«Воля України або смерть»: як 93-тя окрема механізована бригада «Холодний Яр» продовжує війну своїх предків

Восьмий рік поспіль 14 жовтня Україна відзначає День захисників і захисниць. Протягом цих років і досі Збройні Сили України стримують російську агресію. Кремль же прагне забрати в українців право на життя. Лише українська армія здатна зупинити це. Тому 14 жовтня 2022 року — це чергова нагода  зрозуміти, якими є українські військові. 

Окрім того, 14 жовтня — це день створення Української повстанської армії. Попри нерівний паритет сил, УПА чинила спротив нацистським та радянським військам. Наприклад, повстанці Холодного Яру. Протестний рух у частині Черкащини розпочався ще в 1919 році, проте найвищої точки досяг наступного року. Місцевим отаманам вдалося організувати загони з 30 тисяч осіб та розбудувати організаційну структуру повстанського війська. 

Попри недостатню кількість зброї, повстанці не давали більшовикам встановити у районах владу до 1922 року. Тоді чекісти організували спецоперацію та захопили їх. Однак навіть у в’язниці українці підняли повстання, у ході якого загинули. На їхньому прапорі був напис «Воля України або смерть».

Пам’ять про них увічнена в назві 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Її боєць Олександр «Консул» Сосовський («Консул», бо чоловік — магістр міжнародних відносин) переконаний, що назва підходить бригаді, яка неодноразово доводила свою відданість слогану холодноярських повстанців. «Незламність духу повстансько-партизанського руху тих часів чітко переплітається із сучасними подіями», — каже «Консул».

У 2014-2015 роках бійці 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» брали участь у боях в Іловайську і Дебальцево, за Донецький аеропорт (ДАП), в Пісках та на Авдіївському напрямку. Починаючи з 24 лютого 2022 року, вони воюють на Сумському, Харківському та Донецькому напрямках. Від початку повномасштабної війни чимало військових повернулися в склад бригади. Зокрема, сформувався мотопіхотний батальйон, командир і все управління якого — це військові, які воювали з 2014 року й обороняли ДАП. 

Сергій «Борода» Бадюк потрапив в ЗСУ сім років тому. Він — кандидат технічних наук, працював над дослідницькою роботою і на посаді інженера-технолога у компанії з 3D-друку в Дніпрі. Уперше на фронт «Борода» потрапив у 2015 році: обороняв позиції навколо Авдіївки, Мар’янки та Пісків. 24 лютого повернувся на фронт у складі 93-ї бригади «Холодний Яр». 

«29 лютого ми прибули в Сумську область, розташувалися біля Охтирки. Спочатку була невизначеність, противника не бачили, проте були постійні артобстріли, бомбила авіація. Згодом почали просуватися ближче до кордону — сили бригади оточували російських військових у Тростянці і поступово витісняли їх до кордону з Росією», — пригадує Бадюк. 

Наприкінці березня Сумщину вдалося звільнити від російської армії, а «холодноярці» вирушили звільняти Харківщину на один із найважчих напрямків — під Ізюм. 

Фронт навколо Ізюму українські військові утримували п’ять місяців. На початку боїв на цьому напрямку бригада намагалася стабілізувати ситуацію і зупинити наступ росіян. По воїнах били «Іскандерами», «Точками У», касетними боєприпасами, танками та ствольною артилерією. Бригада пережила численні штурми, прориви, оточення й втрати. Утім, втримавши лінію фронту та сформувавши підрозділи для посилення, «холодноярці» почали контрнаступальні дії, звільнивши чималу частину територій. Кількість ворожої техніки, яку військовим вдалося знищити, важко порахувати, а деякі трофейні екземпляри тепер допомагають бійцям вже на новому напрямку. 

«Харківська земля, а точніше Ізюмська, є близькою та зрозумілою нам, знаємо там кожен кущ. Дії ЗСУ на цьому напрямку привернули увагу всього світу. Чимало закордонних знайомих писали і захопливо коментували події, мовляв, не можуть повірити в стрімкий рух і ріст української армії. Інформація про вдалий прорив на Ізюмському напрямку стали для нас ковтком свіжого повітря», — говорить «Консул». 

Сьогодні українська армія озброєна найновітнішими зразками техніки, зокрема різнотипними безпілотниками та камерами спостереження, що дозволяють вести розвідку, виявляти російські сили та техніку і дистанційно коригувати артилерійський вогонь.

