Турецький гамбіт вступу у БРІКС. Які цілі ставить Туреччина у своїй міжнародній політиці?

1987 року Туреччина подала офіційну заяву на членство в ЄС, а у 2016 році перемовини про вступ зупинились через недотримання адміністрацією Реджепа Тайїпа Ердогана прав людини в країні. У вересні 2024 року, згідно з повідомленням Bloomberg, Турецька Республіка подала заяву на вступ до БРІКС — міжнародної організації, заснованої РФ та КНР.

«БРІКС — це організація, яка збільшує різноманітність підходів, ідентичностей і політик у глобальній економічній системі», — заявив Міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан після участі у червневій зустрічі міністрів закордонних справ БРІКС.

Яка ж політична стратегія Туреччини та кому вона є союзником у російсько-українській війні — читайте в матеріалі «Свідомих».

3 вересня 2024 року речник керівної Партії справедливості та розвитку Туреччини Омер Челік підтвердив, що Турецька Республіка подала заяву на членство в БРІКС. Ця міжнародна організація позиціює себе альтернативою для організацій із «панівним західним впливом», таких як G7, МВФ і Світовий Банк. Зараз БРІКС хоче замінити платіжну систему SWIFT (BRICS Pay), міжнародні банківські системи (Банк розвитку БРІКС та Угода про непередбачувані резерви БРІКС). Також організація створює Лігу університетів БРІКС і Кабель БРІКС (резервну Інтернет-мережу оптоволоконних кабелів звʼязку).

Потенційно Туреччина може стати першим членом БРІКС, яка також бере участь у «Західних блоках», зокрема в НАТО. Рішення про членство країни в БРІКС можуть ухвалити вже у жовтні цього року на наступному саміті організації в російській Казані. 

Окрім Туреччини, майбутніми членами БРІКС можуть стати також Азербайджан, Малайзія та Таїланд. Якщо ці країни доєднаються до блоку, то організація обʼєднуватиме до 33% світового ВВП, згідно з даними Світового Банку. Такі показники наздоганятимуть частку країн G7 у 43%, створюючи нову конкурентну силу для Заходу. Близькосхідне незалежне медіа «Al-Monitor», посилаючись на слова міністра закордонних справ РФ Лаврова, повідомляє, що ще понад 30 країн подали заявки на вступ до БРІКС. Серед них Алжир, Бахрейн, Кувейт та інші.

Таке рішення не стало непередбачуваним. У 2018 році на десятому саміті БРІКС, на який була запрошена Туреччина, Ердоган заявляв про бажання розширити співпрацю своєї країни з блоком. А перші інсайдерські новини про офіційний вступ Туреччини до БРІКС почали зʼявлятись у червні цього року. 

Водночас Туреччина не відмовляється від наміру вступити до ЄС. Міністр закордонних справ країни Хакан Фідан 29 серпня цього року провів неформальні перемовини з представниками Євросоюзу. Це стало першою комунікацією на урядовому рівні між Туреччиною та ЄС за останні 5 років. 

«Це запрошення є ознакою того, що ЄС розуміє необхідність розвитку відносин із Туреччиною перед обличчям регіональних і глобальних викликів», — повідомив речник міністерства Онсу Кечелі в матеріалі Bloomberg. Також він сподівається, що цей діалог призведе до зміни висновків Єврокомісії 2019 року, стосовно перешкоджання торгівлі та блокування деяких оборонних угод з Туреччиною. Рішення про ці заборони прийняли через енергетичну розвідку Анкари у Східному Середземномор'ї. Йдеться про встановлення нафтових бурильних веж у водах Турецької Республіки Північного Кіпру. Ця самопроголошена держава виникла у 1975 році, внаслідок турецького військового вторгнення роком раніше. З 2004 року Кіпр — країна-член ЄС.

