Військовий злет. Як змінювалася українська армія після відновлення української незалежності

Військовий злет. Як змінювалася українська армія після відновлення української незалежності

Станом на 2023 рік 94% українців довіряють Збройним Силам України. Проте так було не завжди. Армія України з 1991 року постійно зазнавала перетворень та змін серед усіх силових органів країни. За три десятки років Збройні Сили пройшли шлях від занепаду і масового скорочення до відродження в умовах війни та повномасштабного вторгнення. 

Як змінювалися ЗСУ за останні 32 роки Незалежності, як впливала війна та чого чекати у майбутньому — в аналітиці. 

Цей матеріал опублікований у рамках спецпроєкту «Війна триває: історія десятилітнього спротиву».

Послухати матеріал:

Становлення та формування Збройних Сил України 

24 серпня 1991 року Верховна Рада прийняла постанову «Про військові формування в Україні», розпочавши початок будівництва Збройних Сил України як важливого інституту держави. Після розпаду Радянського Союзу Україна стала третьою за величиною ядерного потенціалу у світі, маючи 180 міжконтинентальних ракет з ядерними боєголовками. Повітряні стратегічні сили складалися з 21 бомбардувальника ТУ-95мс та 19 бомбардувальників ТУ-160 з боєкомплектом до 500 крилатих ядерних ракет.

«На початку формування української армії, ЗСУ було частиною збройних сил СРСР. Деякі з формувань продовжували підпорядковувалися РФ, як правонаступнику радянської влади. Зокрема, це ракетні війська стратегічного призначення», — каже військовий історик, керівник експертної групи внутрішніх комунікацій у Міноборони Василь Павлов. 

16 липня 1990 року Верховна Рада затвердила принцип без’ядерності, Україна зобов’язалась вивезти до Росії ядерну зброю для її розукомплектування. 1 червня 1996 року в Україні не залишилося жодного ядерного боєзаряду або боєприпасу. 

1992 року ВРУ ратифікувала Договір про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ). Цей документ встановив обмеження наявної кількості військової техніки й озброєння для країн-підписантів. 

До цього часу (підписання ДЗЗСЄ — ред.) в Україні було найбільше зброї та військової техніки. До вже наявного додалося ще повернення військового комплексу СРСР, який раніше не був на території союзу,

— говорить Василь Павлов. 

Після підписання пострадянські держави розподілили між собою квоти на максимально допустиму кількість одиниць військової техніки. Якщо на середину 1991 року ЗСУ мали 9 тисяч танків, то потім їх стало 5,3 тисяч. Україну ще зобов'язали позбутися 477 одиниць бойових літаків.

Умови виконали, а як наслідок велика кількість озброєння пішла на експорт або була просто списана і знищена. За 2005-2014 роки розпродали військового майна на майже 3 млрд гривень. Зокрема, 832 танки, 202 літаки, 232 вертольоти й близько 28,5 тисяч одиниць ракетно-артилерійського озброєння.

«Техніку продавали не лише в Європу та Азію. Також передавали африканським країнам», — пояснює Павлов. 

Згодом Верховна Рада затвердила Концепцію оборони й будівництва Збройних Сил України. Згідно з нею, ЗСУ мали складатися з чотирьох видів — Сухопутних військ, Військово-Повітряних Сил, Сил Протиповітряної оборони та Військово-Морських Сил. 

Проблеми з чисельністю військових

Станом на 1991 рік чисельність військовослужбовців була майже 800 тисяч людей, а загальний штат Збройних сил разом з цивільними спеціальностями був майже 1 млн. 

Проте з 1992 року армію України почали скорочувати в чисельності, пояснюючи це «оптимізацією» і «реформуванням». 1993 року уряд прийняв постанову «Про загальну структуру, чисельність та матеріально-технічне забезпечення Збройних Сил України». 

Тоді передбачалося 455 тисяч військовослужбовців. Після розформування деяких частин, удосконалення організаційно-штатної структури чисельність армії станом на кінець 1995 року складала 400 тисяч військових. Через три роки їх стало 320 тисяч, згодом — близько 300 тисяч. 

Упродовж 2001–2005 років провели близько 16 тисяч організаційних заходів із реструктуризації Збройних сил. Загальна чисельність армії станом на кінець 2005 року складала 245 тисяч людей. 

