Українське роззброєння: які арсенали втратила держава та які процеси цьому передували?

Для більшості українців є відомим так званий Будапештський меморандум, який підписали Україна, Росія, США та Велика Британія. За ним Україна відмовилася від третього за розміром ядерного арсеналу у світі. В обмін держава отримала, як вона вважала, гарантії безпеки. 

Однак частину свого озброєння Україна втратила не лише в процесі ядерного роззброєння, але й через газові борги перед Росією, через дії проросійських політиків в Україні та в рамках програм у співпраці з НАТО.

Про те, яку ще зброю Україна передала Росії та за яких умов, а також про ту, яка була утилізована — у матеріалі. 

Цей матеріал опублікований у рамках спецпроєкту «Війна триває: історія десятилітнього спротиву».

Прослухати матеріал:

Поняття «роззброєння» є одним із загальних принципів підтримання міжнародного миру і безпеки. Фактично, роззброєння — це процес скорочення різних видів озброєнь. 

Цей процес почався на початку 70-х років минулого століття, коли відносини між США та Радянським Союзом супроводжувалися низкою міжнародних договорів, наприклад, Договором про нерозповсюдження ядерної зброї, який схвалила Генеральна Асамблея ООН і який набрав чинності в 1970 році, Договором про обмеження стратегічних озброєнь (OCO-1) — 1972 рік, Договором про обмеження стратегічних озброєнь (OCO-2) — 1979 рік, Договором про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (CHO-1), який підписали у січні 1991 року тощо. 

Здебільшого ці угоди, крім Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, який стосується усіх держав, були укладені між США та Радянським Союзом. Угоди обмежували кількість ядерних боєголовок, балістичних ракет і пускових установок сторін. 

До відновлення незалежності у 1991 році Україна була частиною Радянського Союзу, на її території були розташовані ядерні боєголовки. З колапсом СРСР ядерна зброя опинилася на території чотирьох країн — РФ, України, Казахстану та Білорусі. Разом із ядерною зброєю Україна успадкувала й коштовну в утриманні спеціальну інфраструктуру, яка потребувала витрат на технічне обслуговування. 

З огляду на економічні виклики та під тиском міжнародної спільноти, зокрема США Україна взяла курс на роззброєння. У жовтні 2023 року американський журнал «The National Interest» опублікував архівні матеріали про те, як адміністрації президентів Джорджа Буша-старшого та Білла Клінтона, керівництво Пентагону та НАТО чинили тиск на Україну з вимогою відмовитися від ЯЗ. 

У цій статті автори стверджують, що архівні документи заперечують обґрунтування історичної відмови від ядерної зброї про те, що Україна не здатна володіти технічними засобами управління. Вони пишуть, що високопосадовці адміністрації також були впевненими, що Україна справді володіє засобами, необхідними для того, щоб стати повністю ядерною державою. Майбутній директор ЦРУ Клінтона Джеймс Вулсі, за даними архівних документів, під час передвиборчої кампанії написав доповідну записку, в якій зробив висновок, що «Україна, на відміну від Білорусі [sic] і Казахстану, має дуже потужний військово-промисловий комплекс, здатний підтримати ядерну державу».

Видання стверджує, що американські високопосадовці не мали на меті надати Україні «реальних гарантій безпеки». А тодішній російський президент Боріс Єльцин допомагав США тиснути на Україну у питанні приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї та підписанні Будапештського меморандуму.

За кілька місяців до цього виходу матеріалу The National Interest, у квітні 2023 року, експрезидент США Білл Клінтон заявив, що шкодує про те, що переконав Україну відмовитися від ядерної зброї. 

«Я відчуваю особисту зацікавленість, тому що я змусив їх [Україну] погодитися відмовитися від ядерної зброї. І ніхто з них не вірить, що Росія пішла б на цей трюк (війна проти України — ред.), якби в України все ще була їхня зброя», — сказав він в інтерв’ю ірландському виданню RTE.

У цьому процесі Україна приєдналася до низки міжнародних договорів. Першим варто зазначити Лісабонський протокол до Договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (CHO-1), який Україна, Білорусь, Казахстан, Росія та США підписали у травні 1992 року. Цей договір почав процес ядерного роззброєння Білорусі, Казахстану й України. За ним ці держави стали сторонами договору CHO-1, приєдналися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї та зобов'язалися ліквідувати або передати Росії ядерні боєголовки. 

