«Залізні метелики» — це про непокаране зло, яке повертається. Розмова з режисером

«Залізні метелики»  — це про непокаране зло, яке повертається. Розмова з режисером

20 липня в український прокат вийде документальний фільм «Залізні метелики» режисера Романа Любого. Стрічка розповідає історію про збитий над Донеччиною росіянами малайзійський літак MH17, внаслідок чого загинуло 298 людей — всі пасажири та екіпаж. Катастрофа сталася 17 липні 2014 року.

17 листопада 2022 року суд у Нідерландах ухвалив, що росіяни збили пасажирський літак MH17 із ЗРК «Бук» із тимчасово окупованої території України. Також судді підтвердили, що Російська Федерація контролювала незаконне збройне формування «днр».

Світова прем’єра стрічки відбулася у конкурсній секції World Cinema Documentary Competition американського кінофестивалю «Санденс» у січні 2023 року. Також стрічку показали на фестивалі «Берлінале». 

Свідомі поговорили з режисером фільму Романом Любим про «Залізні метелики», дослідження російської пропаганди, реакцію іноземців та головний меседж фільму. 

 Про що стрічка і який головний меседж вкладали в сюжет? 

Це історія про збиття пасажирського боїнга МН17, який летів з Амстердама в Куала-Лумпур. Його збили в українському небі російською ракетою «Бук» 17 липня 2014 року. 

Головний меседж —  непокаране зло завжди повертається, це про взаємозв'язок брехні і насильства.

 У фільмі є особиста історія людини, яка пережила втрату внаслідок катастрофи. Як тривала комунікація та які були складнощі в цій частині стрічки? 

Це Роббі, який втратив свою кузину Дейзі та її хлопця. Через три місяці після збиття літака він вирішив самостійно з'їздити на місце падіння боїнга. 

Йому не подобалася бездіяльність нідерландського уряду, оскільки деякі рідні не отримали тіла своїх родичів, а уламки літака лежали в полі. Він хотів своїм прикладом показати, що можна особисто поїхати і ніяких перешкод немає. 

Ми його зустріли на конференції, яку проводила Об’єднана слідча група для родичів у Нідерландах. Там спостерігали за російськими журналістами, які брали інтерв’ю в рідних загиблих людей. Роббі також з ними говорив і мені сподобалися те, що йому вдавалося жартувати та бути прямолінійним. 

Ми познайомилися. Наступного дня з’їздили до Роббі в гості, з того часу почали спілкуватися. Пізніше дізнався, що він музикант. Мені здалося, що фільм може підсилити ігрова сцена, у якій бере участь документальний герой. 

Роббі не бачив стрічку до європейської прем'єри. По закінченню фільму він прошепотів: «Краще на цю тему неможливо висловитися. Ви молодці». 

У деяких сценах є члени екіпажу «Бук», які здійснили пуск ракети по МН17, але не зображені їхні лиця. Чому вирішили не відкривати обличчя? 

Мені сподобалася думка, що це субстанція, якою вмиваються у фільмі, немає кольору, тому ми самі додумуємо значення. Це може бути кров або мастило. 

Я уявляв, як діяв цей екіпаж. Вони рано чи пізно дізналися, що саме збили, і мені стало цікаво дослідити психологію цих людей. Ти запускаєш ракету по ворогу як красавчик, а потім дізнаєшся, що внаслідок цього загинули 80 дітей. Як з цим жити? Ти починаєш перекладати ментальну відповідальність на інших, що нібито я лише кнопку натискав, а наказ був не мій, і я не винен. Той, хто віддавав наказ, теж знімає з себе відповідальність та каже, що не натискав кнопку. У результаті, відповідальність ні на кому або рівномірно розмазана по всім. 

Це особливість фізичного театру і хореографії з використанням невербальної мови. Нею можна виразити ті речі, які словами не скажеш. Якщо використовувати вербальну мову, то будуть губитися сенси. А так вийшло показати нашарування багатьох значень одночасно. 

У фільмі є фраза «Поки світ був стурбований через потенційну ескалацію воєнних дій, 298 громадян різних країн та континентів стали жертвами цієї війни задовго до повномасштабного вторгнення». Чи усвідомлюють іноземці, що це сталося до 24 лютого 2022 року? 

Після показу люди були в стані переварювання цієї інформації. Фільм доносить факт, що війна почалася у 2014 році, іноземцям це зрозуміло. Люди вдячні за нашу роботу. 

Навіть попри те, що в США події в Україні фігурують на телебаченні, фільм допомагає іноземцям ще більше зрозуміти реальність та стати ближчими до проблем українців. 

Ви показали кадри падіння літака та реакцію місцевих з тимчасово окупованих територій, які говорили, що нібито літак збила Україна. Чи розуміють іноземці контекст того, що це сталося на тимчасово окупованих територіях та загалом наскільки обізнані в цій ситуації? 

