«Види милосердя: мейлдом, острів собак і секс-культ»: рецензія-розбір нового фільму Йоргоса Лантімоса

З 12 вересня в українському кінопрокаті розпочались покази нової стрічки грецького режисера Йоргоса Лантімоса під назвою «Види милосердя» («Kinds of Kindness»). Фільм створено в непритаманній для Лантімоса формі альманаху — він складається з трьох окремих кіноробіт, лише умовно пов'язаних між собою. «Види милосердя» представили на 77-му Каннському кінофестивалі в основному конкурсі — актор Джессі Племменс був відзначений нагородою в категорії «Найкраща чоловіча роль». Окрім Племменса, у фільмі знялись не менш відомі актори, у тому числі фаворитка режисера Емма Стоун і талановитий Віллем Дефо (обоє знімались у попередній стрічці Лантімоса — хітових «Бідолашних створіннях»). Традиційно для режисера, «Види милосердя» вирізняються поєднанням чорного гумору та горорних прийомів, загальнолюдської сатири та незбагненного абсурду, ультражорстоких сцен і придуркуватих епізодів. Провідні західні критики прийняли «Види милосердя» куди прохолодніше за «Бідолашних створінь» — але альманах Лантімоса точно заслуговує на перегляд. Детальніше — в рецензії.

Творчість Йоргоса Лантімоса, яку часто пов'язують із постмодерном і театром жорстокості, є апогеєм європейського кіноартхаусу XXI сторіччя. Причому, на відміну від інших інтелектуально-радикальних режисерів рівня Міхаеля Ганеке чи Ларса фон Трієра, на фільми яких рівняється світовий кінематограф, Лантімос зумів досягти справжнього зіркового статусу, вийшовши далеко за межі власне артхаусного мистецтва, цікавого виключно синефілам і кінокритикам. Лантімос став культурним феноменом і навіть брендом — як Девід Лінч, як Вуді Аллен, як Квентін Тарантіно. Після карколомного успіху «Бідолашних створінь» (2023) — як кінофестивального, так і кінопрокатного — про Лантімоса почали говорити чи не як про «нового Стенлі Кубрика для найширшої аудиторії». Подібна слава здається абсолютно заслуженою та логічною, бо фільми майстра позбавлені обтяжливого інтелектуального мороку, неквапливої артхаусної нудьги. Навпаки, Лантімос — веселий, злий, саркастичний, епатажний, несподіваний, насильницький, абсурдний, дивний тощо. Так, зрозуміло, що його «Ікло», «Лобстер», «Убивство священного оленя» та інші стрічки — це не якась легка та звична масовому глядачеві голлівудська розвага. Але його незабутнє арткіно приваблює широку аудиторію саме тому, що Лантімос винайшов особливий художній прийом, специфічну кіномову, яка перегукується з головними трендами сучасності та зацікавлює усіх спраглих до реального шок-контенту на великих екранах. Лантімос шокує та дивує, при цьому анітрохи не зраджуючи собі та не підлаштовуючись під загальноприйняті стандарти мейнстриму — саме за це його і люблять.

В останні десять років Йоргос Лантімос покинув грецькі береги й вийшов на новий рівень — європейсько-американський. Від «Лобстера» до «Бідолашних створінь» — його стрічки стали інтернаціональними, за них б'ються відомі кінокомпанії та дистриб'ютори, такі як «А24» чи «Fox Searchlight Pictures». Кінофестивалі класу «А» буквально змагаються між собою, сподіваючись отримати нову роботу Лантімоса — коротше, всюди в режисера успішний успіх.

«Види милосердя» — своєрідний відступ Лантімоса від «великого кіно», несподіваний для багатьох відпочинок між зніманням «Бідолашних створінь» і «Бугонії» (2025), а також — спроба повернутись до джерел свого грецького періоду (чи не кожен другий критик справедливо порівнює «Види милосердя» з «Іклом»). Понабиравши акторів із минулих і майбутніх стрічок (Емма Стоун, Віллем Дефо, Марґарет Кволлі, Джессі Племменс), Лантімос створив майже тригодинний сатиричний альманах, сповнений сюрреалізму, чорної комедії та жорстокості. Абсурдно-кафкіанські сюжети трьох історій «Видів милосердя» — про служіння господарю, викриття чужинця та пошуки чарівниці — умовно об'єднані концепцією абсолютного контролю та нездорових пошуків любові. Герої «Видів милосердя» — хворі люди, які страждають на... брак нормальності. Взагалі, норма — основне змістове поняття у фільмографії Лантімоса. Увесь сенс його стрічок — у такому собі зміщенні центру ваги нормальності, непомітному переході від звичного у незвичне, але зі збереженням зовнішніх атрибутів здорового глузду. Знаєте, як фізики кажуть: «Достатньо лише одного мікрозсуву в якихось основоположних фізичних константах всесвіту, щоб він перестав існувати». Саме це і відбувається у фільмах Лантімоса — лише з поправкою на те, що всесвіт не зникає, а продовжує існувати за «новими правилами». Та виникає доречне запитання: «А що ж це за правила такі?».

А правила ці — соціально-психологічні. Лантімос у своїх стрічках досліджує комунікацію, можливі її різновиди. Численні девіації (не тільки сексуального характеру), які він так полюбляє демонструвати на екрані, покликані висміяти та препарувати всебічні відносини між людьми, що часто ґрунтуються на відвертому ідіотизмі соціальних правил і правил поведінки. У «Видах милосердя» будь-хто може виявитись ґвалтівником, вбивцею, канібалом чи навіть собакою — сюрреальна реальність всесвітів Лантімоса дозволяє знаходити норму у відвертій ненормальності. Герої «Видів милосердя» часто поводяться як божевільні діти — причому з їхнього погляду подібна поведінка абсолютно логічна, але для зовнішнього спостерігача (нас із вами) вона виглядає вкрай абсурдною: чи то комедійною, чи то горорною. Звичайно, виникає спокуса інтелектуально осмислити фільми Лантімоса, спробувати відшукати «змістові паралелі» між подіями фільму та реальним світом (скажімо, «прочитати» «Види милосердя» як критику самозакоханого капіталістичного суспільства, що бажає постійного схвалення), але подібні спроби, на мою думку, марні. Ні, фільми Лантімоса, звичайно, не пусті — вони більш ніж інтелектуальні. Але насамперед Лантімос грається в абсурдистські дорослі ігри, будує сюрреалістичні конструкти, які повністю самодостатні поза будь-яким осмисленням чи інтерпретуванням. Ну от що у «Видах милосердя» означає острів собак? Хто такий загадковий R.M.F.? Чому Емілі покинула свою родину? І хоча «Види милосердя» Лантімоса насправді доволі легко пояснити, незрозуміло, навіщо це потрібно робити. Адже ми дивимось фільми Лантімоса не для того, щоб їх збагнути, а для того, щоб їх пережити. Лантімос — той режисер, який транслює досвід паралельних світів. Та й зрештою, хіба цей досвід суттєво відмінний від нашого? Хіба наше з вами життя не настільки ж абсурдне? Хіба всі ми не такі ж божевільні? От про це і розповідає нам Лантімос.

Матеріали, опубліковані в розділі «Колонки», представляють думку автора чи авторки та можуть не збігатися з думкою редакції онлайн-медіа «Свідомі».