Як говорити з близькими про доказову медицину без маніпуляцій і сварок?
сімейна лікарка Дарина Дмитрієвська
Якщо ви є постійним читачем або читачкою «Бережи себе», ви напевне також цікавитесь іншими ресурсами, як-от блогами доказових лікарів, новинами науки у сфері медицини тощо. Як правило, вам не потрібно пояснювати, що обстеження та лікування мають бути засновані на доказах, чому важливо розуміти механізм дії тих чи інших препаратів та чому більше не дорівнює краще, а навпаки — шкодить організму та гаманцю.
Проте, ймовірно, вам знайома ситуація, коли хтось із рідних не розуміє та не підтримує такого підходу, натомість за звичкою продовжує послуговуватися «народною» медициною й почасти каральними методами лікування. І переконати близьких відмовитися від цих практик вкрай важко. Як же говорити з людьми про доказовий підхід? А головне — чи потрібно? З’ясовуємо спільно з сімейною лікаркою Дариною Дмитрієвською.
Коли є сенс говорити з близькими про доказову медицину?
Варто намагатися пояснити рідній чи близькій людині науковий погляд у таких випадках:
- якщо від цього безпосередньо залежить її/його життя. Коли, наприклад, при важкій хворобі пацієнт/ка відмовляється від ефективного лікування на користь гомеопатії, БАДів і викачувань яйцем;
- коли людина намагається реалізувати свої вірування щодо ваших дітей, і їй/йому це вдається. Наприклад, коли ви мешкаєте спільно, й малеча часто лишається на самоті з родичем;
- якщо близька людина має сумніви та потребує додаткової інформації, проте не категорично налаштована проти.
Крок перший: поясніть, що таке доказова медицина
Саме поняття часто трактують неправильно, і через це лікарі «старої закалки» (читай — «совєцького» погляду на життя) цим маніпулюють. Вони можуть стверджувати, що доказові лікарі завжди чітко дотримуються однозначних протоколів, не враховуючи індивідуальних особливостей людини або стану. Проте це неправда. Доказові методи — це наразі найкращі доступні нам знання, ефективність яких доведена науковими дослідженнями. Тобто в їх основі не особисті вірування лікаря, не «так завжди було», а методи й засоби, які довели ефективність вищу, ніж плацебо, і свою безпечність при застосуванні.
Доказова медицина динамічна. Дослідження тривають постійно, з’являються нові препарати та техніки, а іноді виявляється шкода від ліків у довготривалому періоді. Саме тому лікарю важливо слідкувати за новинами, аби надавати якомога кращу допомогу.
Медицина не дуже точна наука, проте ті знання, що ми маємо станом на зараз, є найповнішими та найкращими в історії. Так чи інакше це недосконала система, яку науковці прагнуть покращити. Якісний стрибок у лікуванні серйозних хвороб, який зробила медицина протягом останніх десятиліть (наприклад, у терапії онкологічних процесів, ВІЛ-інфекції, гепатитів тощо) вражає та рятує безліч життів. Водночас у затверджених протоколах можна побачити методики, які досі є не до кінця зрозумілими науковцям, проте довели свою ефективність. І сюди входять часом деякі «народні» практики.
«Протокол», якого так бояться пацієнти та «старообрядні» лікарі — це насправді перелік найкращих доступних рекомендацій. Він не допускає застосування шкідливих для пацієнта ліків чи методик і не схвалює беззмістовних. Протоколи лікування хвороб розробляють і затверджують на базі результатів наукових досліджень і кращих практик. В Україні завдяки медичній реформі також існує механізм створення внутрішніх протоколів у медичному закладі, а також переклад і використання настанов інших країн, які мають успішний досвід ведення певних станів. Це дає можливість набагато оперативніше покращувати якість медичної допомоги пацієнтам.
Часом у протоколі зазначені кілька опцій лікування, з яких лікар разом із пацієнтом обирає оптимальний, враховуючи якраз індивідуальні особливості організму людини, її стану, обставини життя та власне бажання пацієнта. Важливо зрозуміти, що такі настанови створені для вашої безпеки та доступу до кращих світових практик. Також Національна служба здоров’я України та ДП «Медичні закупівлі України», спираючись на затверджені протоколи, щороку роблять усе можливе, щоб уряд затвердив якомога вищий бюджет на забезпечення пацієнтів необхідними ліками. Зокрема безоплатними, де це можливо.
Як пояснити, чому «працюють» недоказові методи?
Тут варто поговорити про когнітивні викривлення — наші необ’єктивні уявлення, засновані на помилкових спостереженнях і висновках. Істина, яка дає надію: статистична більшість проблем зі здоров’ям у людини протягом життя минають із часом самі й або не потребують лікування взагалі, або можуть гарно піддаватися симптоматичній терапії (яка не позбавляє власне від хвороби, але зменшує її прояви). Завдання лікаря, особливо первинної ланки, — відрізнити такі стани від тих, що вимагають серйознішого лікування. Бажано — навчити пацієнтів, як впоратися самостійно з поширеними симптомами (наприклад, при звичайному ГРВІ).
