Зрадники у Верховній Раді: чому деякі депутати досі не покарані?

Артем Дмитрук, Юрій Бойко, Олександр Дубінський, Максим Бужанський — ці чинні народні депутати часто висловлювали свої проросійські погляди публічно, голосували проти проукраїнських законів та вносили антиукраїнські постанови до зали Верховної Ради. Вони підтримували Російську православну церкву, виступали за «перемир’я» з Росією під час війни, просували російську імперіалістичну культуру.

Однак вони дотепер залишаються непокараними українською правоохоронною системою. Під час війни, коли українське суспільство налаштоване на негайне покарання «зрадників» та вимагає цього від держави, ці депутати досі мають змогу ходити на засідання Верховної Ради, публікувати свої заяви й дії та навіть тікати за кордон.   

Свідомі розповідають, чому народні депутати, які висловлюють проросійські погляди, досі не покарані в Україні і як їх можна притягнути до відповідальності.

Прослухати матеріал:

15 грудня 2024 року народний депутат Юрій Бойко оприлюднив заяву, в якій розповідав про «радикалів», перейменування міст, знесення пам’ятників російським та радянським діячам в Україні, «заборону» діяльності Російської православної церкви в Україні. Він сказав, що в країні «дедалі більше людей підтримує нас — тих, хто виступає проти такого насильства, за єднання в державі й за підтримку людей».    

Заяви Юрія Бойка викликали розголос в українському суспільстві. Очільник Центру протидії дезінформації при РНБО Андрій Коваленко звернув увагу на те, що народний депутат не згадав про Росію та війну, яку вона розв’язала проти України. Спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук теж вказав на Росію як першопричину такої української політики деколонізації й дерадянізації. 

28 народних депутатів 16 грудня зареєстрували постанову про відкликання народного депутата Юрія Бойка з посади члена Комітету з прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій України. А 17 грудня Служба безпеки України викликала нардепа на допит. 

Та постанову у Верховній Раді змогли ухвалити тільки з другого разу. Спершу голосування провалили. Юрій Бойко й надалі залишається чинним нардепом. Державне бюро розслідувань не відкрило справу проти Бойка за фактом його заяв. 

Народний депутат від партії «Слуга народу» Артем Дмитрук має довгий список вчинків, за деякі з них проти нього відкрито кримінальне провадження.  Так, він захищав УПЦ МП та виступав проти законопроєкту 8371, який має на меті заборону пов'язаних із РПЦ організацій. У 2023 році він разом з іншим нардепом Олександром Куницьким побив людину в Києві. Генеральна прокуратура відкрила провадження проти Дмитрука за фактом побиття, та зараз справа на досудовому розслідуванні. Bihus.Info повідомляли, що Дмитрук співпрацював із підозрюваним у державній зраді проти України священником УПЦ МП Сергієм Чертиліним. 

Та влітку 2024 року Артем Дмитрук втік за кордон — у Велику Британію. Державне бюро розслідувань порушило справу проти Дмитрука за незаконний перетин кордону. Троє поплічників нардепа, які допомогли йому втекти, отримали підозру від правоохоронців. У листопаді 2024 року Артем Дмитрук дав інтерв’ю російським пропагандистським медіа, у якому розповідав про «злочинний режим» в Україні. 

Попри це, Артем Дмитрук досі залишається народним депутатом. Лише в жовтні 2024 року Верховна Рада виключила його зі складу Комітету з питань правоохоронної діяльності.

Ще один народний депутат від «Слуги народу» Олександр Дубінський має декілька відкритих проти нього кримінальних проваджень. Так, ДБР підозрює Дубінського в державній зраді та сприянні країні-агресорці. Його також судять за організацію незаконного переправлення осіб через кордон. 14 січня 2025 року НАЗК внесло Дубінського в реєстр корупціонерів. 

ДБР передало справу Олександра Дубінського за фактом державної зради до суду ще у вересні 2024 року. Сам нардеп перебуває в СІЗО на час досудового розслідування. Однак він досі має чинний мандат народного депутата. 

