Як Росія знищувала українську інтелігенцію протягом століть?

Авторка:
Катерина Вовк
Як Росія знищувала українську інтелігенцію протягом століть?

Росіяни завжди намагались знищити українську націю. Починаючи з Російської імперії й закінчуючи сучасною Росією. Вони проводили репресії, переслідування, арешти та розстріли української інтелігенції.

Утиски українців відбувалися здебільшого під девізом боротьби з нібито українським націоналізмом. 

Представників української культури знищували не лише розстрілами та арештами, у деяких випадках їх змушували працювати в інтересах комуністичного режиму. 

Злочини Росії проти інтелігенції не закінчилися на Розстріляному відродженні чи Гельсінській групі. Під час повномасштабного вторгнення в Україну росіяни продовжують викрадати та вбивати культурну еліту країни. 

«Свідомі» розповідають, як Російська імперія, СРСР та Росія знищували українську інтелігенцію, що виборювала ідентичність та самобутність українців протягом століть. 

Репресії за часів Російської імперії

Одним із перших проявів репресій проти інтелектуальної еліти був Емський указ, який видав російський імператор Алєксандр ІІ у 1876 році, — заборона ввозити, друкувати чи перекладати будь-які твори українською мовою. Також указ передбачав направлення українських вчителів на роботу в Петербурзький, Казанський й Оренбурзький учбові округи. 

Протягом 1876 – 1880 років вчених та педагогів Михайла Драгоманова та Павла Житецького звільнили з роботи за наукові праці з українознавства. Михайла Драгоманова та Павла Чубинського до того ж вислали з країни. 

«У першій половині XIX століття російська влада ще не вбачала в українському русі небезпеки для себе, більш небезпечним видавався польський рух, тому репресії були спрямовані насамперед проти нього», — зазначає історик та автор каналу «Історія без міфів» Владлен Мараєв. 

Першою спробою української інтелігенції перейти від культурницької до політичної стадії боротьби за національне визволення України було 

Кирило-Мефодіївське товариство. 

Товариство функціонувало у 1840-х роках, коли вже частково поширювалися перші репресії проти учасників братства, зокрема Тараса Шевченка та Миколи Костромарова. Леся Українка також на один день була заарештована, коли в Києві відбувалася хвиля арештів українських діячів. 

«Якщо порівнювати зі сталінськими часами, Розстріляним відродженням, то масштаб був абсолютно не той: як правило, арештів було менше, вони не були настільки повальними, і вироки були м’якшими», — розповідає Мараєв. 

Репресії за часів СРСР

З кінця 20-х років арешти української інтелігенції відбувалися здебільшого в межах організованих радянською владою сфабрикованих судових процесах.

«Зазвичай цим людям висували фіктивні провадження, не пов’язані з їхньою мистецькою діяльністю, зокрема “підготовка терактів, виробництва бомб, зберігання зброї, робота на іноземні спецслужби”», — каже Мараєв. 

Попри постійні переслідування, арешти та вбивства, радянська влада часто приховувала точні дати розстрілу українців. Зокрема, правдива дата смерті українського режисера Леся Курбаса — 3 листопада 1937 року. Хоча за документами він нібито загинув у таборах у 1942. 

Також у 20-ті роки українські письменники виїжджали за кордон, щоб провести творчі заходи, зустрітися із західними митцями. Під час таких поїздок інтелігенцію майже завжди супроводжували представники радянських спецслужб, які ретельно слідкували за поведінкою кожного члена делегації і намагалися запобігти будь-яким спробам українців залишитися там. 

Справа «СВУ»

Першим судовим процесом проти української інтелігенції став розгляд справи «Спілка визволення України» («СВУ») у березні 1930 року. Метою було дискредитувати українську інтелігенцію та знищити національних рух. На чолі вигаданої спілки нібито стояв громадський діяч та історик Сергій Єфремов. 

На лаві підсудних за цією справою опинилося 45 людей, більшість із них — представники української інтелігенції: Володимир Чехівський, Андрій Ніковський, Людмила Старицька-Черняхівська, Йосип Гермайзе, Володимир Дурдуківський, Марія Тобілевич. 

Усім затриманим інкримінували нібито створення у 1926 році в квартирі Єфремова у Києві організації з метою «збройного повстання для повалення більшовицької влади».