Прихід Віктора Януковича на посаду президента у 2010 році прискорив розвал ЗСУ. До кінця 2013 року в Україні вже налічувалося всього близько 120 тисяч військових, а призов на строкову службу скасували. 

На кінець 2013 року чисельність Збройних Сил України — 165,5  тисяч людей, серед яких до 120,9 тисячі військовослужбовців. 

Початок російсько-української війни у 2014 році

Навесні 2014 року російські війська та бойовики незаконних збройних формувань «л/днр» розпочали бойові дії на сході України. Уряд ухвалив проведення на цих територіях антитерористичної операції та виконання завдань територіальної оборони. 

На початок проведення антитерористичної операції підрозділи Збройних Сил не мали достатньої кількості озброєння і техніки, особовий склад був слабо підготовлений. 

Через постійний розпродаж техніки та її скорочення нестача відповідного військового спорядження стала одним із викликів на початку російсько-української війни. Зокрема, частина техніки була застаріла, тому потрібний був час на її відновлення та ремонт,

— говорить військовий історик Павлов.

Міністерство оборони підвищило соціальний статус військовослужбовцям в суспільстві шляхом відновлення раніше призупинених соціальних гарантій та пільг, а також наданням спеціальних прав громадянам. 

На кінець 2014 року після організаційних заходів чисельність ЗСУ налічувало 250 тисяч людей, серед яких 204 тисячі військові.

Завдяки змінам у державній політиці й залученню громадян — українська армія відновила часткову боєздатність та перетворилася на інститут захисту української державності. 

Збройні Сили вдалося переформатувати й посилити шляхом проведення шести хвиль мобілізації, призвавши майже 200 тисяч військових, що дозволило сформувати нові бригади й батальйони. Також влада відновила призов на строкову службу і сформувала новий вид військ — Сили спеціальних операцій. 

Війна змусила відновити оборонно-промисловий комплекс, який занепав за роки реформування та скорочення армії. Погіршила становище серія вибухів на складах боєприпасів у 2016 — 2017 роках. Так, у Балаклії Харківської області внаслідок диверсії на складі боєприпасів сталася пожежа. 

У 2015 році затвердили Стратегію національної безпеки України, нову редакцію Воєнної доктрини України та Концепцію розвитку сектору безпеки й оборони України. Вперше Україна визначила курс на європейську інтеграцію та намірилась вступи до НАТО. 

Протягом 2015 року Збройні Сили України відновили боєздатність, набули бойового досвіду, оперативної спроможності, необхідного рівня технічної оснащеності та матеріальної забезпеченості в районі проведення антитерористичної операції.

Загалом із початку проведення антитерористичної операції у ЗСУ сформували 15 бойових бригад, полк, пʼять батальйонів (дивізіонів), а також бригаду, шість полків та 11 батальйонів оперативного (бойового), тилового і технічного забезпечення. 

Протягом років армія постійно розвивалася. Так, у 2019 році українські Сили спецоперацій першими з усіх родів військ досягли взаємосумісності з колегами з НАТО і тепер мають право залучатися до операцій країн Альянсу. 

Повномасштабне вторгнення 

2022 року Збройні Сили України зіткнулися з війною, масштабів якої світ не переживав із часів Другої світової. За вісім років українська армія мала досвід опору російському вторгненню, тому після 24 лютого на полі бою почали застосовувати західні практики, опановувати нову зброю й продовжували навчатися. 

Збройні сили у 2014 році, які були готові чинити опір росіянам були менш підготовлені, аніж у лютому 2022 році. За 10 років з'явилися підготовлений резерв та бойові частини,

— каже військовий історик, керівник експертної групи внутрішніх комунікацій у Міноборони.

За словами Павлова, техніки у 2022 році було більше, якщо порівнювати з 2014 роком. Україна мала досвід швидкого реагування, тому відновлена техніка на початку війни допомогла у лютому 2022 року. 

Одна з найпомітніших змін — військовослужбовців стало значно більше. Наразі, за словами президента Зеленського, у війську служить близько 880 тисяч людей.

