«Царство падальників»: рецензія-розбір феноменального науково-фантастичного мультсеріалу в дусі Девіда Лінча, Хаяо Міядзакі та Мебіуса
Станіслав Тарасенко
Автор: Станіслав Тарасенко
З 19 жовтня по 9 листопада на стрімінговій платформі «Мах» виходив новий мультсеріал-феномен, про який говорять як про «головну фантастичну прем'єру 2023 року» — і з цим важко не погодитись.
«Царство падальників» («Scavengers Reign») — проривна сюрреалістична наукова фантастика, яка несподівано ввірвалася на малі екрани й вразила глядачів/-ок і критиків/-кинь безліччю художніх та оповідальних рис. Ні, про якусь фундаментальну революцію в жанрі, сюжеті чи стилі мультиплікації щодо «Царства падальників» говорити не доводиться, проте американський мультсеріал творчого тандему Джозефа Беннетта й Чарльза Гюттнера продемонстрував такий високий рівень якості, що в порівнянні з ним навіть гучні фантастичні блокбастери останніх років, на кшталт «Прометея» Скотта, «Дюни» Вільнева або ж сиквела «Аватара» Кемерона, виглядають... якимись скудними й мізерними.
Чим саме настільки унікальне «Царство падальників» і за що полюбили цей мультсеріал — читайте в рецензії.
Забігаючи наперед, скажу, що головна причина, через яку «Царство падальників» отримало такі високі відгуки, полягає в тому, що автори-аніматори мультсеріалу Беннетта-Гюттнера — на відміну від багатьох інших сучасних фантастів, які намагаються то винайти велосипед, то прочитати примітивну мораль, то запропонувати глядачам дешеву розвагу — свідомо повернулися до олдскульних витоків науково-фантастичного жанру, до самої його суті.
Від «Царства падальників» — якщо говорити саме про літературне коріння мультсеріалу — віє класичним Станіславом Лемом, Айзеком Азімовим, Кліффордом Саймаком та іншими «отцями-засновниками». Беннетт-Гюттнер у «Царстві падальників» не тільки створили величезний і парадоксальний іншопланетний світ Вести, який вражає своїми формами, структурами, барвами, симбіозами й харчовими ланцюжками, але також розробили надскладний багатоструктурний сюжет про Людину (так-так, саме з великої літери!), її слабкості та силу, з філософським, соціальним і психологічним підтекстом.
«Царство падальників» засноване на короткометражному мультфільмі «Сміттярі» («Scavengers») 2016 року, який Беннетт-Гюттнер розробили для телеканалу з дорослим анімаційним контентом «Adult Swim». У «Сміттярах» вже міститься зерно того, що в майбутньому пишно розквітне у 12-епізодному мультсеріалі — безіменні астронавти, які зазнали аварії на невідомій планеті, вивчають її строкатий «прекрасний новий світ».
Планета кишить яскравими тварюками, яких неможливо описати жодними словами: від витрішкуватих «грифонів» і «китів», що літають, до слизьких «дюймовочок» і грибів-комах.
І все це «строкате життя», вся ця «сюрреалістична органіка», що постійно рухається, пульсує і перетікає з однієї тілесності в іншу, стане фірмовою карткою «Царства падальників».
Різноманітні форми життя, представлені в мультсеріалі, вражають! «Царством падальників» можна насолоджуватись, навіть не стежачи за його сюжетом — багатство фантазії та візуальні рішення Беннетта-Гюттнера самі по собі настільки вражають, що буквально гіпнотизують.
Біорізноманіття планети Веста, якою кочують головні герої, виглядає страшним і потворним. Люди — у найкращих традиціях «Світу смерті» Гаррі Гаррісона — стикаються зі смертельною небезпекою на кожному кроці: їх ранять і жеруть буквально щодня! Виникає логічне запитання: чи можливе мирне співіснування людини й природи? Чи зможуть персонажі «Царства падальників» пристосуватися до нових умов життя і навчитися як не страждати від Вести, так і не шкодити їй?
Екологічне та біотехнологічне послання «Царства падальників» очевидне — місце й роль людини в «іншоприроді» багато в чому залежить від неї самої, від рішень, які вона ухвалює. Ми є частиною природи. Ми — її продовження, а вона — наше.
Проте Беннетт-Гюттнер на цьому не зупиняються. Екологія переростає у філософію і навіть (якщо згадати фінал «Царства падальників») релігію — світ Вести виявляється чимось більшим за набір біомів. Здається, що осмислити Весту логічно, зрозуміти її науково вже неможливо — занадто далеко зайшла еволюція цієї планети, досягнувши небачених людиною меж — швидше магічних і сюрреальних, ніж звичних нам суто біологічних.
Телепатія, переродження, розмиття кордонів між органічним і неорганічним, химерні форми мімікрії та симбіозу — як кажуть у мультсеріалі: «Цей світ — наче пазл. У нашому розумінні тут все так нелогічно!» Але саме на цьому герої-земляни «Царства падальників» і зазнають поразки — будь-яка їхня спроба опису й осмислення Вести з погляду земної логіки виявляється марною. Знову ж таки, у мультсеріалі кажуть: «Для всього, що відбувається, є мільйон розумних пояснень. Думаю, нам не подолати прагнення надати значення тому, що нам не зрозуміло». А це вже — чистої води філософія і релігія.
«Царство падальників» відрізняється ще одним дивовижним розмаїттям — відсилками й оммажами до безлічі творів мистецтва. Беннетт-Гюттнер надихались найкращим, що тільки можна запозичити в найкращих: від класичних письменників-фантастів ХХ століття до французьких коміксів Мебіуса, від екологічної притчі Хаяо Міядзакі «Навсікая з Долини Вітрів» до ірраціонально-трансцендентної творчості Девіда Лінча, від коміксів і аніме Кацухіро Отомо (найбільшою мірою його культової кіберпанково-біотехнологічної «Акіри») до мультфільмів Рене Лалу (насамперед його мутантських «Володарів часу», головного натхнення для Беннетта-Гюттнера), від «2001: Космічна одіссея» Стенлі Кубрика до «Анігіляції» Алекса Ґарленда, etc.
Ось що означає по-справжньому, по-дорослому працювати над створенням оригінального сюжету! Нове завжди народжується зі старого.
Подібно до життя на Весті, концепція і сюжет «Царства падальників» природно походять від попередніх поколінь мультиплікації та літератури.
Але саме цього й не вистачає сучасним популярним фантастичним творам — поваги до традиції та осмисленої глибини. Тобто саме того, що й робить «Царство падальників» справжнім подарунком для всіх поціновувачів/-ок жанру та й для простих глядачів/-ок, які цінують якісні сюжети.
Матеріали, опубліковані в розділі «Колонки», представляють думку автора чи авторки та можуть не збігатися з думкою редакції онлайн-медіа «Свідомі».