Спробі налагодження стосунків з ЄС передувала зустріч Прем’єр-міністра Греції Кіріакоса Міцотакіса та Реджепа Ердогана в Анкарі у травні 2024 року.  Політичні лідери вирішили поліпшувати довготривалі напружені відносини між країнами. Греція є найближчим союзником Кіпру, і одним з основних блокаторів перемовин ЄС-Туреччина про вступ країни до союзу.

«Немає жодної проблеми з Грецією, яку не можна було б вирішити. Це процес, який необхідно неухильно просувати, і наші надії зростають із кожною нашою зустріччю», — сказав Ердоган на спільній пресконференції з Міцотакісом. Прем’єр-міністр Греції висловив схожі сподівання. 

Утім, Туреччина досі не отримала жодних чітких інструкцій, щодо вступу, статусу безвізу з ЄС чи покращення митних умов. Тому відносини Туреччини та ЄС залишаються в стані невизначеності. 

Реджеп Тайїп Ердоган був Прем'єр-міністром Турецької Республіки у 2003-2014 роках. Також він був першим президентом, якого обрав не парламент, а громадяни країни під час виборів у серпні 2014 року. Як зазначає Ірина Запорізька — експертка з країн Азії та Африки Аналітичного центру «ADASTRA» — Ердоган приходив до влади на гаслах ісламізації країни. Це чітко прослідковується в його подальшій політиці. Закони шаріату та тексти Корану Ердоган часто використовував у своїх промовах до народу для закріплення авторитарного режиму в країні. Хоча на офіційному рівні президент заявляє про секулярність країни, тобто відділеність релігії від світського життя в Туреччині.

Від приходу до влади Ердоган акцентував на незалежності Туреччини від західного світу, не допускаючи війська США на територію країни для участі у війні в Іраку. Тоді ж представники ЄС вказували на утиски свободи слова в Туреччині, пов'язані з переслідуваннями за статтею 301 Кримінального кодексу, що забороняє образу «турецькості». Саме за цією статтею звинувачували, зокрема, убитого журналіста вірменського походження Гранта Дінка. При розслідуванні його вбивства з'ясувалося, що поліція Стамбулу знала про підготовку нападу, але не вжила заходів, щоб цьому запобігти.

Основним поштовхом до перетворення Туреччини на президентську республіку стала спроба державного перевороту військовими в липні 2016 року. За кілька годин після перевороту розпочалися масові арешти військових, суддів, прокурорів і співробітників поліції. За 10 днів сумарно було заарештовано 13 тис. осіб. Як зазначав Йоганнес Ган — тодішній комісар ЄС — швидкість, із якою заарештували таку кількість людей, доводить, що списки затримань були готові заздалегідь, ще до спроби путчу. 

Унаслідок спроби перевороту в Туреччині провели референдум стосовно зміни Конституції. Згідно із ним скасували посаду прем'єр-міністра, а всю повноту влади передали до рук президента. Через декілька місяців після цього Ердоган заявив, що Туреччина «більше не потребує Європейського Союзу». Натомість він вказував, що саме ЄС потребує Туреччини. «Якщо Євросоюз збирається рухатися вперед, є тільки один шлях для цього — дати Туреччині членство і почати дії, що сприятимуть культурному та економічному зростанню», — сказав Ердоган.

Туреччина та РФ впродовж довгого часу співпрацюють у сфері атомної енергетики. РФ допомагає Анкарі побудувати АЕС «Аккую» на півдні країні, яка є проєктом «Росатому». Також держави співпрацюють у рамках газопроводу «Турецький потік».

За даними Politico, Туреччина допомагає Росії обходити нафтові санкції через свої порти «Джейхан», «Мармара-Ереглісі» та «Мерсін». Вона збільшила імпорт з Росії та експорт в Європу палива у двічі, маскуючи російську нафту під турецьку. Це дало РФ, як мінімум, 3 млрд доларів прибутку за рік.