Широкомасштабне вторгнення й успіхи української армії прискорили постачання зброї від західних партнерів. Арсенал української армії поповнився сучасними озброєннями в небачених раніше масштабах — від дронів до передових систем протиповітряної оборони NASAMS, IRIS-T, Patriot.

Власне виробництво зброї

В Україні розвивалося модернізація виробництва бронетанкової техніки, зокрема на базі Харківського бронетанкового заводу. Також в Україні модернізували радянські зразки літаків Су-27 та Міг-29. 

«Україна отримала у спадок від СРСР потужний військово-промисловий комплекс. Проте радянське виробництво не зосереджувалося на одній території, а було в багатьох країнах. Тому після відновлення незалежності Україна все ж не мала можливості виробляти багато через обмеженість ресурсів та відповідно налагодженого процесу», — каже Василь Павлов. 

  13 квітня 2022 року російський крейсер «Москва» знищили двома ракетами комплексу «Нептун». Саме цю установку представили у вересні 2015 року на виставці «Зброя та безпека — 2015», як приклад української військової зброї.   

«До постачання західної зброї в Україні здебільшого була техніка та зброя радянського зразка або модернізована радянська техніка. Зокрема, це стосується систем ППО, бронетанкової техніки», —  зауважує військовий історик. 

Наразі багато військових заводів є на окупованих або прифронтових територіях і здійснювати свою роботу не можуть через заходи безпеки. Проте державний «Укроборонпром» за рік повномасштабного вторгнення збільшив випуск озброєнь на 92%. Попри постійну ракетну загрозу, державні підприємства перевиконують виробничі плани. Почалося виробництво нових видів зброї: самохідної артилерії, боєприпасів, безпілотників-камікадзе тощо.

Вітчизняні підприємства виробляють кілька аналогів російських «шахедів». Наприклад, у рамках проєкту Black Box фонду «Повернись живим» приватні компанії збирають безпілотники-камікадзе, які завдали збитків росіянам на 900 млн доларів. «Укроборонпром» запустив у серійне виробництво БпЛА «Лютий». 

Зокрема, наприкінці 2023 року Володимир Зеленський анонсував виробництво мільйона дронів протягом 2024 року в Україні. 

Дерадянізація армії

Після початку російсько-української війни ЗСУ відійшли від радянської символіки, звань та навіть привітання. Замість «Здрастуйте, товариші» у лавах українських військ з 2018 року звучить «Слава Україні — Героям слава». А на початку 2021 року на стандарти НАТО перевели всі звання. Запропоновано й запровадження нової форми звернення для військових: замість «товаришу» — «пан / пані» з додаванням військового звання.

Василь Павлов переконаний: формула «декомунізація + дерадянізація + деімперіалізація» є вкрай необхідною складовою реформ Збройних Сил. Проте він зауважує, що дерадянізація — це не лише про армію, а про все суспільство, яке також пострадянське. За його словами, важливо викорінити радянські звички з усіх сфер життя, тоді вони зникнуть і в армії.

«Змінилися принципи управління, продиктовані воєнним досвідом. Українці перестали мислити категоріями Другої світової війни — війни фронтами та корпусами тощо. Кожна бригада прагне бути маленькою армією і здатна вирішувати завдання у зоні своєї відповідальності», — пояснює керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко.

Досвід українського війська для інших 

Перед усім світом стоїть виклик — відновлення та побудова військово-промислового комплексу, збільшення виробництва техніки, снарядів та боєприпасів. В умовах війни, яка триває в Україні не всі країни можуть швидко наповнювати військовий запас та модернізувати техніку. За словами військового історика, населення має готуватися до довготривалої війни. 

Суспільство має змінитися. Головний виклик під час війни не лише до армії, але і до суспільства. Це стосується всього світу. Ніхто такої війни, як в Україні, давно не бачив і не очікував. Масштабів потреб цієї війни ніхто не міг передбачити. Навіть підготовлені країни не завжди будуть готові відбити потенційні атаки ворогів,

— зауважує військовий історик. 

Збройні Сили України, які під час російсько-української десятилітньої війни та двох років повномасштабного вторгнення модернізувалися та навчилися, тепер стануть прикладом для світових країн у перейнятті досвіду для уникнення майбутніх потенційних військових загроз, зауважує Василь Павлов.