Від нехтування до зброї: як змінилось ставлення українців до української мови

Українську мову утискали та забороняли протягом 400 років. Найбільше до цього доклалась Росія.  

Після відновлення незалежності у 1991 році, Україна отримала можливість захистити та розвивати українську мову без імперських рішень і впливів. Та очікування виправдались не до кінця. Влада України довгий час не займалась мовним питанням та популяризацією української мови, а Росія намагалась утримати українське суспільство у своїй сфері впливу через поширення російської мови. 

Про зміни у ставленні до української мови — розповідаємо у матеріалі.

Цей матеріал опублікований в рамках спецпроєкту «Війна триває: історія десятилітнього спротиву».

Прослухати матеріал:

У 1996 році Верховна Рада України прийняла Конституцію. За статтею 10 державною мовою в Україні стала українська мова. В Українській радянській соціалістичній республіці українська мова теж вважалась державною, та закон УРСР дозволяв використовувати національні мови інших республік Радянського Союзу в роботі, діяльності партійних організацій та «місцях проживання  більшості  громадян  інших  національностей».

Російська імперія та Радянський союз використовували різні підходи для обмежень української мови. У Російській імперії мову забороняли прямо —  указом Петра І про заборону друкування книг українською мовою у 1720 році; «Валуєвським циркуляром» від 1863 року, який забороняв друк навчальних та релігійних книжок «малоросійскім наречієм»; «Емським указом» від 1876 року, коли заборонили викладати українською мовою в школах, влаштовувати концерти чи театральні вистави, ввозити книжки, надруковані українською мовою.  

У СРСР російську мову робили привілейованою. Це була мова наукових дисертацій, які мали захищати тільки російською мовою за наказом від 1970 року. Це була мова освіти, особливо після прийнятої у 1978 році постанови Ради міністрів СРСР, за якою російську мову мали вчити у  «перших класах загальноосвітніх  шкіл  з українською мовою навчання», у сільських школах, у технікумах тощо. У 1984 році вчителям російської мови збільшили зарплатню на 15% у порівнянні з викладачами національних мов.

Закон «Про мови в Українській РСР» набув чинності у 1989 році, та незмінно діяв в Україні до 2012 року. За законом, Україна мала забезпечувати «вільне  користування  російською мовою як мовою міжнаціонального спілкування», а державні службовці «повинні володіти  українською  і  російською мовами,  і  за потреби —  й іншою національною мовою». 

Після відновлення незалежності, українська влада хоч і не проводила цілеспрямовану мовну політику, але ухвалювала закони для популяризації й захисту української мови. Так у 2006 році уряд видав постанову про обов'язкове  дублювання  і субтитрування українською  мовою  іноземних фільмів для прокату і домашнього перегляду. Тому з січня 2007 року половина фільмів мала дублюватись українською мовою, а з липня 2007 — 70%. 

Українські дистриб’ютори підтримали це рішення. Такі компанії як «B&H Film Distribution» та «Кіноманія» особисто укладали контракти на прокат на українському кіноринку зі  студіями-виробниками фільмів, і саме студії готували прокатну копію та оплачували дублювання. 

«Після запровадження обов’язкових дубляжу та субтитрів, B&H збільшила свою частку в касових зборах з 30% до 45%, — відзначала Тетяна Смирнова, виконавча директорка компанії «Кінофорум України».

Російські прокатні компанії, які працювали на українському ринку, поставились до постанови негативно. За словами тодішньої очільниці Державної служби кінематографії Ганни Чмиль, російські дистриб’ютори привозили в Україну фільми від студій-виробників з російськомовним дубляжем. Їхня частка ринку  вже на момент введення постанови була всього 30%, і через постанову вони не могли б її збільшити.

Розкритикував постанову і тодішній віцепрем'єр-міністр Дмитро Табачник (у 2023 році Служба безпеки України оголосила йому підозру у пособництві державі-агресору – ред.). Він вважав дублювання фільмів українською мовою «економічним тягарем» для українських дистриб’юторів. 

