Свобода віросповідання в тимчасово окупованому Криму: хто впливає на те, що говорять у мечетях після окупації?

У 2014 році західні публіцисти та інші коментатори знайшли чимало способів виправдовувати російську окупацію Кримського півострова. Найбільшого поширення набув аргумент про етнічний склад населення Криму, мовляв, там мешкає багато росіян, а росіяни мають жити в Росії. Українці хоч і є, проте їх небагато. 

Це чорно-біла картина світу, яка ігнорує, що крім росіян та українців, у Криму мешкають кримські татари, кримчаки та киримли — корінні народи України. З початку окупації більшість з них живуть у Криму, на рідній землі, куди повернулися з радянської депортації лише 30 років тому. Напередодні повномасштабного вторгнення в окупації мешкало декілька сотень тисяч кримських татар або 20% населення півострова, підрахувала Асоціація з реінтеграції Криму. Кремль постійно репресував їх: Кримськотатарський ресурсний центр встановив, що за 2021 рік російські силовики затримали 330 осіб. Однак не всі репресії можна звести у цифри. Вони можуть мати і більш невидимі форми: когось силовики катують, когось — штрафують, а хтось боїться висловитися. Репресивний режим може обмежувати навіть свободу віросповідання, аби людина не почувалася вільною і не могла реалізовувати свій потенціал.

Росія часто вдається до репресивних дій проти релігійних груп, особливо якщо це стосується ісламу, кримських татар та українського народу.

У Криму репресії проти мусульман почалися відразу після окупації. Так, у червні 2014 року ФСБ незаконно потрапили у медресе (мусульманський навчальний заклад) у містечку Булганак (Кольчугіне). Силовики допитали заступника керівника медресе Айдера Османова, але потім відпустили його. Це стало першим кроком — за перші сім місяців окупації росіяни побували з обшуками у восьми навчальних закладах Духовного управління мусульман Криму (ДУМК). Вони були пов’язані з парламентом кримськотатарського народу — Меджлісом. 

Проте це не єдина релігійна організація мусульман на півострові. З 2010 року в Криму існує Духовний центр мусульман Криму (ДЦМК). Між Управлінням і Центром виникло протистояння, пояснює політологиня Ельміра Муратова. Управління називало Центр сектантською організацією хабашистів — послідовників ефіопського теолога Абдуллаха аль-Харарі аль-Хабаши. Другі стверджували, що Управління надає притулок членам «Хізб ут-Тахрір» (Росія визнала їх терористичною організацією, Україна — ні). Взаємні звинувачення обох муфтіятів не відповідають дійсності, пояснює кримськотатарська правозахисниця Едіє [ім’я змінено з міркувань безпеки — прим. ред.].

Духовний центр вирішив скористатися окупацією, аби захопити позицію релігійного лідера на півострові. Проте їм не вдалося. «На початку вторгнення видавалося, що росіяни нададуть перевагу Центру. Проте, схоже, Управління змогло переконати росіян, що буде лояльним і не буде протистояти окупації», — каже аналітик правозахисної організації «Forum 18» Фелікс Корлі. 

«Тоді Духовне управління мусульман повністю змінило траєкторію свого руху. Це помітили навіть люди, які не є кримськими татарами», — каже Едіє. Чому муфтіят пішов на це? Є кілька пояснень. Управління, вочевидь, хотіло зберегти свою позицію у релігійному житті Криму. На практиці: пішло на співпрацю з росіянами, які все одно репресують кримських татар, пояснює Едіє.

Лояльність лежить в основі російських релігійних репресій. «Росіяни хочуть повністю контролювати суспільство: профсоюзи, партії, медіа, релігійні групи. Вони бояться, що ці організації можуть мобілізувати людей проти влади, діяти поза її контролем», — каже Корлі.  Едіє погоджується: «Їхня задача — приспати будь-які протестні настрої серед кримських мусульман та використовувати релігійні організації для контролю над почуттями». 

Це не винахід ФСБ. Подібні процеси відбувалися наприкінці XVIII століття, коли Російська імперія окупувала Кримський півострів. Аби досягти своїх цілей, представники Єкатєріни ІІ так само використовували мусульманські організації Криму, які були більш схильні до діалогу, ніж політичні, пояснює Едіє. Завдяки цьому виник концепт поділу ісламу на «традиційний» та «нетрадиційний». Представники «нетрадиційного» ісламу ставали цілями для репресій.

Аби забезпечити лояльність Духовного управління, росіяни почали фінансувати його діяльність через наближені до держави інституції, пише Муратова. До того ж, у 2015 році окупаційна влада почала будівництво соборної мечеті у Сімферополі. Подекуди кримські татари позитивно поставилися до проєкту, адже довго боролися за те, щоб мати соборну мечеть, пояснював «Крим.Реалії» заступник голови Меджлісу Наріман Джелял.

