Свій дім: «Там, на третьому поверсі, ми провели останні дні в Маріуполі»
Свій дім

Будинки 45 та 86 на проспекті Миру в Маріуполі. З ними пов'язано все життя Ганни Котельнікової: в одному будинку жили бабуся з дідусем, а згодом батьки; в іншому — пройшло її дитинство, а потім зростав син.

Дім №86 російські військові знищили та знесли, інший поки стоїть, але від його краси не залишилося і сліду. Це будівля на проспекті Миру, 45, яка була окрасою міста. Напередодні повномасштабного вторгнення її відремонтували й зробили красиву підсвітку. У часи Другої світової війни цей будинок теж постраждав, і відбудовували його полонені німці.

Саме у цьому домі родина Котельнікової переховувалась від обстрілів, але 15 березня все ж вирішили виїхати.
«Збиралися поспіхом під звуки вибухів, тому і не подумала, що треба забрати фотографії, флешки, щось пам'ятне. Я не думала, що мій будинок буде зруйновано і знесено, я збиралася туди повернутися», — розповіла Ганна проєкту «Свій дім».

Про руйнування жінка дізнавалася з Telegram-каналу, домового чату та від друзів, які на той момент ще перебували в місті. Будівлі знищували поступово, були кілька попадань снарядів і пожежа.

«Дивно, напевно, але є відчуття радості через те, що 15 березня я знайшла сили та сміливість вивезти всіх своїх з міста. Усіх — це шість дорослих та три собаки. Останні ночі в Маріуполі були страшними, кожного вечора я молилася, щоб ми вцілили, або щоб одразу загинули, тому що розуміла, без медичної допомоги будь-яке поранення — це повільна смерть», — розповідає Ганна.
Рідну оселю жінка згадує постійно і навіть бачить її уві сні:
«Ніби я вдома, ходжу по своїй квартирі. Перша думка: мені ж прислали відео, як тебе знесли? Обманули? Я бачу свої речі, серед них дві турки: одну у 50-х роках дідусь привіз з Єгипту, інша, маленька, її я привезла з Єгипту у 2019. І думка, треба взяти. Потім шукаю документи, які забула забрати з собою, відкриваю шухляду… і прокидаюся в зйомній квартирі в Луцьку. Вже й не пригадаю, коли мені снилися такі сни, кольорові, з відчуттям реальності… Я точно повернусь туди».
На платформі «Свій дім» можна поділитися власними спогадами про зруйновану оселю або заклад, в якому працювали. Для цього є зручна анкета https://bit.ly/sviydim