І знову депутат від партії «Слуга народу». Євгеній Шевченко отримав підозру в державній зраді у листопаді 2024 року. За даними слідства, у своїх виступах та інтерв’ю він систематично публічно поширював російські наративи. Зараз депутат перебуває під вартою до 7 березня 2025 року. 

Ще в 2021 році Шевченко їздив у Білорусь на перемовини з Алєксандром Лукашенком. Тоді «слуги» виключили його з фракції. Та він залишився у статусі чинного депутата. Видання «Bihus.info» проаналізувало всі заяви Шевченка та підсумувало, що нардеп захищає російську мову й РПЦ, критикує Зеленського та закликає до «миру з Росією». Його заяви можна вважати проросійськими. ДБР теж вказувало, що Шевченко «розміщував у соцмережах висловлювання, спрямовані на шкоду інформаційній безпеці України».    

Спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук у грудні 2024 року говорив, що для позбавлення народних депутатів мандатів потрібне «рішення суду», адже так визначає законодавство України.

Ярослав Юрчишин, народний депутат і заступник голови партії «Голос» у коментарі Свідомим підтверджує слова спікера Верховної Ради щодо довгого процесу позбавлення мандатів тих народних депутатів, вчинки яких можна вважати за зраду. 

Згідно зі статтею 81 Конституції України, народний депутат втрачає мандат за таких обставин: 

«Якщо подивитися на попередні випадки позбавлення мандатів проросійських політиків, то частіше за все вони самі писали заяву про складання своїх повноважень (Кива, Королевська, Волошин та інші), а Рада їх підтримувала. Або ж це відбувалося на підставі того, що їх позбавляли українського громадянства через наявність паспорта іншої країни (Рабінович, Васильковський). Якщо в них знайдуть інші паспорти, або вони самі напишуть заяви про складання обов’язків, тоді справа зрушить з місця. Ще варіант — обвинувальний вирок, але для цього потрібна якісна доказова база та належна робота правоохоронних органів», — говорить у коментарі Свідомим Ярослав Юрчишин.

Юлія Олещенко, аналітикиня руху «Чесно», вважає, що є декілька причин того, чому чинні нардепи-зрадники досі залишаються у Верховній Раді.

Тож поки українська судова система не покарає такого депутата, Верховна Рада мало що може з ним зробити. А як показує приклад Дубінського, українські правоохоронці можуть роками розглядати справи про публічні антиукраїнські заяви та дії нардепів. 

СБУ та ДБР розслідували справу Олександра Дубінського за фактом державної зради декілька років. Ще у 2020 році журналісти Bihus.Info опублікували дані про те, як Дубінський розробляв та розповсюджував фейки про Революцію Гідності.  

У 2020 році суд зобов’язав ДБР з’ясувати, чи має Олександр Дубінський румунське громадянство. А вже в січні 2021 року США ввели проти Дубінського санкції через втручання у президентські вибори в США 2020 року, зазначивши, що він є «частиною пов'язаної з Росією мережі іноземного впливу». 

Весь цей час він залишався чинним нардепом. Від арешту за державну зраду в листопаді 2023 року Дубінський досі перебуває під вартою. Та він активно веде свої соцмережі, поширює пости й загалом розповсюджує свій вплив.

Партію «Опозиційна платформа — За життя» заборонили у вересні 2022 року.  Та ще у квітні 2022 року народні депутати від ОПЗЖ утворили у Верховній Раді фракцію «Платформа за життя та мир». Її очолив Юрій Бойко. Так він залишився народним депутатом та веде публічну діяльність в Україні під час війни.

Навіть до публікації своєї відеозаяви у грудні 2024 року Бойко робив вчинки, які можна вважати антиукраїнськими. Так, у 2018 році він разом із підозрюваним у державній зраді Віктором Медведчуком їздив до Москви, де зустрічався з експрезидентом Росії Дмітрієм Мєдвєдєвим. ДБР тоді порушило справу проти Бойка за зловживання службовим становищем, та до суду це не дійшло. 