Окрім проявів хвороби, багато людей мають тривогу через здоров’я загалом, а також уявлення, що «треба щось робити». Найчастіше це стосується піклування про дітей. Зрозуміло, що мами й тати хвилюються: важко «нічого не робити» або обмежуватися елементарними загальними заходами. Тому так хочеться при перших симптомах застуди робити дитині інгаляції, ставити гірчичники, давати безліч крапельок «для імунітету», вдягати тепло при температурі тощо. Таким чином ми ніяк не допомагаємо дитині впоратися з респіраторним вірусом, а робимо це для власного заспокоєння через відчуття начебто корисної діяльності. І, о чудо, за кілька днів малюку дійсно стає краще. Адже так чи інакше в більшості випадків вірус би ослаб за той самий період, але якщо щоразу вдаватися до «традиційних» методів лікування, ви ніколи не побачите, що без них результат буде тим самим. А може навіть кращим, якщо організм дитини не боротиметься одночасно з гіпертермією від теплого одягу, подразненням шкіри й слизових від непотрібних процедур тощо.
Отже, частина недоказових методів створюють ілюзію ефективності, бо тіло так чи інакше відновлюється на фоні їх застосування. А іноді працює ефект плацебо — коли людина дуже сильно переконана та вірить, що щось їй допоможе, сили організму можуть мобілізуватися та полегшити деякі прояви. Проте це стосується тільки тих станів, які загалом можуть регулюватися внутрішньо. Наприклад, різноманітні симптоми, які виникають через постійний стрес і втому, але ще не спричинили істотних фізіологічних порушень, можуть зникнути або зменшитися завдяки психологічним практикам, відпочинку, сильній мотивації людини тощо. Головний біль, інші види м’язового болю, підвищення артеріального тиску, проблеми з травленням та інші функціональні порушення дійсно можуть стати менш інтенсивними завдяки ефекту плацебо. Так «працюють» зокрема препарати, що «покращують кровообіг у мозку» (водночас не мають доказової бази).
А як же крапельниці, які має «пройти» людина старшого віку двічі на рік по два тижні? Все просто. Уявіть типового українця років 60-75. У переважній кількості випадків це людина, яка не має уявлення про психоосвіту, нехтує порадами психотерапевтів і вважає, що депресія — це лінощі. Вона працює або вже на пенсії, виживає на мінімалку, часом має домашнє господарство, а тут ще війна, пандемії та інші труднощі. Звісно, що самопочуття не дуже хороше — тиск «скаче», є постійна втома, слабкість (та інші симптоми недіагностованої депресії). Звісно, що два тижні лікарняного, під час яких ти щодня приходиш кілька годин полежати в тиші або мило поспілкуватися з медсестрою можуть спрацювати як необхідна базова психотерапія, легітимізований відпочинок і піклування про себе. Такі курси крапельниць шкодять, наприклад, серцю людини із серцевою недостатністю, проте психологічну сферу «зцілюють» на деякий час.
Чому рідні вірять шахраям?
Знайома багатьом ситуація, коли близькі відштовхують наукові дані, водночас сліпо довіряючи шарлатанам: екстрасенсам, гомеопатам, адептам «народної медицини» або просто недоказовим лікарям, які критикують сучасні підходи. І це дуже злить і засмучує тих, хто намагається допомогти та донести перевірену інформацію.
Успіх цих шахраїв заснований на кількох ефективних підходах:
- потужні комунікаційні навички, гіперболізована, хоч і не завжди щира, емпатія;
- відсутність обмежень правдою та можливість вигадувати будь-які вигідні висновки та дані;
- схильність людей вірити в теорії змов (наприклад, що доказові лікарі або медична реформа намагаються знищити пацієнтів);
- тривожність пацієнтів і потреба «щось робити» тоді, коли науковий підхід каже просто чекати;
- небажання змінювати звички й спосіб життя та мрія про «чарівну пігулку».
Доброчесність, наукова правда та совість не дозволяє лікарям, які керуються настановами, так легко підлаштовуватися під очікування людей. Часом медики кажуть те, що пацієнту неприємно чути, але важливо прийняти, щоб надалі разом із лікарем робити все для покращення стану. Науковці не можуть собі дозволити вдаватися до відвертих маніпуляцій свідомістю, обіцяти ефект не лише від фуфломіцинів, а часом і від дієвих препаратів. Ми маємо чесно казати, що існують ризики та ймовірність неефективності ліків у конкретному випадку. Тому, звісно, позиція доказової медицини для слухача завжди виглядає слабшою. І потрібно вміти критично мислити, щоб з’ясувати, які твердження дійсно мають більше наукових підстав.