«Схема роботи з камерами спостереження у нас була відпрацьована ще на ротаціях до великої війни. Військові замість того, щоб сидіти в окопі, ризикувати і спостерігати у бінокль, сиділи у сховищі перед 4-6 моніторами. Ця ж картинка виводилась на управління бригади. І кожен — як піхотинець на передовій, так і черговий розвідник у тилу — міг побачити підозрілий рух не тільки у смузі своєї відповідальності, а навіть те, що відбувається по сусідству», — розповідає пресофіцерка 93-ї бригади Ірина «Риба» Рибакова. 

Зараз для розвідки і коригування вогню кожен підрозділ «Холодного Яру» використовує дрони. Піхота зазвичай «літає» Мавіками-3, а на рівні бригадної артилерійської групи використовує безпілотники «Лелека» і «Фурія», які літають на більш дальні відстані й можуть перебувати у повітрі довше, ніж цивільні коптери, пояснює «Риба». 

«Інформація з камер подається на монітори прямо під час польоту із затримкою в секунди. Це дозволяє одразу ж вести вогонь на виявлені цілі, оперативно приймати рішення щодо управління боєм», — додає пресофіцерка.

При цьому розвідку у класичному її розумінні ніхто не скасовував. Розвідгрупи 93-ї бригади підготовлені на рівні спецпризначенців і виконують складні й небезпечні завдання, особливо коли бригада готується до штурмів й атак на позиції росіян. 

Розвідником 93-ї бригади був Роман «Сенека» Ратушний — громадський діяч з Києва, журналіст та активіст, який захищав Протасів Яр. З першого дня повномасштабного російського вторгнення Ратушний брав участь в боях під Києвом. Після звільнення Київщини разом із друзями, серед яких є громадські активісти і суддя Верховного суду Іван Міщенко [Міщенко виносив вирішальний вердикт по справі Протасового Яру — прим. ред.], звільняв Тростянець на Сумщині та воював під Ізюмом на Харківщині, де загинув 9 червня 2022 року. 

«Роман був непримиримий до ворога, дуже сміливий, шляхетний. Загинув, полюючи на ворожий танк, буквально просочившись у стан ворога. Утім його помітили росіяни. За військовими міркам він зробив свій внесок у нашу перемогу, так само як кожен солдат і офіцер, що протидіє ворогу на фронті. Але його смерть стала потрясінням не тільки для української, а й для світової спільноти; вона спонукала дипломатів, політиків світового рівня докладати більших зусиль для посилення України», — говорить Рибакова. 

«Як зберігати бойовий дух попри втрати? Це питання, на яке не хотілось би мати відповіді, а якщо вже й маєш, то лише мовчиш. Проходить евакуація — бачиш нерухоме тіло побратима. І вже нічого не можеш зробити. Інколи ти безпорадний і безсилий від цього. Мені допомагають розмови з рідними, коханою людиною. Одразу мрію потрапити додому, обійняти їх, хоча б на декілька днів», — ділиться оператор дронів Данило «Алі» Крик.

У 2014 році, коли Росія тимчасово окупувала Крим та райони Донеччини і Луганщини, «Алі» було 16 років. Сам із Запоріжжя. З 2018 до 2021 року проходив контрактну службу у 93-й — перший рік був гранатометником, за два роки став тимчасовим виконувачем обов’язків командира взводу. Звільнившись, планував почати життя спочатку — поїхати до Польщі на роботу. Проте не вийшло. Коли 24 лютого Росія повномасштабно вторглась в Україну, Крика мобілізували.

Це питання ставлять іноземці, які не розуміють, чому українці готові вмирати за кожен клаптик української землі. «Алі» визнає: хочеться повернутися додому. Але саме це і додає бажання якісно виконувати свою роботу.

Ця робота — назавжди розвалити Російську імперію, вважає Сергій Бадюк.

«Ми це робимо своїми руками, і так чи інакше, рано чи пізно переможемо, а Росія приречена на свою загибель», — каже чоловік. 

Олександру Сосовському теж хотілося б, щоб це сталося скоріше. Тоді він зможе проводити більше часу зі своїм сином. А поки бійці підтримують зв’язок з тилом телефоном та поштою. Бадюк щодня дзвонить своїй дружині, а Крик щоразу радіє, коли в посилці знаходить дитячі малюнки чи вірші. 

«Всією країною будемо працювати, учитися, любити» — так «Консул» бачить майбутнє України після перемоги. Вірить, що як би українці не втомлювалися, знайдуть ресурси і на війну. 

На знищення Російської імперії дійсно потрібно багато сил. Захисники та захисниці України зможуть це зробити лише за умови, що все українське суспільство їм допомагає.