«Як держава опікуватиметься збереженням і розвитком української нації, так вона має опікуватися і кримськотатарським корінним народом» — Рефат Чубаров

«Як держава опікуватиметься збереженням і розвитком української нації, так вона має опікуватися і кримськотатарським корінним народом» — Рефат Чубаров

26 червня в Україні відзначають День прапора кримськотатарського народу. В умовах окупації Криму кримськотатарський народ зазнає постійних утисків: багатьох представників звинувачують у нібито тероризмі, окупаційна влада Криму придушує будь-які форми реалізації права кримськотатарського народу на мирні зібрання, заборонена діяльність Меджлісу тощо. 

Така політика щодо цього народу має давнє історичне підґрунтя - у 1944 році радянська влада депортувала кримських татар з Криму до дальних регіонів СРСР,змінювала імена, а по поверненню в Крим забороняла селитися у власні будинки. 

Свідомі поговорили з головою Меджлісу кримськотатарського народу Рефатом Чубаровим про наслідки підриву Каховської ГЕС для Криму, про те, як змінилася поведінка росіян на півострові після початку повномасштабного вторгнення, про перспективи звільнення політв'язнів, а також про те, чи варто залишити Криму автономію після деокупації.

Розкажіть про свою родину. Який їх досвід депортації 1944 року?

Я народився в 1957 році у Самарканді (місто в Узбекистані — прим. ред). Моєму батьку Абдураману було 13 років, коли його з родиною депортували. Мамі тоді було 11. Вони виросли у вигнанні. 

У 1968 році батьки змогли повернутися до Криму, тому з 11 років я ріс там. Мене часто питають, а хіба пускали кримських татар? Ні, кримських татар не пускали до Криму, але в 1968-69 роках радянська влада спеціально пустила декілька сотень родин, щоб знизити напруження кримського татарського національного руху. 

Ще одна причина — припинити дискусію в міжнародному комуністичному русі, де окремі компартії, зокрема італійська і французька, вказували Москві на те, що в Радянському Союзі не подолали наслідки злочинів часів Сталіна. 

Але ніхто не дозволяв селитися там, де жили до депортації. Усіх розселили по степових частинах Криму. Головний принцип розселення — на території одного населеного пункту чисельність кримських татар не мала перевищувати 5-8 родин.

6 червня росіяни підірвали Каховську ГЕС. Які це матиме наслідки для Криму?

Крим, незважаючи на невелику територію (27 тисяч кілометрів квадратних), різний за ландшафтом: гори, передгір'я, степова частина. Степовий Крим залишався цілинним (не змінений діяльністю людини) до 60-х років. Як правило, там люди займалися вівчарством. 

На початку 60-х років радянська влада розробила програму надання Криму води з Дніпра, щоб використовувати ці землі. Проєкт Північнокримського каналу почали реалізовувати за часів Хрущова. Постачання дніпровської води змінило сільське господарство в Криму. Це дозволило вирощувати сади, садити виноградники, пшеницю. 

За час окупації росіяни побудували в Криму військові бази і безліч багатоповерхівок. За дев’ять років поселили на півострові дев‘ять мільйонів нових людей (Свідомі не змогли підтвердити цю цифру; Представництво Президента України в Криму повідомляло, що за час окупації в Крим переїхало близько 800 тисяч росіян). Це все потребує води й інших, пов'язаних з водою, послуг. 

Якби не було переселення великої кількості людей, не було б обладнано велику кількість військових гарнізонів, то питної води з власних джерел у Криму вистачило б для людей, але не сільського господарства. Тому припинення постачання води по Північнокримському каналу — виклик.

Щоб вода знову почала поступати, треба відновити дамбу (Північно-Кримський канал починається з Каховського водосховища. До окупації канал забезпечував 85% потреб у прісній воді. У квітні 2014 року Україна припинила постачати до Криму воду по каналу. 24 лютого 2022 року росіяни захопили головну будівлю каналу у Таврійську на Херсонщині та Каховську ГЕС, після чого відновили подачу води. Після підриву Каховської ГЕС та обміління Каховського водосховища подача води до Криму припинилася). 

Вода потрібна, щоб Крим збалансовано розвивався як курортна зона, щоб розвивалося сільське господарство. Крим не може жити без дніпровської води.

Як довго триватиму проблеми у Криму з постачанням води? Чи має російська влада альтернативні способи забезпечення водою?

Ні, тепер немає. У росіян були програми і плани добувати воду з дна Азовського моря. Протягом минулих років проводили дослідження, пробували експериментальне пробурення, але вода була солоною. Бо минулого року вони добралися до дніпровської води, дослідження і пробурення свердловин на дні Азовського моря припинили. 

