Їх вбила Росія: діти, які загинули через російську агресію

Агенція медійного росту «АБО» з початком повномасштабного вторгнення створила «Меморіал: вбиті росією». Меморіал пам’яті зберігає імена цивільних та військових, які загинули внаслідок вторгнення РФ в Україну. «Ми створили цей меморіал, щоб ви могли дізнатися про кожного, хто був вбитий російською армією», — зазначають медійники.

«Свідомі» у співпраці з «Меморіал: вбиті росією» розповідають про дітей, які загинули через російську агресію.

Софія Крячко загинула в Лимані на Донеччині. 23 травня 2022 року російські війська продовжили наступ на місто, обстрілюючи його. Софія та її мама Наталія отримали важкі поранення внаслідок ракетного удару. Їх доправили до лікарні в Краматорську, де того ж дня Софія померла. Її мама померла наступного дня. 

30 травня Софії Крячко мало виповнитися дев’ять років. Любила англійську, гарно малювала. Рідні пригадують дівчину веселою та енергійною.

«Це була позитивна дівчинка, але з характером — любила, щоб все було так, як захоче. Англійська була її улюбленим предметом, вона чудово розказувала вірші англійською. Додатково займалася математикою. Удома любила потанцювати, поспівати», — пригадала двоюрідна сестра Софії, Аліна. 

Удень 23 травня 2022 року снаряд прилетів у підвал, де сховалися Софія з мамою. Рідні витягнули їх з-під завалів. Тато взяв сусідську машину, повіз доньку й дружину до лікарні. Дорогою він теж потрапив під обстріл, довелося повертатися додому. Дістатися лікарні потім допомогли українські військові. 

Тато дівчини покінчив із життям. 

Всеволодові Кучеренку із Зеленівки на Херсонщині було п’ять років. 17 травня 2023, коли почався обстріл селища, він разом із дідусем грався на дитячому майданчику. Всеволода поранило.

Тато, який перебував неподалік, схопив малюка та зупинив попутну автівку, щоб везти дитину в лікарню. Дорогою серце хлопчика зупинилося. 

До початку повномасштабної війни хлопчик ходив у дитсадок. Потім залишався з мамою. Після повномасштабного вторгнення сімʼя евакуювалася із Зеленівки, а за деякий час повернулися у справах. 

«Маленький Сєва, як його ніжно називали всі рідні… Він зростав дуже розумним хлопчиком. Був веселим, хорошим, усміхненим. Мама з татом були для нього найкращими…», — сказала подруга сімʼї Анастасія.

Анна Судак загинула 23 березня 2022 року в Маріуполі. Вона з сім'єю перебувала у підвалі дев’ятиповерхівки. О четвертій ранку російські військові скинули на будинок авіабомби. Стіни завалилися. Разом з Анною загинула її 15-річна сестра Софія та батьки, Христина і Євгеній. 

«Анна була життєрадісною, мала багато друзів, любила гуляти. Спочатку займалась балетом, а згодом — фітнесом та східними танцями», — розповів Богдан Демченко, друг сестри Анни. 

Дівчина відвідувала школу східних танців «Шармель данс». Брала участь у танцювальних фестивалях, гарно малювала, як і її старша сестра. 

«Наші доньки займалися танцями в одному колективі і ми перетиналися з мамою. Діти були для неї всім. Красуні й розумниці, творчі. Старша художниця, молодша — танцівниця. Мати підтримувала їх в цьому» — поділилась знайома Юлія. 

Анну Судак з сім'єю поховали на Старокримському кладовищі у Маріуполі.

19 березня 2022 року російські військові завдали авіаудару по приватному будинку в селищі Костянтинівка Миколаївської області. Спалахнула пожежа. Будинок згорів, а люди загинули. Це — Олексій Бондар, його мама Ірина та бабуся Валентина.

Олексієві було сім років. У вересні 2021 пішов до першого класу. Навчався футболу в місцевому дитячому спортивному клубі. Олексій знав, чи не всі країни світу та їхні столиці. Залюбки грав із батьком в шахи та шашки. 

«Він був розумним хлопчиком. Деяким дорослим не стільки відомо, скільки знав семирічний Олексій. Мріяв стати футболістом. Він так щиро усміхався, коли йому щось вдавалося», — розповіла сестра бабусі загиблого, Наталія.

Із початком повномасштабного вторгнення сімʼя Олексія — бабуся Валентина та мама Ірина — переїхали з Миколаєва до приватного будинку в селищі Костянтинівка. Думали, там буде безпечніше.

1 травня 2023 року російські військові обстріляли Чернігівщину. Влучили керованими авіабомбами в школу села Лизунівка Новгород-Сіверської громади. Поруч перебував 14-річний Валентин Мехед. Хлопець не доїхав на велосипеді додому кілька метрів — уламок бомби влучив в шию.

Валентин Мехед був учнем восьмого класу Печенюгівського навчально-виховного комплексу, грав у футбол, допомагав батькам по господарству. Друзі та вчителі пригадують юнака добрим, привітним, життєрадісним та завжди готовим прийти на допомогу. 

«Хлопчик із добрим серцем, який любив тварин», — сказала про Валентина знайома родини Наталія Новоченко. 

«Пам'ятаю перше знайомство з Валиком у третьому класі. Блондин з розкішними очима і сяючою усмішкою. Він був моїм учнем у 2017 році. Назавжди запам'ятаю його таким. Невимовний біль», — написала Тетяна, вчителька Валентина.

Двоє старших братів Валентина пішли боронити Україну на фронт.