Як можна допомогти рідним і близьким стати на шлях доказової медицини?
Перше, що варто прийняти — не всіх можливо переконати — і це нормально. Не завжди є сенс витрачати час та енергію, адже переконання деяких людей надто сильні та додатково пов’язані з їхніми страхами, які вони самі часом не усвідомлюють.
Цікавий факт: суттєвий відсоток категоричних противників вакцинації, які поширюють фейки про її шкідливість, зміну ДНК вакцинами, наявність тяжких металів у препараті тощо, просто бояться голок та ін’єкцій. Часом усе настільки просто: ірраціональний страх або травматичні події в минулому можуть проявлятися дуже несподівано, а людина раціоналізує їх для себе. Це одна з причин, чому дітей не можна лякати лікарями й уколами: ви формуєте стосунки дитини з медичною сферою та впливаєте на ризики для здоров’я в майбутньому. Уникання регулярних медичних оглядів призводить до пізнього виявлення хвороб, які цілком піддаються лікуванню на ранніх стадіях.
Якщо ваші рідні мають сумніви щодо доказових методів лікування, щеплень, обстежень тощо, ось кілька порад:
Зрозумійте, хто для них авторитет
Якщо плануємо комунікацію на будь-яку тему, спершу маємо визначити, ХТО спікер. Одну й ту ж інформацію для різної аудиторії мають надавати різні експерти, використовуючи різні канали. Поговоріть із рідною людиною, чиє ставлення хочете змінити, і дізнайтеся, яким має бути джерело інформації. Не завжди це будете саме ви, навіть (і особливо) якщо ви самі медик/иня. Можливо, ваша (умовно) мама більше довіряє молодим сучасним фахівцям або навпаки — медикам із великим досвідом і численними регаліями. Чоловікам або жінкам? Українським чи іноземним? Чи має ця людина виступати на ТБ, щоб здобути більшу довіру, чи навпаки уникати ЗМІ? Знайдіть такого спікера або кількох. Запитайте в тих публічних лікарів, яких знаєте, кого вони можуть порадити для такої мети: колеги, як правило, краще зможуть порадити одне одного.
Надайте інформацію в доступній формі
Дізнайтеся, який канал інформації для вашої (умовно) мами найзручніший і викликає більше довіри. Телебачення, радіо, преса чи онлайн-медіа? Можливо, канали в Telegram, Viber-групи лікарів? Публікації на медичних сайтах, відео на YouTube? Забезпечте надходження інформації через цей канал: установіть, наприклад, на планшеті YouTube і підпишіть користувача на відповідні канали, те саме з месенджерами. Дайте мамі час, аби отримати інформацію без поспіху, зробити висновки, подумати.
Допоможіть знайти лікаря
Якщо людина загалом усвідомлює підходи, проте почувається розгубленою щодо конкретних кроків, допоможіть знайти доказового лікаря. Найкраще — сімейного, адже це точка входу та довірений спеціаліст на майбутнє. Спитайте друзів через соцмережі, і вам напевне надішлють багато контактів медзакладів і конкретних фахівців у вашому регіоні. Запишіть близьку людину на ознайомчий візит і допоможіть підготуватися до нього.
Запропонуйте підтримку
Запитайте, чи потрібно супроводити її/його на прийом або вакцинацію. Будьте поряд, якщо це необхідно. Коли лікар гарно комунікує з пацієнтами, як правило, надалі вони спокійно відвідують його самотужки. Довіра впливає на їхні подальші рішення щодо свого здоров’я.
Також надавайте відповіді на додаткові питання. Якщо ви не знаєте, що сказати, бо не маєте даних, так і скажіть: вам потрібен час, щоб пошукати точну інформацію, і ви зможете нею поділитися.
Хваліть і дякуйте
Більшості людей дуже важливо отримати схвалення за правильні вчинки. Подякуйте мамі, що вакцинувалася від грипу/ковіду та захистила себе, адже ви її дуже любите та хочете, щоб вона була з вами довше. Скажіть, що вона молодець, бо вчасно звернулася для обстеження. Поділіться, як пишаєтеся нею, що вона так добре розібралася в системі та дбає про себе, адже це нелегко для багатьох людей. Такий позитивний фідбек дуже добре працює для тих, хто лиш наважився змінити свої звички та вивчає щось нове.
Якщо рідні вірять у теорії змови, категорично та агресивно відштовхують будь-яку інформацію щодо доказової медицини, відмовляються проходити огляди та вакцинацію, то найчастіше ви не зможете нічого з цим зробити. І це та ситуація, де потрібно прийняти, що вони — дорослі люди та самі відповідальні за своє життя. Це може бути важко та боляче, проте ви маєте поважати їхнє рішення. Іноді єдиний варіант — відступити та дати їм можливість жити так, як вони вважають за потрібне.