У грудні 2007 року Конституційний суд України визнав постанову такою, яка відповідає Конституції. Департамент інформації та друку МЗС Росії розкритикував рішення конституційного суду, посилаючись на Європейську Хартію регіональних мов (Україна ратифікувала Хартію у 2003 році — ред.). На думку російського відомства, Україна мала заохочувати розповсюдження кінопродукції мовою меншин, що відповідало б Хартії. Країна, яка ухвалила Хартію, має сприяти використанню мов меншин у культурних заходах, але в положеннях Хартії немає нічого щодо дублювання іноземних фільмів.

У 2012 році Верховна Рада прийняла новий закон «Про засади державної мовної політики», або закон Колесніченка — Ківалова (за іменами двох авторів закону: Вадима Колесніченка та Сергія Ківалова з забороненої в  Україні Партії Регіонів — ред.). Закон розширював використання регіональних мов, якщо кількість носіїв цих мов становить не менше ніж десять відсотків від населення певного регіону. 

Закон поширювали на 18 мов, у тому числі російську, білоруську та кримськотатарську. За статтею сьомою закон зобов’язував місцеву владу, підприємства, освітні заклади та громадян, де поширена та чи інша регіональна мова, захищати та розвивати регіональні мови. 

Українське суспільство виступало проти закону. Опозиційні депутати з партій «Фракція змін» Арсенія Яценюка, «Удар» Віталія Кличка та «Свобода»  Олега Тягнибока взяли участь у мітингу проти закону. Акції відбулись в багатьох містах України:  у Києві, Львові, Житомирі, Полтаві, Херсоні, Чернігові тощо. 

Українська всесвітня координаційна рада засудила ухвалення закону та назвала його «спробою цинічної наруги над базовою національною цінністю, збереженою не одним поколінням українців в Батьківщинні та закордоном — українською мовою». 

Проти ухвалення закону висловився і голова Меджлісу у  1991-2013 роках (представницького органу кримськотатарського народу — ред.), народний депутат України у 1998-2019 роках Мустафа Джемілєв.

«Кримські татари бачать свій розвиток в рамках держави Україна і закони, спрямовані на його дроблення, жодним чином не в наших інтересах. Щодо механізмів захисту мовних прав, то нам вистачило б і закладених у Конституції, та існуючих законодавчих актів», — повідомив він в інтерв’ю.

Розкритикував закон і президент національного університету «Києво-Могилянська академія» Сергій Квіт. Він схарактеризував його таким, що не в змозі забезпечити належний баланс між розвитком і використанням державної мови, як об'єднавчого чинника в житті суспільства.

Одеська, Донецька, Луганська, Херсонська, Запорізька та Дніпропетровська обласні ради надали російській мові статус регіональної після ухвалення закону. Краматорська міська рада теж підтримала введення цього закону, але залишила українську мову у статусі мови діловодства. Влада міста Берегове у Закарпатській області надала угорській мові статус регіональної — 48% жителів міста були угорцями за походженням.

У 2013 році Владімір Путін нагородив Сергія Ківалова та Вадима Колесніченка медаллю Пушкіна «за вклад у збереження і популяризацію російської мови за кордоном». Вадим Колесніченко у 2014 році, після Революції Гідності і початку війни Росії проти України, втік до Росії та отримав російське громадянство. Генеральна прокуратура України підозрює Вадима Колесніченка у державній зраді.

У 2018 році Конституційний суд України визнав закон Колесніченка — Ківалова неконституційним. 

У 2001 році, за даними всеукраїнського перепису населення, понад 77% вважали себе українцями. 67% називали українську мову рідною, 29% — російську.

Та за даними Інституту соціології НАН України від 2002 року, українську мову в побуті вживали тільки 38% українців, 33% — російську мову, 28% говорили обома мовами. У громадських місцях (в транспорті, в магазинах тощо — ред.) російська мова домінувала — 35% українців використовували саме її проти 26%, які користувались українською.

Феодосія Колесник, філологиня та голова громадської організації «Освітньо-європейський центр Феодосії Колесник» пов’язує ставлення до української мови у суспільстві з цілеспрямованою політикою Радянського Союзу та Росії. Тому на українську мову переходили спочатку ті, хто усвідомлював процес русифікації українського суспільства.

Попри слабку державну мовну політику, українську мову продовжували використовувати як мову спілкування понад третина українців. У 2008 році вже понад 42% декларували в опитуванні Інституту соціології НАН України, що вживають українську мову у побуті.