Financial Times повідомляє, що Туреччина також впродовж довгого часу співпрацювала з РФ в обході санкцій на імпорт компонентів для військово-оборонного комплексу країни-агресора. За словами офіційного представника Міністерства торгівлі США, Туреччина була другим у світі джерелом високопріоритетних товарів із США, що надсилаються до Росії. Внаслідок цього, Міністерство додало 18 турецьких компаній до свого «списку організацій», що допомагають російському ВПК, та наклало на них санкції.

Водночас турецькі банки частіше почали блокувати рахунки компаній, які співпрацюють з РФ. Про це говорить посол Росії у Туреччині Алєксєй Єрхов. Турецькі банки стали зупиняти платежі з РФ ще з кінця 2023 року. Сталося це після того, як Байден дозволив накладати вторинні санкції проти підозрюваних іноземних банків за підтримку співпраці з підсанкційними компаніями та російським військовим комплексом. Як повідомляє медіа «Главком», внаслідок цього в першому кварталі 2024 турецький експорт до Росії обвалився на 33,7%. Він практично повернувся на довоєнні рівні — $500-600 млн на місяць. Це стало проблемою для паралельного імпорту товарів подвійного призначення у РФ. 

Сам же вступ Туреччини до БРІКС не слід повʼязувати насамперед з Росією. Головною силою організації на сьогодні є Китай. «У нас немає значної торгівлі з країнами БРІКС, за винятком Китаю», — сказав анонімний турецький чиновник в коментарі медіа «The Middle Eye». 

Приєднання країни до БРІКС є більше сигналом для Заходу, ніж кроком на зближення з Росією.

З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Туреччина незмінно підтримувала територіальну цілісність України, надавала військову та гуманітарну допомогу, приймала біженців та голосувала «За» усі резолюції Одинадцятої надзвичайної спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН. У серпні ж цього року Ердоган підписав закон про зону вільної торгівлі з Україною. Він передбачає скасування Туреччиною ввізного мита для близько 93.4% промислових та 7.6% сільськогосподарських товарів.

Також усім відомим прикладом підтримки України є турецька компанія «Baykar», що постачала БпЛА «Байрактар» нашій державі. До того ж компанія займається будівництвом заводу з виробництва безпілотників в Україні. Будівництво заводу має завершитися у 2025 році — повідомляє медіа «Еспресо». Іншим вкладом Туреччини в розбудову української спроможности відбивати російську агресію є флот. Туреччина уже виготовила на замовлення України корвет «Гетьман Іван Мазепа» та добудовує другий — «Гетьман Іван Виговський». Ці судна стали першими за роки незалежности побудованими бойовими кораблями, що стали частиною Військово-морських сил ЗСУ. В майбутньому турецькі корабельні поставлять нашій державі ще два корвети такого ж типу. 

В такому контексті не слід сприймати вступ Туреччини в БРІКС загрозою для української держави у війні. Туреччина веде паралельну «гру» за свої інтереси, використовуючи усі доступні їй інструменти. Сьогодні Україні варто зосередитись, перш за все, на поглибленні співпраці з цією країною. Режим Ердогана не є союзником ні Росії, ні Україні. Втім, він є важливим стратегічним партнером нашої країни в ряді питань: від розбудови оборонного сектору України до спільної політики судноплавства в Чорному морі. Як казав премʼєр-міністр Великобританії Генрі Пальмерстон в ХІХ столітті: «В нас немає ані вічних союзників, ані постійних друзів, лише постійні інтереси». Саме так можна схарактеризувати політику Туреччини стосовно України сьогодні. 

«З одного боку, Анкара залишатиметься непростим партнером, який завжди ставить власні інтереси понад усе. З іншого — наявність спільних викликів (агресії Росії) і спільних інтересів (від співпраці у ВПК до повоєнної відбудови України) може допомогти зробити наші відносини взаємовигідними. Це станеться за умови, що Україна навчиться так само віртуозно обстоювати свої інтереси, як це зараз робить Туреччина», — резюмує українсько-турецькі відносини Євгенія Габер.