«Вмираю тисячу разів». Шлях біженців на польсько-білоруському кордоні у фільмі «Зелений кордон»
З 2014 року розвиток війни в Сирії та насильство в Афганістані стали найбільшим двигуном міграції до країн Європейського Союзу. Події 2011 року в Сирії розгорнулися на тлі так званої «арабської весни» — хвилі протестів та збройних конфліктів, які охопили країни арабського світу: Єгипет, Туніс, Ємен, Лівію.
Розвиток війни в Сирії призвів до появи терористичних збройних формувань ІДІЛ, які у 2014 році захопили значну частину територій Сирії та Іраку.
Через понад десять років тисячі мігрантів все ще намагаються потрапити до ЄС. Проте що стається з людьми, які тікаючи від одного насильства у своїй домівці, потрапляють в інше вже на кордоні однієї з європейських країн?
Реалії біженців на кордоні між Польщею та Білоруссю зобразила режисерка Аґнєшка Голланд у стрічці «Зелений кордон». В український прокат фільм вийшов 21 березня.
Зазирнімо у так званий «зелений кордон», прикордонні ліси, через які біженці з Близького Сходу й Африки намагаються потрапити до Євросоюзу. Чому саме через Білорусь і що стає з їхніми життями — читайте у матеріалі.
Прослухати матеріал:
Очікувана Європа, яка не чекала
Жовтень 2021. Європа. Троє дітей, мати, батько та дідусь з Харасти у Сирії летять у літаку в Білорусь, щоб потім через Польщу потрапити у Швейцарію. Вони втратили дім та бізнес, тікають від облоги та війни у їхній країні. Проте вірять, що все зміниться, як тільки вони перетнуть кордон Європейського Союзу.
Родина знає, що шлях за них вже проклали й все буде добре. У них є телефон перевізника та маячок на телефоні, щоб доїхати до друга зі Швейцарії. Вони сідають в автівку та перетинають польсько-білоруський кордон. Люди, які понад п’ять років були в таборах терористів, ступають на території країни ЄС, де їхні права мали б захистити та відстояти.
«Ми в Європі. Ми пробилися в Польщу», — із запалом та щастям кричить жінка. На цьому моменті радість закінчується.
Фільм про емігрантську кризу на білорусько-польському кордоні, спровоковану режимом самопроголошеного Президента Білорусі Алєксандра Лукашенка у 2021 році. Тоді він пропонував приїхати до країни біженцям з Близького Сходу та Африки, обіцяючи їм легший шлях до ЄС. Але справжньою метою була дестабілізація кордонів Європейського Союзу.
«Це постапокаліптична драма, в якій ліс є місцем шаленої боротьби за виживання, яку переживають люди, чию людськість майже повністю забрали, ніби ядерним вибухом чи ударом»,
— пише кінокритик The Guardian Пітер Бредшоу.
Шлях тисячі біженців Близького Сходу й Африки через Білорусь до Польщі майже схожий. Вони кочують, але не новими країнами Європи, як мріяли та очікували. Вагітні, діти, люди похилого віку, жінки та чоловіки — всі вони намагаються вижити між двома країнами, які для біженців різняться лиш символами на прикордонній формі, бо окрім прикордонного лісу, вони нічого не бачили. Їх переправляють одне одному польські та білоруські прикордонники. Жодні не хочуть брати відповідальність, щоб допомогти. Люди, які шукали прихистку говорять лиш:
— Я не знаю, чи я досі людина. З мене зробили тварину.
— Ми для них, як футбольні м'ячі. Ми хочемо просто жити.
«“Зелений кордон” — болючий і пронизливий трактат про знецінення людяності в екстремальних ситуаціях. Це про гуманізм, пригнічений відсутністю належних процедур, та про емпатію, загублену в прикордонних лісах»,
— пише кінооглядач Томаш Захарчук.
Чи потрапить сім’я з Харасти до Швейцарії не втративши один одного? Чи збережуть матері своїх ненароджених дітей на «зеленому кордоні», який просякнутий кров’ю та болем?
Прикордонна служба та активісти
«Вони не люди. Вони живі кулі. Це зброя Путіна та Лукашенка», — так у фільмі навчає майбутніх охоронців кордону працівник польської прикордонної служби. Він пояснює, що біженці нібито загрожують країні, бо це дестабілізує ЄС.
«”Чорняві” — зоофіли й педофіли, які пускають дим в очі своїм дітям, щоб ті плакали. І загалом, якщо їх пустити в країну, то будуть вибухи у Варшаві», — наголошує прикордонник у стрічці.
Режисерка показує контраст між особистостями польських прикордонників. З одного боку вони жорстокі та без співчуття жалю. Проте їм протиставляється інший, молодий прикордонник, якого турбують моральні дилеми, з якими він зіткнувся. Удень він з вагітною дружиною, а вночі — вже вагітну біженку намагається віддати білоруським прикордонникам.
«Спочатку він, як зазвичай, виконує накази своїх командирів, але згодом його починають мучити докори сумління. На його прикладі режисерка Голланд показує, що не можна всіх людей стригти під один гребінець. Кожен і кожна з нас різні й має свої моральні принципи й межі. І в будь-якій ситуації ми можемо поводитися гідно»,
— зауважує кінокритикиня Маріола Щирба.
У частині фільму йдеться про активістів, які крадькома пробираються в прикордонні ліси до біженців, щоб їх нагодувати, переодягнути та дати підзарядити телефон. Вони записують їх у список на отримання прихистку в Польщі, але забрати біженців вони не можуть.
Люди йдуть на ризик, щоб допомагати мігрантам. Натомість їхня людяність не всім до вподоби. Польська поліція не підтримує їхню діяльність, постійно намагається зловити, а коли це вдається, то використовує всі шляхи найбільшого приниження для активістів.
«“Зелений кордон” — складний фільм, політкоректний й заполітизований до крайностей. У сценах на кордоні, де відбувається умовна битва між добром і злом, між людиною і людиною, ця політкоректність нікого не цікавить. У таких ситуаціях не дбаєш про правильність, а просто рятуєш те, що можеш, наголошуючи на добрі і справедливості», — пише оглядач Мацей Заблоцький.
Реакція польського уряду на стрічку
Міністр юстиції Польщі Збіґнєв Зьобро порівняв картину з нацистською пропагандою, що «показує поляків як бандитів і вбивць». А заступник міністра внутрішніх справ Блажей Побожі назвав фільм «огидним наклепом», який «шкодить польській державі й полякам».
Президент Анджей Дуда також розкритикував фільм, припустивши, що краще було б зняти стрічку про польську відповідь на російську війну в Україні.
«Мільйони поляків відкрили свої серця і прийняли українців у свої домівки. Що відчувають ці люди сьогодні, коли бачать, що відома режисерка замість того, щоб знімати фільм про поляків, які відкривають свої серця... знімає фільм, який зводить наклеп на поляків і Польщу?», — заявив Дуда.
«Я очікувала хвилі ненависті, пропаганди й заперечення, але замість хвиль ми маємо цунамі. Я не очікувала, що протягом кількох днів три або чотири рази міністри юстиції, внутрішніх справ, президент країни й багато інших будуть атакувати мене на такому рівні ненависті й агресії»,
— сказала режисерка у коментарі виданню «The Guardian».
Стрічка закінчується словами:
«Від початку кризи біженців у 2014 році близько 30 тисяч загинули намагаючись перетнути європейські кордони на морі, на землі, у лісах. Поки ми пишемо ці рядки навесні 2023 на польсько-білоруському кордоні так само помирають люди».