«Годі осягнути всю страшну шкоду, яку завдав українському національному відродженню в радянських умовах судовий процес у Харківській опері [місце, де проходив суд по справі «СВУ» — ред.]», — писав про справу український письменник Борис Антоненко-Давидович. 

Розстріляне відродження

Комуністична партія розглядала літературу й мистецтво як одну з ланок культурного фронту. У березні 1937 року в СРСР почалася кампанія репресій, відома як Великий терор. 2 липня 1937 року Сталін підписав рішення , за яким Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР мав розшукувати «ворогів народу». 

У період із 27 жовтня по 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох відбувся наймасовіший розстріл української інтелігенції. НКВС розстріляло 1111 людей, зокрема 287 українців і тісно пов'язаних з Україною людей. Тоді радянська влада вбила режисера Леся Курбаса, письменників Миколу Куліша і Валер'яна Підмогильного, поетів Марка Вороного і Миколу Зерова та інших митців. 

«У результаті українська культура зазнала катастрофічних втрат, коли безліч людей було знищено в розквіті сил задовго до того, як вони могли зробити безліч шедеврів. У результаті нашу культуру погано знають в світі», — зазначає Владлен Мараєв. 

Операція «Блок»

Улітку 1971 року радянська влада розпочала розробку операції під назвою «Блок», заходи якої були направлені на «нейтралізацію» людей, які могли поширювати антирадянську політику. Радянська влада виступала проти колядування, щедрування, оскільки це було «націоналістичним проявом».

12 – 14 січня 1972 року співробітники КДБ у Києві та Львові арештували 14 осіб, серед яких поет Василь Стус, критики В'ячеслав Чорновіл та Іван Світличний, а також художники, науковців й лікарі.

У документі КДБ були списки з переліком адрес, куди мали завітати колядники. У розпорядженні йшлося: «Націоналістично налаштовані особи мають намір організувати з числа студентів Київського державного університету, політехнічного інституту та творчої інтелігенції групи для проведення колядок на Русанівці, Дарниці, Святошині, Академмістечку, а також у центрі Києва».

Більшість із арештованих 12 січня 1972 року були засуджені за «антирадянську агітацію та пропаганду» й отримали вирок позбавлення волі терміном на 5 – 7 років у таборах суворого режиму та три роки заслання.

За даними Харківської правозахисної групи, у 1972-1974 роках в Україні заарештували 193 особи, у тому числі за антирадянську пропаганду — 100 людей, за релігійні переконання — 27.

Українська Гельсінська група

9 листопада 1976 року українці створили правозахисну організацію — Українську Гельсінську групу, яка виступала проти порушень прав людини. Її метою було знайомити громадян України з Декларацією прав людини ООН, домагатися від влади здійснення права на вільний обмін інформацією та ідеями, акредитування в Україні представників закордонної преси, утворення незалежних пресових агентств. 

Практично всіх членів групи заарештували за сфабрикованими кримінальними обвинуваченнями і засудили до максимальних термінів покарання. Разом члени групи отримали 550 років радянських таборів.

Вбивство Володимира Вакуленка

Сучасна Росія продовжує знищувати українську інтелігенцію. 10 квітня 2022 стало відомо про викрадення росіянами дитячого письменника, поета та лауреата літературних премій Володимира Вакуленка. 

Лише після деокупацію Ізюма на Харківщині виявили місце масового поховання, де знайшли тіло письменника. Під час ексгумації у тілі Вакуленка знайшли дві кулі від пістолета Макарова.

Наразі у Харківському літмузеї оцифровують його щоденник. Перед викраденням Вакуленко сховав свої записи під вишнею в саду. Рідні автора та письменниця Вікторія Амеліна передали їх до музею. 

«18 березня він писав: "Вірю в ЗСУ". Щось про їжу писав. Тут можна прочитати, що "загинули люди". Мабуть, він бачив, як вбивають, чи від бомб. "В одному з сіл розбили школу. Загинули люди, декілька людей"», — процитував щоденник письменника науковий співробітник Харківського літмузею Олексій Юрченко. 

Унаслідок репресій творчий процес в Україні переривався декілька разів і сильно гальмувався у своєму розвитку.

«Творчий процес не мав можливості розвиватися так, як би він міг розвинутися, якби не утиски. Мистецький процес у 60 – 80-ті роки міг би бути зовсім інший, цілком на рівні найкращих зразків світового мистецтва, якби не сталося тих страшних подій», — наголошує історик Владлен Мараєв.