Чи повернуться вони до цієї ідеї? Думаю, ні. Їм зараз не до того. Треба думати, як зберегтися самим, а не як утримувати окупований Крим. 

Наскільки помітні ці проблеми з водою для населення?

Підрив дамби безпосередньо не впливає на відсутність води чи якісь інші проблеми з водозабезпеченням. У Криму на цей рік достатньо води в водосховищах, адже весною були часті дощі. Але є проблема з аграрним сектором. Росіяни висадили багато рису, який вже не дозріє, адже вимагає великої кількості води. 

Ситуація наступного року буде залежати від погоди. У Криму раз на 5-6 років посушливе літо. 

Які настрої у росіян зараз? Наскільки правдивими є повідомлення про те, що вони евакуюють свої родини?

Російські війська, окупаційна адміністрація, ті росіяни, які поселилися після окупації, усвідомлюють, що з Криму їм доведеться піти. Деякі з них, можливо, ще щось вичікують, але найбільш обережні вирішують евакуюватися, готують запасні «аеродроми» на території Росії. 

Точно відомо, що керівники каральних структур, ФСБ, прокуратури і слідчого комітету евакуювали свої родини. Вони, як ніхто, знають об'єктивну картину, що відбувається на фронті і те, що просування ЗСУ в сторону Криму неминуче. 

Для нас головне — що вже немає привабливості Криму для тих громадян Росії, які планували переїхати туди. Можу навести приклад Коктебелю. Там відкрили лише 50% закладів, спрямованих на обслуговування туристів. Але і вони не мають клієнтів. Курортний сезон цього року провалений, оскільки Крим став прифронтовою територією.

Якщо порівнювати настрої росіян до повномасштабного вторгнення Росії в Україну і після, наскільки вони змінилися? 

Все залежало від того, що відбувалося в Криму і навколо нього. Перший етап широкомасштабного вторгнення проросійські мешканці Криму сприйняли схвально. Їм здавалося, що Росія швидко окупує іншу частину України, ліквідує українську владу.

Коли у квітні 2022 року українські війська деокупували північні області, настрої в Криму почали змінюватися. Усвідомлення, що війна увірвалася в Крим, прийшло у серпні 2022 року, коли атакували військовий аеродром у Новофедорівці. Тоді пролунали перші вибухи. 

Через декілька днів знищили великий склад боєприпасів під Джанкоєм (тоді ж з Криму виїхала рекордна кількість людей — близько 38.3 тисяч автомобілів). Це змусило фанатичних прихильників Росії протверезіти. Вони зрозуміли, що війна вже у них вдома. 

Потім почалися постійні атаки дронами об'єктів, зокрема приміщення штабу Чорноморського флоту Росії у Севастополі. Це змушує людей в Криму усвідомити, що росіяни підуть з півострова. Ту частину населення, яка залишилася відданою українській державі, усвідомлення, що росіяни побіжать з Криму і сюди прийдуть українські Збройні Сили, підбадьорює. 

Часті повідомлення про застосування БпЛА у Криму впливають на настрої у Криму? Чи можуть росіяни використовувати це для мобілізації?

Російська окупаційна влада намагається використати будь-що, аби розповсюджувати пропаганду, вбивати людям в голови різні міти. Але все-таки в Криму всі, включно з прихильниками Росії, усвідомлюють, що півострів — не російська земля. Прихильники Росії можуть брехати іншим, але самі знають, як російські війська вторглися на півострів, в яких брутальних умовах проводилися ті дії, які вони назвали «референдумом». 

Для Криму використовувати ці повідомлення як привід для мобілізації недієво. Тому застосування безпілотників відіграє лише одну роль — поглиблює усвідомлення, що Крим є прифронтовою територією. Застосування ракет великої дальності чи іншої подібної зброї по військових об'єктах стимулюватиме росіян виїжджати з Криму. 

Раніше медіа писали, що десятки тисяч кримських татар виїжджають з Криму, щоб не бути мобілізованими. Що з цими людьми зараз? Що з тими, хто не зміг покинути півострів?

У вересні минулого року в Росії оголосили так звану часткову мобілізацію. Найбільш активно почали мобілізовувати людей на окупованих територіях, щоб позбутися нелояльних до російської окупації. Їх використовують як гарматне м'ясо. Це незаконно, відповідно до міжнародного права: країна, що окупувала територію іншої держави, не може здійснювати ані добровільну, ані примусову мобілізацію мешканців цієї території. 

Громадяни України, що живуть на окупованих територіях усвідомлюють, що їх використовуватимуть як вбивць власних співгромадян. Тому не знайшли інших можливостей, аби уникнути цієї мобілізації, [як виїхати]. 