Доктор соціологічних наук Олександр Вишняк у своєму дослідженні  опитувань Інституту соціології НАН за період 2002-2008 років  дійшов висновку, що понад половина українців вважала: єдиною державною мовою має бути українська, і тільки третина думали, що російській треба надати статус «офіційної» або «регіональної». 

Революція гідності та окупація Криму Росією та частин Донецької і Луганської області у 2014 році вплинули на ставлення українців як і до української мови, так і до російської. Дослідження руху «Простір свободи» за 2014 рік вказували на певне зростання у використанні української мови у побуті. Примусова русифікація на окупованих територіях показувала наслідки українцям у використанні російської мови та змушувала переходити на українську мову.

Детальніше про стирання української культури Росією на тимчасово окупованих територіях України

Попри запит суспільства, російська мова продовжувала домінувати в етерах телебачення та радіо, частка українськомовних програм на телебаченні становила 30%, частка українськомовних пісень на радіо становила менш як п'ять відсотків. Однак кінопрокат українською мовою ще у 2013 році відбувався лише українською мовою.

Хоч від російської мови українці відмовлялись поступово, та «зв'язок між русифікацією і загрозою державній незалежності України та безпеці її громадян» був беззаперечний на думку авторів дослідження руху «Простір свободи». Вони також закликали українську владу розвивати і зміцнювати українську мову «в  усіх сферах суспільного життя».

Після Революції гідності та початку російсько-української війни у 2014 році політика та суспільне ставлення до української мови змінювалось. Українська влада почала впроваджувати нові закони для популяризації та захисту української мови. Одними з них стали закон про квоти на радіо, прийнятий у 2016 році, і закон про квоти на телебаченні, ухвалений у 2017 році.

За нововведеними нормами радіостанції зобов’язані транслювати щонайменше 25% пісень українською мовою та вести протягом доби щонайменше 50% програм українською мовою. Загальнонаціональні канали мали не менш як 75% мовлення вести українською мовою, місцеві — не менш ніж 60%.

До ухвалення цього закону медіа самі регулювали мову трансляції. За даними видання «Тексти» та руху «Простір свободи», на радіо частка українськомовних пісень у грудні 2014 року була лише 5%, а в жовтні — за місяць до початку дії закону про квоти — 10%. На телебаченні у 2016 році українськомовними було лише 30% програм, понад 34% були російськомовні, і 35% програм вели обома мовами. 

Український медіахолдинг «Інтер Медіа Груп» розкритикував закон про квоти на телебаченні. У медіахолдингу повідомляли, що вважають закон таким, який порушує права людини, а саме тих українців, «для яких російська мова є рідною», а також «внесе розкол в українське суспільство». За даними Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, провідний телеканал медіахолдингу «Інтер» станом на початок 2017 року вів українською мовою тільки 26% передач.

Телеканал «Україна» у 2017 році (належав українському мільярдеру Рінату Ахметову, у 2022 році він передав державі ліцензії на канал — ред.) також мав частку українськомовних передач 26%. Але менеджмент каналу готувався до ухвалення закону, збільшуючи частку української мови в етері.

«Ми розуміємо, що це [збільшення української мови на телебаченні] на часі, ми проводили власні дослідження аудиторії, вивчали ставлення до україномовного продукту», — повідомляла «Радіо Свободі» Олена Шеремко, піар-директорка телеканалу «Україна».

Вже у 2018 році, за даними моніторингу видання «Тексти» та руху «Простір свободи», українська мова домінувала на радіо та телебаченні. Частка українськомовних пісень виросла до 54%, українськомовних програм — понад 64%. Частка російськомовних програм впала до 7%, обома мовами вели 28% передач.

У 2023 році обидва закони про квоти замінив закон про медіа. Квоти щодо української мови в цьому законі виросли: на радіо частка українськомовних пісень зростала до 40%, на загальнонаціональному телебаченні частка українськомовних програм в етері мала б складати не менш ніж 90% з 2024 року. 

У 2019 році Верховна Рада прийняла закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Цей закон замінив визнаний неконституційним у 2018 році закон «Про засади державної мовної політики». 