У 1993 році Україна та США підписали угоду щодо надання допомоги Україні у ліквідації стратегічних наступальних озброєнь (так звана програма Нанна-Лугара — ред.). В обмін на ліквідацію озброєння Україна мала отримати від США близько 350 мільйонів доларів.

Ще один приклад міжнародних договорів, яких Україна підписала у процесі роззброєння, — це Масандрівські угоди з Росією, які врегульовували питання ліквідації ядерних боєзарядів. За ними всі типи ядерних боєзарядів МБР, також головних частин ядерних крилатих ракет повітряного базування, дислоковані в Україні, мали перемістити на територію Російської Федерації з метою розукомплектування та утилізації; Російська Федерація мала компенсувати Україні вартість кожного вивезеного ядерного боєзаряду протягом одного року після дати перетину боєзарядом кордону. Також Росія мала забезпечити утилізацію всіх ядерних боєзарядів, дислокованих в Україні. 

Міжнародні договори зобов'язали Україну ліквідувати 19 літаків Ту-160, які були здатні нести ядерні боєголовки. Під час розпилу останнього літака були присутні іноземні представники, які стежили за процесом виконання зобов’язань. Також за Лісабонським протоколом до договору про скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь Україна зобов’язалася припинити використовувати літаки Ту-22М до 2003 року (їх було близько 60). Останній літак розпилили у 2007 році.

Не всю зброю, яка була в України, країна віддала Росії за міжнародними договорами. Так, у 1999 році Україна та Росія підписали міжурядову угоду про передачу важких бомбардувальників оснащені для ядерних крилатих ракет повітряного базування великої дальності типу Ту-160 і типу Ту-95МС, 575 крилатих ракет повітряного базування великої дальності (Х-55), а також обладнання для їхнього обслуговування (хоча переговори про можливість передачі цих важких літаків почались в 1994 році — ред.). 

За 11 важких стратегічних бомбардувальників, 575 крилатих ракет та інше обладнання Росія заплатила 275 мільйонів доларів. Як пише Радіо Свобода, спочатку як компенсація за бомбардувальники в урядових колах фігурувала цифра в 650 мільйонів доларів, потім — 450 мільйонів, а врешті Росія списала з України боргів на 275 мільйонів доларів. Ці кошти були зараховані в погашення газових богів України російському «Газпрому», тобто Україна не отримала жодних грошей. 

Автором ідеї передачі зброї РФ в обмін на списання боргів називають Ігоря Бакая — тодішнього голову правління «Нафтогазу».

Як зазначив голова Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайло Гончар у коментарі «Радіо Свобода», тоді виникали питання, а чи не задешево Україна передає літаки, але Росія тиснула на Україну. Водночас на думку Михайла Гончара, утримувати ці літаки теж було б складно Україні в умовах тодішньої економічної ситуації в країні. 

У 2019 році парламентська комісія встановила, що всі літаки передали в комплекті з двигунами з мінімальним нальотом з початку експлуатації. До Ту-160 йшли двигуни 1989 та 1991 року виробництва, а Ту-95МС — 1990 та 1991 років виробництва. Двигуни до них теж йшли з мінімальним, або середнім нальотом з початку експлуатації. Також, за припущенням комісії, Україна передала Росії усю документацію, зокрема конструкторську, до літаків та ракет. 

Комісія визнала, що ця угода, яка була схвалена за каденції Леоніда Кучми, суперечила національним інтересам України, але відповідала економічним та політичним інтересам РФ, суперечила законам України та призвела до збитків в особливо великих розмірах.

Після початку повномасштабного вторгнення Росія почала атакувати Україну ракетами Х-55, через що у медіа почали дискутувати, чи належали ці ракети Україні. Одні медіа писали, що так, але без доказів і ґрунтуючись на анонімних джерелах, а інші — заперечували. 

Однак у 2023 році проєкт «Схеми» («Радіо Свобода») встановив, що під час ракетних атак по українських містах Росія застосовує ракети, які у 1999 році Україна передала аби розрахуватися за газ. 

Журналісти проаналізували текст угоди та список номерів переданих ракет і зіставили їх із номерами тих ракет, якими армія РФ атакувала Україну під час повномасштабного вторгнення. Вони визначили щонайменше десять ракет, які РФ запустила по українських містах і номери яких були у списку переданих до РФ.