За нашими даними, мова йде від шести-семи до дев'яти тисяч людей. Ті, у кого документи в порядку — одразу їдуть в країни, які дають їм прихисток. Ті, у кого документи не до кінця оформлені або прострочені, звертаються до консульств і посольств України за кордоном. 

Значна частина кримських татар та інших мешканців Криму виїхала в Казахстан, оскільки туди можна в’їхати за внутрішніми українськими або російськими паспортами. Там звернулися до консульства України з вимогою оформити українські закордонні паспорти. 

Якась частина людей, чисельність якої ми не знаємо, не змогла протистояти мобілізації, тому їх насильно мобілізували в російську армію. Скільки серед них кримських татар — не знаємо. Можемо лише моніторити тих, кого ховають. Серед загиблих військових, яких поховали в Криму, є і кримські татари, і етнічні українці. 

Чи буде Україна притягувати до відповідальності тих, кого мобілізували? 

Якщо ці люди не здійснили конкретні злочини, то їх вважатимуть постраждалими. Така людина в армії якоюсь мірою змушена виконувати накази, але якщо не встановлено доказами, що дії цієї людини призвели до наслідків, за якими настає кримінальна відповідальність, то його/її вважатимуть постраждалим/ою.

Постійне Представництво Президента в Криму повідомляло, що росіяни незаконно ув’язнили 16 громадянських журналістів? Які перспективи їх звільнення? Як щодо кримських татар, яких звинуватили в нібито тероризмі?

Кількість політв'язнів в Криму змінюється, але їх кількість наразі становить близько 200. Цифра коливається, є дані, що їх 185, є — що 190. І серед них є як професійні, так і громадянські журналісти. Таке явище виникло в Криму, коли практично всі журналісти не змогли працювати за своєю спеціальністю.

Відсутність помітної кількості професійних, об'єктивних та чесних журналістів викликало потребу в таких людях, які б висвітлювали те, що відбувається на півострові (раніше Свідомі писали про феномен громадянських журналістів у Криму). Серед них є і професійні журналісти, як Владислав Єсипенко чи перший заступник голови меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял. 

Росія уникає будь-яких переговорів. Зайняли позицію, що політв'язні нібито є їхніми громадянами, мовляв, ми не маємо права лізти у «російські внутрішні справи». Це неофіційна позиція Росії, про яку вона нагадує, коли з боку України звучать пропозиції щодо обміну кримських політв'язнів. 

Припускаю, що Росія підвищує ціну політв'язням, бо в основному це кримські татари. Росіяни розуміють, наскільки ці люди є іміджево-важливими для нашої держави. Люди, які не схилили голови перед окупантами, перенесли фізичні і моральні тортури. Люди, які зберігають честь і гідність. 

Як на мене, росіяни чекають ситуації, коли захочуть звільнити тих, хто буде для них важливим чи цінним. Ініціативних пропозицій [обміняти своїх громадян] з боку Росії одиниці, як з Медведчуком. Вони чекають ситуацій, коли їм буде потрібен обмін, і тоді запропонують кримських політв'язнів.

Чи були спроби української сторони вести діалог з Туреччиною щодо звільнення політв'язнів?

Ми з Президентом Туреччини обговорювали різні формати. Одна з останніх пропозицій української сторони була звільнити мусульман. Спільно з турецькою стороною запропонували провести обмін полоненими мусульманами. Росіяни на це не пішли. 

Що Україна має робити з росіянами та колаборантами у Криму після деокупації?

Це має відбуватися згідно з законом. Інша справа, що чинне законодавство України потребує удосконалення. 

Усі, хто здійснив злочинні дії, особливо це стосується тих громадян України, які мали певні зобов'язання перед державою, повинні понести відповідальність. Це військові, представники силових структур, судді.

Громадяни Росії, які поселилися в Криму з порушенням законів України, тобто після 27 лютого 2014 року, мають бути видворені з півострова. 

Дата 27 лютого 2014 року важлива, бо Європейський суд з питань прав людини визначив, що Росія здійснює ефективний контроль над Кримом з цього дня. Хоча росіяни хотіли, щоб суд зупинився на 20 березня. 

Хотіли переконати, що з кінця лютого по 16 березня народ Криму визначався [залишитися в складі України чи ні], провів «референдум» та попросився до Росії. Тоді, на думку Москви, все нібито мало відповідати вимогам міжнародного права. Але суд зупинився на даті 27 лютого, коли росіяни зайшли на територію Криму так званими «зеленими чоловічками» і захопили Верховну Раду і Раду Міністрів Криму. 

Коли я кажу про необхідність удосконалення законодавства України, то маю на увазі якраз цю категорію людей (росіян, які незаконно поселилися в Криму). За чинними нормами законодавства, іноземець або особа без громадянства, яка незаконно перебуває на території України, підлягає покаранню. У відповідних випадках така людина може бути видворена, але це розглядається індивідуально. Ось така процедура для Криму неприйнятна. 

