Знецінення роботи військових та фронту. Як уникнути?

Триває 529 доба повномасштабного російського вторгнення та дев’ятий рік російсько-української війни. Проте цивільні досі не повністю розуміють специфіку обговорення тем, які стосуються діяльності військових. Люди часто викривлено сприймають поняття фронт та не завжди розумію недоречність певних фраз, тем та дискусій щодо діяльності військовослужбовців. 

Про те, чому вручення повісток правопорушникам не є покаранням, який вплив на військовослужбовців має «експертність» цивільних у військових справах та про що краще не запитувати, аби не проявити знецінення до військовослужбовця, читайте у матеріалі. 

У лютому шістьом учасникам та організаторам вечірок, на яких знущалися з дівчат, вручили повістки. 9 травня поліція вручила повістки трьом чоловікам, які гучно слухали російську музику, а після зауваження журналіста Романа Гурського один із них намагався вдарити медійника.

Пресофіцерка ЗСУ Маргарита Рівчаченко пояснює, що подібна практика є неприпустимою. 

— каже військовослужбовиця.

За її словами, військові не хочуть, аби в їхніх підрозділах був, до прикладу, ґвалтівник. 

— пояснює психологиня центру психологічного здоров’я та реабілітації ветеранів «Лісова Пісня» Тетяна Сіренко. 

Військовослужбовець бойової групи «Карпатська Січ» 206-го батальйону ТрО Іван з позивним Гроза каже, що військовим не подобається, коли некомпетентні люди коментують, як воювати: «Цивільному, яким би експертом він не був, не варто повчати військового. Це як пацієнт, який розповідає лікарю, як лікувати». 

— каже Гроза. 

Проте за його словами, не варто ставити питання, якщо не готові почути відповідь та вам не цікава військова справа. 

Психологиня Сіренко також зазначає, що демонстрація власної експертності може виглядати як знецінення діяльності військовослужбовців: «Не можна бути “диванними” військовими експертами, бо це перше знецінення. Виходить, що хтось в цивільному житті знає, як виграти війну, більше за самих військових». 

Також у соцмережах цивільні іноді публікують різні думки, враження та очікування щодо діяльності військовослужбовців, зокрема контрнаступу. Тетяна Сіренко розповідає, що не потрібно поширювати будь-які дискурси, а особливо жарти про контрнаступ. 

За її словами, люди часто зіставляють підготовку до наступу як щось легке та просте. Проте для військових — це тривожний та болючий процес, який передусім свідчить про втрати. 

— каже Тетяна Сіренко. 

Бойова медикиня медичного батальйону «Госпітальєри» Катерина Галушка пояснює, що називати фронтом будь-який вид зайнятості недоречно. 

— говорить Катерина Галушка. 

Таке використання слів пояснює бажання цивільних бути корисним та відчувати власну значущість. 

— каже бойова медикиня. 

До прикладу, Галушка радить використовувати «культурне протистояння» без прив’язки до слова фронт. 

— говорить військовослужбовець Гроза. 

Військовослужбовець Гроза розповідає, що також не варто за вчинками окремих військових складати враження про все військо. Пояснює, що негідна діяльність певних військових не описує діяльність інших на фронті. 

— каже Іван. 

Гроза радить не жаліти військовослужбовців, оскільки це знецінює їх як воїнів. 

— говорить військовослужбовець. 

Психологиня Тетяна Сіренко радить не запитувати про те, чи вбивали та що відчували при цьому. 

— каже працівниця центру психологічного здоров’я та реабілітації ветеранів «Лісова Пісня». 

Також Сіренко радить не запитувати про закінчення війни, тому що це змушує відчувати безсилля.

— говорить Сіренко. 

Психологиня радить пам’ятати, що на війні все дістається важкою ціною, а за кожною маленькою перемогою стоїть велика плата.