26 лютого 2022 року Юрій Бойко взяв участь у прямому ефірі російського пропагандиста Владіміра Соловйова. Рух «Чесно» повідомляє, що Бойко під час ефіру «іронізував над ситуацією в країні», де вже два дні тривало повномасштабне вторгнення Росії та ракетні обстріли Києва й інших міст.  

У тому ж 2022 році Юрій Бойко дав інтерв’ю пропагандисту Максу Назарову, який пов’язаний з підозрюваним у державній зраді Євгенієм Мураєвим. Бойко російською мовою говорив, що не можна судити його однопартійців з «Платформи за життя та мир» за екснардепами-колаборантами, як Віктор Медведчук, та що він просто «прагне миру».   

Попри всі ці дії та заяви, Бойко залишається нардепом. Після публікації заяви у грудні 2024 року він уникнув підозри. Лише 19 січня 2025 року Бойка позбавили звання Героя України. Служба безпеки України на запит від медіа «Свідомі» повідомила, що тільки надає матеріали у відповідних провадженнях Державному бюро розслідувань та іншим правоохоронним органам в Україні. 

Свідомі звернулись до ДБР із запитом щодо розслідування дій Юрія Бойка й інших депутатів-зрадників, та на момент виходу цієї статті відповіді не отримали.

Тим часом українські громадські активісти самостійно збирають інформацію про антиукраїнські та проросійські заяви й вчинки українських чиновників і державних діячів. Рух «Чесно» вніс Юрія Бойка до свого реєстру держзрадників за фактом його поїздок у Росію, співпраці з підозрюваними в державній зраді та різноманітних заявах.  

Юлія Олещенко, аналітикиня руху «Чесно», розповідає Свідомим про принципи, за якими чиновники та політичні діячі потрапляють до їхнього реєстру. Всього аналітики руху визначили 14 критеріїв для реєстру. Якщо діяльність людини підпадає хоч під один з 14 — її внесуть до списку. Зазначимо, що внесення до реєстру є оціночним судженням руху «Чесно».

Та такі ініціативи покликані лише для інформування громадськості й не завжди впливають на статус самих діячів, внесених до подібних реєстрів. Тому депутати-зрадники досі залишаються при мандатах та мають вплив на громадську думку зі свого боку. 

Народний депутат Ярослав Юрчишин говорить, що Бойко «став інструментом у руках влади», а власний вплив у суспільстві він поступово втрачає.

«Монобільшості вже давно не існує, а голоси на ті чи інші голосування десь брати треба. Тому виглядає так, що є домовленість: ОПЗЖ дає голоси — натомість їх не чіпають, якщо немає якихось серйозних скандалів. У випадку з Бойком я щиро радію, що ми досягли певних зрушень, хоча й вони далися з перешкодами. По-перше, його ім’я більше не буде паплюжити список Героїв України, адже Рада підтримала запит до президента про позбавлення Бойка цього статусу. Процес позбавлення нагород складний, і для цього потрібне засудження за тяжкий злочин або персональні санкції. Бойка поки що не судять, але введення персональних санкцій виглядає більш реальним. По-друге, Бойко більше не є членом Комітету, тобто його вплив став іще меншим», — каже Юрчишин у коментарі Свідомим. 

Юлія Олещенко пригадує випадок, коли за матеріалами руху «Чесно» заборонили проросійську партію «СПАС». Очільник забороненої партії Едуард Коваленко має підозру за державну зраду. У 2017 році його навіть засудили до п’яти років ув'язнення за перешкоджання Збройним Силам України. Та у 2019 році Коваленка обміняли на українських полонених. 

Після обміну він продовжував колаборувати з ФСБ Росії та після початку повномасштабного вторгнення шукав навідників і коригувальників вогню на території України й передавав дані своїм кураторам. СБУ підозрює Коваленка в державній зраді. Зараз справа за цим фактом проти нього перебуває на розгляді суду.