Люди орієнтуються, що є окуповані території. Проте багато людей не знали про МH17. Іноземці розуміють, що є «певний збройний конфлікт в Східній Європі». У фільмі ми зв'язуємо різні події, робимо це все однією і тою самою війною, яка триває не один рік. 

Я вам більше скажу, деякі українці кажуть, що теж не чули про збиття літака у 2014 або знають все поверхнево. 

Як вплинуло повномасштабне вторгнення на «Залізні метелики»? 

З одного боку змінилося все, з іншого — все те саме. Ми почали працювати над фільмом у 2019 році. Робота була майже закінчена до 24 лютого. Тоді проєкт мав на меті запобігти наслідкам збиття пасажирського літака. Стати певним застереженням для світу, що непокаране зло повертається. 

Коли вже почалось повномасштабне вторгнення, не було сенсу щось застережувати. Тож треба було змінювати та шукати нові сенси. На пів року виробництво зупинилося. 

Повномасштабне вторгнення стало невід'ємною частиною сюжету. Якщо немає ніяких наслідків після збиття пасажирського літака, то можна почати захоплювати сусідні країни. Світ показав [росіянам], що можна збивати літаки без проблем.

Ви досліджували російську пропаганду в цій темі та те як це впливало на глядача. Чи помітили неочевидні меседжі або наративи, які росіяни поширюють?

Перше, що ми змонтували, — це те, як росіяни відреагували на результати  розслідування Об’єднаної слідчої групи — заявляли, що це брехня. Одні говорять правду, інші її заперечують. Це десятихвилинна сцена про інформаційну боротьбу. Ми хотіли, щоб це стало великою частиною фільму через те, що українці мають неабияку експертизу в російській пропаганді і нам є що світу розказати. 

Це не було складно, бо до того, як почали працювали над фільмом, вже багато роботи проробили інші команди. Є організація StopFake, яка досліджує російську пропаганду. Наша робота базується на цьому. Розслідування провели Bellingcat (спільнота журналістських розслідувань, що спеціалізується на фактчекінгу та розвідці відкритих джерел — ред.) і InformNapalm (проєкт з інформування про російсько-терористичну агресію проти України — ред.).

100% російської пропаганди базується на дослідженнях впливу на маси ще з радянських часів. У росіян поширеним методом є те, коли навіть офіційні версії інформації суперечать одна одній. 

Фільм складається з різних частин, але з якою було найважче працювати?

Я позитивно ставлюся до складнощів. Цей проєкт видозмінювався багато разів. Він починався як абсолютно інша концепція і кожного разу, як ми натрапляли на труднощі, з'являлися нові фарби. 

Я хотів показати інструкцію до системи «Бук», якою збили літак. Ми знайшли в архівах плівку про це. Хотів додати відчуття небезпеки від цієї плівки. Ми домовилися за зйомку в архіві, але почався Covid-19, і нам сказали, що неможливо знімати. Єдиний варіант, якщо вся знімальна група і працівники архіву одягаються в спеціальний біологічний захист. Мені це сподобалося. Це ж треба, щоб реальність сама підкидала якісь образні рішення. Це приклад того, як складнощі перетворюються на перли.

Проте найскладніше було знайти новий сенс у фільмі після 24 лютого.

Якою була реакцію українців і в яких моментах різниться з іноземною аудиторією?

У фільмі є моменти, де можна посміятися, і українська аудиторія використовувала цю можливість на повну. За кордоном глядачі стриманіші. Це найяскравіша різниця. 

Вперше фільм представили на кінофестивалі «Санденс». Як реагували іноземці на цю історію вдруге, оскільки там була стрічка Марини Ер-Горбач «Клондайк» також про МН17? 

— Фільми різні. Я відчув захоплення від того, що не тільки в мене було бажання висловитися на цю тему. Стрічка Марини Ер-Горбача лише підтверджує, що необхідно говорити на тему МН17. 

Видання Rogerebert.com назвало фільм «мистецтвом, яке бунтує проти несправедливості». Чи погоджуєтеся ви з таким твердженням? 

Це влучний коментар. 

Чому українцям варто подивитися цей фільм та які очікування від прем’єри? 

У мене немає конкретних очікувань. Я просто радий бачити нашого глядача. Наразі (інтерв’ю записували 11 липня — ред.) ми від’їздили три міста і побачили своїх глядачів. Для мене великий сюрприз, що різні люди хочуть дивитися українське і знову чути важку воєнну історію. 

Фільм дозволить більше дізнатися про цю подію та російську пропаганду через речі поза інформаційним виміром. Це не лише сухі факти та інформація. Все подано через алегорії та призми, які важливо побачити в цій історії — і це найголовніше.