзників планували віддати старіші А4. Проте виділених Німеччиною танків не буде достатньо, аби скомплектувати з А6 окремий батальйон: потрібно 31 танків, а є 14. Берлін розглядає можливість «змішати» в одному батальйоні А6 та А5.

Одним словом, поставити Україні західні танки — складне рівняння з багатьма змінними. З огляду на це, не видається дивним, що вирішення триватиме кілька місяців. Але не всі погодяться з цією тезою. 

Старший дослідник Королівського Об'єднаного інституту оборонних досліджень Марк Галеотті припустив, що заявами про березень-квітень хочуть створити для Кремля уявне «вікно можливостей» і тим самим порушити первинні російські плани щодо посилення наступу. Мовляв, росіяни раніше кинуть в бій недоукомплектовані з’єднання, сподіваючись окупувати якомога більше українських територій, поки не надійшли західні танки.

Так чи інакше, головна проблема полягає в тому, чому підготовка до надання танків не розпочалася раніше. Інститут вивчення війни відзначає, що потреба у важкій техніці стала очевидною вже у травні-червні.