Не всі релігійні громади перебували під контролем муфтіят. Деякі були самостійними. Аби повністю знищити їхню автономність, окупаційна адміністрація вирішила передати усі мечеті в підпорядкування Управлінню. Хоч оголошено це було в 2018, на практиці це триває і досі. Так, у 2020 році силовики захопили мечеть у селі Савурчі (Завітне), стверджуючи, що це «спортивний комплекс». 

У 2015 році тимчасова окупаційна адміністрація заблокувала Духовному центру проходження перереєстрації, тож Центр теж підпав під репресії. Наприклад, до нього входить громада у селі Фоті-Сала. Росіяни створюють бюрократичні перепони у її діяльності: у січні 2022 року окупаційна адміністрація потрапила у мечеть села та обвинуватила громаду в тому, що вони не подали вчасно оновлену інформацію. Через це у березні суд оштрафував мусульман з Фоті-Сала. Потім росіяни обвинуватили їх у зв’язках з іноземними організаціями, повідомляє Forum 18.

Ще більш трагічною була історія незалежної громади «Алушта». З 1994 року у користуванні громади перебувала міська мечеть, проте російська влада прагнула передати її Управлінню. Керівник громади Ленур Халілов подав у «суд» на міську окупаційну владу. Уже було призначене засідання, але за декілька тижнів до нього російські силовики викрали Халілова та кількох інших членів громади, звинувативши у членстві в «Хізб ут-Тахрір» та підготовці до терористичних актів. «Суд» призначив усім викраденим тривалі терміни позбавлення волі, зокрема Халілову — 18 років.

Інший приклад спротиву — справа Еміра Меджитова, імама села Бай Кончек (Октя́бр). Громада цього села не була офіційно зареєстрована, але Меджитов продовжував проводити обряди. Він розумів, що російські силовики не пройдуть повз — такі дії вони кваліфікують як «незаконну місіонерську діяльність». 18 лютого 2022 року Меджитов проголошував п’ятничну молитву. Серед вірян був «кріт» ФСБ. Він записав Меджитова на відео. Під мечеттю вже очікували російські силовики. У квітні «суд» незаконно оштрафував Меджитова, однак захист імама подав на апеляцію. «Апеляційний суд» відхилив її. 

Справа Меджитова — не єдина, у якій фігурують приховані записи молитов чи розмов у мечеті. Російські силовики часто будують такі «докази». Це фактично стає ще одним обмеженням свободи віросповідання: кримські татари не можуть почуватися безпечно навіть у храмі. Наприклад, у справі «третьої Бахчисарайської групи Хізб ут-Тахрір» використано запис розмов у мечеті Тахтали-Джамі в Бахчисараї. Цю мечеть контролює ДУМК, але це не захистило двох кримських татар від репресій. 

Росіяни використали аудіозаписи розмови на релігійні теми також у справі  «другої Бахчисарайської групи Хізб ут-Тахрір». Серед двадцяти звинувачених у ній кримських татар є Джеміль Гафаров. З 2019 року силовики незаконно утримують його у слідчому ізоляторі, хоч у кримського татарина хвороба серця та нирок. 27 жовтня 2022 року у СІЗО він пережив серцевий напад. Перед цим, виступаючи на засіданні «суду» 14 жовтня, він заявив: «Поки я живий, я буду чинити спротив і захищати свої права».

Не всі обирають шлях Гафарова. Що на практиці означає лояльність до Росії? Духовне управління є гравцем у полі російської пропаганди. Найбільш очевидно це стало після оголошення в Росії мобілізації. Очільник управління Еміралі Аблаєв кілька днів витримував паузу, проте згодом закликав кримських татар не тікати від «мобілізації». Також заявив, що солдат «має віддати борг». На цьому Аблаєв не зупинився: поїхав у військову частину, куди звозили незаконно мобілізованих, пригадує Едіє. Там він нібито зустрівся з кримськими татарами та закликав мусульман молитися за них.  

Водночас це не означає, що мусульмани Криму поділяють його погляди. Ті, з якими Аблаєв нібито зустрівся, були зафільмовані зі спини, багато хто приховував своє обличчя. «Ніяких кримських татар, які масово прийшли служити за власним бажанням, у кадрі не було», — каже Едіє. 

Дії Управління викликали критику. «Навіть якщо абстрагуватися від політичної складової заяв Аблаєва, з релігійного погляду російське вторгнення в Україну не є війною в інтересах мусульман. Завдання ударів по цивільних об’єктів неможливе в межах ісламу», — пояснює правозахисниця. 

Повномасштабне вторгнення додало ризиків для мусульман, яких вистачало й раніше. Якщо мусульмани зберуться разом і помоляться за вбитих українських цивільних, російські силовики навіть це розтлумачать як нелояльність. Крім того, тривають репресії: у серпні в Джанкойському районі відбулися чергові арешти у справах «Хізб ут-Тахрір». За декілька днів у селищі Азовському Джанкойського району пролунали вибухи, після чого ФСБ обвинуватила попередньо викрадених кримських татар у причетності до вибухів. Докази? Аудіозапис розмови у мечеті за 2015 рік. 

Матеріал створений у партнерстві з Institute for War & Peace Reporting.