Новий закон мав забезпечити пріоритетність української мови у суспільстві та публічній сфері: у державному управлінні, медіа, освіті та науці, культурі, рекламі та наданні  послуг. Наприклад, за законом частка українськомовних книг на ринку мала становити не менше 50% від усіх. Також закон регулював використання української мови в інтернеті — зареєстровані в Україні онлайн-медіа зобов’язані мати українськомовну версію, якщо вони не виходять мовою корінних народів України, англійською мовою, іншою офіційною мовою Європейського Союзу. Закон не регулював приватне спілкування. 

Також за законом впровадили посаду Уповноваженого із захисту державної мови, або «мовного омбудсмена».  До його обов’язків входить захист права громадян України на отримання державною мовою інформації та послуг у суспільному житті й усунення перешкод та обмежень у користуванні державною мовою.

У червні 2019 року депутати від партії «Опозиційний блок» (заборонена у 2022 році рішенням суду — ред.) подали до Конституційного Суду заяву з проханням перевірити закон та визнати його «таким, що не відповідає Конституції України». Депутати пояснювали, що закон порушує права представників національних меншин та суперечить  Європейській хартії регіональних мов.

У 2021 році Конституційний Суд визнав закон таким, що відповідає конституції.

Кандидатка філологічних наук, доцентка Львівського національного університету імені Івана Франка та засновниця Міжнародної онлайн-школи української мови та культури «Цвіт» Леся Дуда вважає ухвалення закону найпрогресивнішим кроком української влади,  але не єдиним потрібним для забезпечення мовної політики в Україні. 

«Війна показала, що мовне питання лежить не лише у площині законодавства. Психологічний, емоційний стан мовців, їхня підтримка та супровід у процесі переходу на українську, усвідомленість процесів та результатів лінгвоциду — теж важливі сегменти побудови ефективної мовної політики — на жаль, це те, що часто нівелювалося у суспільстві, тому емоційно “вибухнуло” разом з війною», — говорить Леся Дуда у коментарі Свідомим.       

У суспільстві українська мова теж почала переважати як мова спілкування. Дослідження руху «Простір свободи» показують, що у 2018 році 67% українців вважали українську мову рідною, у 2020 році — вже понад 73%. Мовою спілкування називали українську 41% опитаних у 2018 році, 53% у 2020. Російська мова після Революції Гідності  частково втратила у популярності: у 2018 році нею спілкувались 24% українців, у 2020 році — 26%. 

Феодосія Колесник вважає, що ті українці, хто не наважився перейти на українську мову після Революції Гідності, не були готові до підваження своєї ідентичності та змін своїх звичок. 

Після початку повномасштабного вторгнення Росії до України, російська мова почала різко втрачати популярність серед українців. Київський міжнародний інститут соціології у своєму дослідженні у 2022 році відмічав що 58% опитаних говорили переважно українською мовою у повсякденному житті, і тільки 7% — російською. Абсолютна більшість опитаних вважали, що «українська має бути основною в усіх сферах спілкування», і понад половина повідомили, що «російська не є важливою для них».  

Автор дослідження, доктор політичних наук, Володимир Кулик відзначав, що такі показники опитування вказували на намір використовувати українську, а не на фактичне становище, і що «українці не хочуть, щоб російська залишалася загальнозрозумілою мовою публічного спілкування: ця роль переходить до української». Він відмічав позитивну динаміку у ставленні українців до власної мови, а також активну позицію щодо політики зміцнення позицій української мови. На цей раз українська влада вже активно відповідала на цей запит українського суспільства.

Співзасновниця громадської організації «Єдині» та ініціативи «Навчай українською» та українська поетка Іванна Кобелеєва у коментарі Свідомим говорить, що повномасштабне вторгнення стало поштовхом для українців для переходу на українську мову.

Також Іванна Кобелеєва наголошує на зростанні попиту на українську мову. За її словами, ще у 2021 році у маратоні вивчення української мови до 30-річчя незалежності від ГО «Єдині»  взяло участь близько п’яти тисяч людей, зараз це щомісячна цифра учасників онлайн-курсів вивчення української мови. Також беруть участь у курсах і мовних клубах люди з прифронтових територій.