«Україна 2030». Про освіту та виклики, які стоять перед нею

Освіта є одним із пріоритетних напрямків держави. Вона допомагає усвідомити себе та свою ідентичність, наділяє нас новими сенсами, цінностями та досвідом, дозволяє краще пізнати себе. 

При цьому існує ціла низка проблем з освітнім процесом в Україні. Міжнародні дослідження показують, що є розрив між учнями із сіл та міст у приблизно пʼять навчальних років. Студенти університетів скаржаться на невідповідність навчальних програм вимогам сьогодення, а профтехосвіта, яка має попит та є доступною для багатьох українців, — непопулярною. 

Свідомі спільно з YouTube-проєктом «Україна 2030» розповідають про виклики освіти в умовах повномасштабного вторгнення та які зміни варто запроваджувати.

Сьогодні одним із найважливіших питань освітнього процесу є війна та ті виклики, які вона формує. Член комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій Роман Грищук говорить, що серед викликів для освіти — неможливість навчатися офлайн, безпековий фактор,  коли школа розташована поблизу зони бойових дій, чи у містах, які регулярно обстрілюють. Під питанням залишається те, чи достатньо місця всім в укритті, чи встигають спуститися в нього діти.

«На одній шальці терезів безпека дітей, на іншій — довгострокова відсутність якісної освіти. Єдиний вихід, який ми бачимо зараз, продовження навчання в безпечних місцях. Але де знайти стільки безпечного місця для дітей. [Як] дійти до школи, якщо це прифронтове місто, яке постійно обстрілюють, як Херсон»,  — каже він.

Також важливим є ментальне здоровʼя дітей, батьків та вчителів. Адже на засвоєння матеріалу дитиною впливає, зокрема, ситуація в сімʼї. А десятки тисяч дітей зіткнулися з тим, що їхні батько чи матір на фронті. 

Через війну велика кількість українських дітей опинилися за кордоном. Наразі вони продовжують навчання в українських школах паралельно навчаючись у школах тих країн, де перебувають.

Для України важливо зберегти звʼязок з ними та повернути їх у майбутньому.

«Коли ми кажемо про повернення дітей, які навчаються за кордоном, йдеться про утримання хоча б якогось звʼязку. З сотень тисяч дітей, які за кордоном, велику кількість їх українська держава не бачила. Діти виїхали та забули свої школи», — каже Роман Грищук. 

Наразі Україна трансформує міжнародну українську школу,  аби зберегти цей звʼязок. Дитина буде рахуватися в українській школі, з нею будуть контактувати, вона отримуватиме завдання на самостійне опрацювання, які потім будуть перевіряти.

Окрім війни українська освіта має низку інших хронічних проблем. Це низькі заробітні плати, система управління, кваліфікація вчителів, ефективність освітньої мережі в цілому. 

Україна виділяє на освіту такий самий відсоток ВВП, як інші країни ЄС, але є питання до ефективності його використання. Крім цього, в освіті існує радянський рудимент, відсутність свободи думки.

Артур Продайков, найкращий учитель України за версією Global Teacher Prize 2021, а у 2023 році увійшов до десятки найкращих вчителів світу за версією Global Teacher Prize, каже, що нинішня заробітна плата не мотивує вчителів розвиватися, вдосконалюватися та вкладатися у свій предмет.  

Крім цього, варто змінити підхід підготовки майбутніх вчителів в університетах. Наразі, зазначає Артур Продайков, в університеті готують спеціалістів за «лекалами» 90-х років. Там не йдеться про практичні кейси, які можна застосувати при роботі з дітьми, як організувати групову роботу тощо.

«Я розумію, що зараз є інші — екзистенційні — виклики, але ми все одно проголошуємо, що після оборони та армії,  освіта — наш пріоритет. Важливо, щоб ми могли інвестувати в освіту, аби діти не виїжджали. Важливо інвестувати в учителів», — каже він. 

Президент Києво-Могилянської академії Сергій Квіт вважає, що вища освіта має рухатися у напрямку всебічної автономії. 

Розвиток концепції «Нової української школи» не був би успішним без позитивних наслідків реформи децентралізації. 

Фінансова система повинна проявлятися у тому, що держава б не втручалася б в операційні системи університету. 

«Університети повинні мати можливість самим розуміти, куди та як витрачати [кошти]. Держава повинна відкрити можливості для університетів одержувати ресурси з різних джерел. Тільки активність, відповідальність та репутація самих університетів має бути запорукою їх розвитку», — каже президент Києво-Могилянської академії.

Україна ставить собі за мету вихід на кордони 1991 року. Освіта на тимчасово окупованих територіях мала вектор мілітаризації, відбувалася пропаганда війни, викривлене сприйняття історії. 

Керівниця напрямку національної адвокації центру громадянської просвіти «Альменда» Валентина Потапова вважає, що державі варто шукати «точки входу»,  яким чином змінювати свідомість дітей з тимчасово окупованих територій. 

Тому у комунікації з такими дітьми варто не зашкодити та вже зараз шукати точки взаємодії, аби розуміти, як змінювати свідомість, трансформувати її так, щоб залишити цінність батьківщини, але надати розуміння, що Росія навʼязала інші наративи та цінності. 

«Тут повинна працювати академія педагогічних наук, повинні працювати психологи. Чи готові вчителі до таких викликів, чи можуть вони з ними працювати? Чи є в Україні такі психологи?... Повинні бути напрацювання. Нам потрібно готувати інші підручники та перехідні навчальні програми [для дітей з тимчасово окупованих територій]»,  — зазначає Валентина Потапова.

Повний випуск проєкту «Україна 2030. Освіта» дивіться на YouTube.