Коли стало відомо, що народний депутат від партії «Слуга народу» Олександр Куницький не повернувся до України після виїзду до США у вересні за погодженням з Верховною Радою, то спікер Руслан Стефанчук повідомив, що «сам факт порушення кримінальної справи не створює законодавством жодних обмежень діяльності народних депутатів». Куницький досі залишається членом Комітету з питань правоохоронної діяльності. Куницького затримували за зйомку блокпоста на початку 2022 року, також він використовував власний мандат для лобіювання бізнесу заправок електроавтомобілів. Справу проти Куницького відкрили вже після того, як він втік за кордон.

Чи позбавлення мандатів депутатів-зрадників може вплинути на роботу парламенту? Тільки тоді, коли після цього залишиться менш як 300 депутатів — конституційна більшість. У фракцію «Платформа за життя та мир» входить 21 нардеп, всього у Верховній Раді їх зараз 401.  

Українські правоохоронні органи вже не потребують дозволу Верховної Ради для провадження кримінальної справи проти народного депутата, отже мають можливість розслідувати справи проти депутатів-зрадників. Та як показує практика, такі справи тривають довго або не починаються взагалі.

Народний депутат від партії «Слуга народу» Максим Бужанський неодноразово висловлював проросійські та антиукраїнські заяви й робив проросійські вчинки. Так, у 2023 році Бужанський закликав не голосувати за закон про деколонізацію географічних назв в Україні та очищення країни від наслідків російської імперської політики. 

Він також не голосував за встановлення Дня пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні на восьме травня. 

За даними Інституту масової інформації, нардеп Максим Бужанський ще у 2021 році ввійшов до їхнього списку найбільших поширювачів проросійських наративів серед публічних осіб в Україні разом з Анатолієм Шарієм, Юрієм Бойком, Віктором Медведчуком. 

Та проти Бужанського немає відкритих справ за фактом його висловлювань чи дій. За Конституцією, депутати не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання в парламенті та його органах. 

У листопаді 2024 року Бужанський подав законопроєкт щодо відкриття військово-облікових даних певних категорій громадян. За ним військово-облікові дані громадських активістів чи волонтерів мали б бути відкритими. Проросійські медіа поширили інформацію про законопроєкт з підписом, що в Україні «захищають громадських активістів від критики про їхню мобілізацію». ДБР не зацікавилось цією ситуацією і зв’язком між діями Бужанського та реакцією російських пропагандистів на них. Та чи могла б покращена законодавча база дати правоохоронним органам можливість розслідувати такі справи проти депутатів-зрадників?

Народний депутат Ярослав Юрчишин у коментарі Свідомим говорить, що в Україні вже діють закони, які забороняють глорифікувати чи підтримувати російську агресію. Але річ у тому, що проросійські політики вчаться на помилках своїх колег. Тепер вони однобоко не підтримують російські наративи, не мають майданчиків для цього, але все одно намагаються просувати тези, дещо змінивши формулювання.

«Створення законодавчої бази в цьому напрямку навряд чи допоможе. По-перше, тут потрібно бути обережним з огляду на реакцію міжнародних партнерів. До прикладу, ми з великим боєм змогли проголосувати за заборону російської церкви через тиск ззовні. Росіяни вкладалися в те, аби нав’язати думку нашим партнерам зі США, нібито заборона так званої “УПЦ МП” є релігійним гонінням чи наступом на свободу віросповідання. Тому й у цій площині такі кроки можуть по-різному розцінюватися нашими партнерами. Безумовно, мусимо наступати на горло всім проросійським діячам в Україні, але уважно стежити за реакцією міжнародних партнерів, від яких може залежати наша військова підтримка. По-друге, справа не лише в створенні законодавчої бази. Притягнення до відповідальності багатьох рашистів було б значно швидшим, якби правоохоронні органи якісніше виконували свою роботу. А це вже виключно законопроєктами ніяк не виправиш», — підсумовує нардеп. 

Тому депутати-зрадники довго залишаються непокараними, а їхня діяльність досі впливає на українське суспільство, політику та інституції. Чим довше триватиме їхня безкарність — тим більше українське суспільство відвернеться не тільки від окремих особистостей, а й від цілих державних інституцій. Слабкість держави вже приводила Україну до поразки раніше. Тепер історичні помилки мають стати для країни корисним досвідом для майбутнього шляху.