Тяга до адреналіну: військовослужбовці хочуть повернутися на війну?

В умовах війни, зокрема на фронті, з’являються постійне відчуття небезпеки, стрес-чинники, ризик та загроза життю. Це все провокує викид адреналіну, що призводить до адреналінової залежності, пояснюють психологи. 

«Людина, яка хоча б раз відчула підвищений адреналін і пов’язану з ним ейфорію, буде намагатися відтворити це відчуття», — каже психолог Ігор Озерський. 

Чи відчувають військові тягу до адреналіну, чи хочуть через це повернутися на фронт, читайте у матеріалі. 

Адреналін — це гормон, який виділяють наднирники, коли людина перебуває в стресі. Він потрапляє прямо в кровотік упродовж двох-трьох хвилин після стресової події. 

У момент вироблення підвищеної дози адреналіну організм здатний працювати на межі своїх можливостей. Тому його викид в умовах ведення бою формує у військових безстрашність, пояснює психолог Озерський. 

«Адреналінова залежність бійців ЗСУ є природним психологічним стимулятором стресостійкості, відважності та хоробрості», — говорить Ігор Озерський. 

Психологиня Лінії підтримки «Veteran Hub» Іванна Ковальчук каже, що жодний вид екстремального відпочинку не може надати тої порції адреналіну, яку дає бій, де життя перебуває під загрозою. 

«Адреналін на фронті — це залежність, тому що ти в цьому постійно живеш», — каже військова психологиня Марія Россова. 

За словами Іванни Ковальчук, щоб підтвердити наявність адреналінової залежності, потрібно пройти спеціальну діагностику. Це допоможе відрізнити її від інших реакцій організму, з якими стикаються військовослужбовці після повернення до цивільного життя. 

«Бажання демобілізованих бійців повернутися на фронт часто пов’язане з адреналіновою залежністю, але воно в умовах війни виправдане з огляду на бажання здолати ворога та перемогти», — каже Озерський. 

Офіцер-психолог ЗСУ Артем Осипян, який повертався до цивільного життя на певний час, розповідає, що найчастіше драйв та адреналін відчувають військові, які вперше потрапляють на фронт. Для них це здається грою «Counter-Strike», де захоплюєшся всім, що відбувається. У таких ситуаціях адреналін підбадьорює та дає сили, військові відчувають себе більш живими. 

«Після екстремального досвіду психіка втомлюється, а після повернення до цивільного життя, де немає таких стимулів, здається, що ти ніби мертвий всередині. Не відчуваєш смаків життя і минулого спектру емоцій», — каже Артем Осипян. 

Бойовий медик 35-ї окремої бригади морської піхоти імені Михайла Остроградського Петро Конопля розповідає, що бажання повертатися на фронт супроводжується прагненням бути серед людей, які тебе зрозуміють, підтримують та з якими ти пережив різні моменти в житті. 

«Тобі хочеться до хлопців. Розумієш, що там тривають бойові дії й тебе туди тягне. Це як наркотики. Звикаєш до того, що у тебе можуть бути по декілька разів на тиждень виїзди, під час яких отримуєш порцію адреналіну. Потім її не вистачає», — каже військовий. 

Психологиня Іванна Ковальчук пояснює таке явище тим, що у цивільному житті у військових немає моментів, коли вони на «межі» між життям та  смертю. 

«Починаєш відчувати тягу до минулого, в якому це [адреналін] було. Всі труднощі згладжуються у твоїй пам'яті, залишаючи один ключовий емоційний спогад: той неймовірний підйом, який ти відчуваєш під час і після бою. Ніколи й ніде більше не отримаєш таку порцію гормонів стресу», — каже психологиня. 

За словами бойового медика Петра Коноплі, на фронті військові себе відчувають потрібними, корисними та сильними. Ці відчуття провокують бажання повертатися.

«Я думаю, це ще можна назвати адреналіновим голодом. Це те, до чого привчила війна. Як наслідок, у цивільному житті може бути нудно через відсутність цього відчуття», — каже Петро Конопля. 

Натомість військовослужбовець бойової групи «Карпатська Січ» 206-го батальйону ТрО Іван із позивним Гроза говорить, що не відчуває адреналіну на фронті, а навпаки не хотів би повертатися на фронт. 

«Адреналін можна знайти і в цивільному житті», — каже він. 

Деякі військові можуть шукати тягу до адреналіну в швидкій їзді за кермом, різних видах спорту або алкоголі, пояснює військова психологиня Марія Россова. 

Також вона зазначає, що у цивільному житті не завжди потрібно вдаватися до видів зайнятості, коли можеш відчути адреналін. Інколи краще відокремити себе від цього, щоб позбутися залежності від гормонів. 

«Менше адреналінового спорту, бо це підвищує гормони стресу. Краще обрати легкі прогулянки зі спокійним темпом, сон і здорову їжу. Це допоможе відновитися», — вважає військова психологиня. 

Артем Осипян пояснює, що військові вимушено опиняються у зонах, де багато небезпеки, стресу та адреналіну: «Хочеш ти цього чи ні, але стаєш адреналіново орієнтованою людиною. На контрасті, коли повертаєшся до цивільного життя, розумієш, що продуктивний лише в бойових умовах, а в цивільному житті цього немає». 

Він пояснює, що часто після повернення людина може не мати власного живлення і не реагувати на певні речі, знецінювати власну роботу. Також може різко або негативно реагувати на прості речі після пережитого досвіду. 

«Війна — це як довготривала вечірка з гучними звуками та насиченими емоціями. Після неї повертаєшся і хочеться відпочити, оскільки відчуваєш пригнічення. Це проявляється й у військових після будь-якого екстремального інтенсивного досвіду», — каже Осипян. 

За словами Ігоря Озерського, суспільству важливо пояснювати безпечність тяги до адреналіну у військових та його значущість для збереження психічного ресурсу бійців для ефективного ведення бою в умовах війни. 

Іванна Ковальчук говорить, що сприймати адреналін як щось погане або хороше не варто. «Це закономірні відчуття людини відповідно до умов, в яких вона проживає», — каже Ковальчук. 

Офіцер-психолог ЗСУ Артем Осипян говорить, що після повернення військових варто підвищувати власний рівень усвідомлення того, чому вони так почуваються та реагують. До цього має бути залучене суспільство, яке  може допомагати військовим відчувати усвідомлення нових умов життя. 

«Люди поруч мають допомагати рефлексувати. Військові можуть не бачити себе зі сторони і їм важко усвідомити зміни, які відбулися з ними після повернення. Близькі друзі, знайомі, колеги на новій роботі мають допомагати ветеранам відрефлексувати їхній новий статус і побачити себе зі сторони для того, щоб вони повернулися до нової норми», — каже Артем Осипян.