Там мільйони таких людей, як забезпечити їм таку процедуру? Тому ми закликаємо Верховну Раду прийняти зміни до законодавства, які передбачали б особливу процедуру видворення. Розуміємо, що багато росіян будуть намагатися залишатися в Криму, бо інвестували туди, придбали житло. Ми не маємо давати їм можливість оскаржити рішення, тому маємо передбачити це відповідними законами. 

На вашу думку, чи варто залишати Крим автономією після деокупації? Що потрібно робити з півостровом після повернення?

Автономія — це спосіб організувати життя на певній території, яка в силу своєї історії чи процесів, які там відбувалися, має певні особливості. Крим — така територія. 

Російська імперія колонізувала цю землю, унаслідок чого практично з моноетнічної території, де жили лише кримські татари, Крим перетворився на територію з переважно російським населенням. На півострові намагалися знищити корінний народ під час Голодомору; майже пів століття народ перебував у депортації, а у Криму за цей час зруйнували все, що нагадувало про кримських татар. 

Завдання збереження кримськотатарського народу, якого залишилося не більше 400 тисяч людей, вимагає залучення спеціальних механізмів управління і організації життя на цій території. Спробувати це здійснити без особливого статусу неможливо. Без спеціальних механізмів цього не можна буде ані зберегти кримських татар, ані сприяти їхньому розквіту. 

Для самобутньої етнічної спільноти важливо мати ефективне представництво при владі на своїй землі. Це важливо, бо це початок будь-якої діяльності. 

Але як можна забезпечити ефективне представництво кримських татар, коли вони в абсолютній чисельній меншості? Сьогодні в Україні єдиний виборчий кодекс, єдине правило обрання органів місцевого самоврядування, обласних рад і Верховної Ради. Як за цим виборчим кодексом обрати представників кримських татар в умовах, коли в Криму етнічні росіяни складають майже 60% населення, етнічні українці — 25%, а решту кримські татари? Потрібні спеціальні механізми. 

У світі є ситуації, коли в унітарних державах для окремих територій передбачаються спеціальні виборчі механізми, які забезпечують представництво. Наприклад, в Італії, в Південному Тіролі, де мешкають італійці, німці та корінний народ ладинці (там є представницький орган — провінційна рада, яку обирають голосуванням за пропорційною схемою. До ради входять 35 членів, які й обирають президента провінції. У провінційній раді мають бути представлені представники трьох лінгвістичних груп: німецької, італійської та ладинської).

Друге — кримськотатарська мова. Так, українська мова по всій території України є державною, ніхто не має цьому заперечити. Але як зберегти кримськотатарську? Поруч з державною мовою треба створити можливості для використання мови корінного народу. Саме у Криму, бо немає іншого місця, де б ця мова збереглася і розвивалася, немає. Чому не зробити для Криму, щоб органи державних і комунальних закладів використовували поруч з державною кримськотатарську мову? 

Автономний статус Криму має, по-перше, не дозволити монополії будь-якої етнічної спільноти в Криму. По-друге, має не дозволяти ультиматуму з боку будь-якої етнічної спільноти. І третє, ця автономія має максимально укріплювати українськість Криму.

Досвід 2014 року має змусити нас винести один урок: держава має постійно опікуватися всіма своїми територіями. До 2014 року українська держава не мала політики щодо Криму, кримських татар, кримської автономії. Вона все віддала, як кажуть, на розсуд місцевих, а вони мали свої інтереси.

На тлі війни автономія стала токсичним словом. Багато людей сприймають її як сепаратизм. Але не автономія, а її зміст може сприяти сепаратизму. Правила взаємовідносин між автономією і центром встановлює держава. Вона є розпорядником цієї автономії.

Тому мають бути передбачені механізми, які не допускатимуть ситуацій, які були в 2014 році. Тому автономія — не самоціль, а механізм для забезпечення владою своїх повноважень, у тому числі щодо збереження і розвитку кримськотатарського народу як корінного народу України. 

Ніхто за межами України не буде опікуватися кримськими татарами. Кримські татари мешкають в межах української держави. І як українська держава опікуватиметься збереженням, розвитком української етнічної нації, таким же чином вона має опікуватися збереженням і розвитком кримськотатарського корінного народу. 

Кожний народ має право на самовизначення, але часто це право викликає страх. Міжнародна спільнота і міжнародне право сприяють і підтримують саме ті форми самовизначення, які не порушують існуючі державні і міждержавні кордони. Коли будь-який народ демонструє і здійснює своє право на самовизначення так, що не порушує державні кордони і територіальну цілісність держави.