Зокрема, серед них були три ракети, які українська ППО збила у січні, травні та квітні 2023 року в Києві та області. Ще одна Х-55 наприкінці 2022 року влучила у багатоповерхівку в столиці, внаслідок чого загинула жінка. А ще одна ракета влучила в будинок на Київщині, від обстрілу постраждала дитина.

У 2013 році тодішній міністр оборони Павло Лєбєдєв прийняв рішення про зняття з українського озброєння стаціонарних систем ППО С-200В з дальністю польоту до 250 кілометрів. 

Як зазначала у 2013 році Українська правда з покликанням на Мілітарний (прямого покликання не збереглося — ред.) міністерство зняло з бойового чергування всі С-200В, які базувались у Києві, Одесі, Херсоні та Феодосії.

ЗРК С-200 був єдиним комплексом дальньої дії, що здатен прикривати значні промислові райони, знищувати авіацію ще на підльоті до кордонів України.

Основною причиною такого кроку була «моральна та фізична застарілість комплексу». Видання зауважило, що саме С-200 4 жовтня 2001 року на навчаннях у Криму втратило навчальну ціль і перенацілилось на цивільний літак Ту-154 «Тель-Авів — Новосибірськ», внаслідок чого загинуло 78 людей. 

У 2018 році тодішній заступник міністр оборони України Іван Руснак заявляв, що в Україні були підприємства готові повернути до боєздатного стану майже три комплекси С-200. З його слів, Україні треба рік часу для відновлення С-200. Ракети до ЗРК, стверджував Руснак, були. 

В рамках «Проєкту трастового фонду НАТО», які реалізовувалась за підтримки США Україна почала процес утилізації надлишкової стрілецької зброї та боєприпасів. Причиною того, що Україна та НАТО розпочали її був той факт, що в Україні залишалася велика кількість непридатних боєприпасів та технічно застарілої зброї ще з часів Другої світової війни, яка могла «становити небезпеку не лише для України, а й далеко за її межами».

Участь України в цій програмі передбачала тіснішу взаємодію з НАТО. 

Утилізація боєприпасів тривала у два етапи. Перший етап розпочався у 2006 році й завершився у 2012 році. За цей час Україна утилізувала 15 тисяч тонн боєприпасів, 400 000 легких озброєнь та стрілецької зброї (ЛОСЗ) і 1000 переносних зенітно-ракетних комплексів (ПЗРК). Внесок Трастового фонду в цей етап проєкту становив 10,8 млн євро.

Другий етап розпочався у 2013 році, після того, як у Києві пройшла церемонія підписання контракту. Він був спрямований на утилізацію 73,5 тисячі тонн звичайних боєприпасів, 366 тисяч одиниць стрілецької зброї та 3 млн протипіхотних мін ПФМ-1 (так звана міна «Лєпєсток» або міна-метелик. СРСР використовував їх під час радянсько-афганської війни, через що покалічилась велика кількість дітей, які прийняли їх за іграшки. Росіяни використовують ці міни й у війні проти України, особливо, за даними британської розвідки, на Донецькому напрямку — ред.).

У липні 2014 року, після початку війни на сході, тодішня начальниця відділу з питань контролю над озброєнням департаменту міжнародної безпеки МВС Катерина Біла заявляла, що Україна припинила утилізацію легкого озброєння і стрілецької зброї доти, доки «не відновить свій контроль над всією територією і не відновить територіальну цілісність».

Однак це не стосувалося мін-метеликів. У 2018 році в Україні на Павлоградському хімічному заводі знищили два мільйони таких мін. Це відбулося за участі представників Міноборони України та представництва НАТО в Україні. 

В українському суспільстві досі існують дискусії щодо такої державної політики та які наслідки вона має зараз, у час російського повномасштабного вторгнення. 

Наприклад, голова урядової делегації на переговорах з Росією щодо ядерного роззброєння в 1992–93 роках називає передачу Росії у 1999 році літаків та ракетів в обмін на сплату боргів за газ «державним злочином».

А весною 2023 року тодішній міністр оборони Олексій Резніков заявив, що в минулому Україна припустилася великої помилки, коли розраховувалася за газ з Росією різним озброєнням. Тепер українській державі потрібно нарощувати своє ППО.