Свій дім: Квартира у Попасній. Тетяна Лазарева
Свій дім
![Свій дім: Квартира у Попасній. Тетяна Лазарева](/storage/lp/15517/ec1d42bfbbeae3c3361c55de9b4d22a5aaf8e73e.png)
Квартиру у будинку по вулиці Первомайська, 3 Тетяна Лазарева отримала у 1989 році. Саме тут почалося її подружнє життя, виросла донька та онука. Встиг трохи погостювати маленький онук, але почався великий наступ, який загнав людей у підвали та змусив покинути Луганщину.
![](/storage/posts/attaches/a928d74cd6c78bb5c1a82f663ebdf9d8c24328b3.png)
Для мешканців Попасної війна почалася ще дев'ять років тому. Ворог тоді не зміг захопити місто, але сусідній Первомайськ перейшов під контроль псевдореспублік.
«Вибухи були, але місто не чіпали — били по околицях. Страшно… Згодом мешканці звикли, заспокоїлись і навіть робили ремонти. Я поставила пластикові вікна, поклеїла шпалери. За два роки до повномасштабного наступу зробила натяжну стелю, поставила кондиціонер. Як кажуть, йшла до спокійної старості», – розповіла проєкту «Свій дім» Тетяна Лазарева, вчителька біології та хімії Попаснянського ліцею №25.
Усе змінив лютий 2022 року — квітуче місто російські війська перетворили на руїни.
![](/storage/posts/attaches/cfd8e5f9ed9a42960f869f5f758ba6d158c7ecec.png)
«Коли почалися перші гучні вибухи, то донька подзвонила й каже: “Давай до нас у підвал, щоб ми усі разом були”. Деякий час були ще у квартирі, іноді ходили у сховище. А вже з 4 березня, коли почався масований обстріл, спустилися у підвал і 10 днів були там», — пригадує Тетяна.
Усі сусіди об'єдналися й допомагали одне одному. Облаштували собі воєнний побут — принесли у сховище запаси їжі, а з ящиків зробили холодильник. Змайстрували ліжка, деякі спали у кріслах. Але головним скарбом була буржуйка, яка зігрівала у холодні дні.
«Онука за 10 днів один раз винесла на вулицю. Постояли, подихали. Постійні вибухи, страшно було. А пекінеса треба вигулювати щодня, і це для мене було випробуванням. Виходила о 4-й ранку, поки відносно тихо, і біля під'їзду ходила», – розповідає жінка.
Під час одного невеликого затишшя до підвалу прийшла мама Тетяни. Її будинок був за 500 метрів від сховища. Жінка тримала у руках одну сумку — з нею вона потім і поїхала з міста. Можливості повернутися в оселю вже не було. Будинок повністю вигорів.
У квартирі Тетяни вже повилітали шибки. Її дім знищували поетапно. Нові руйнування вона бачила на відео, яке знімали росіяни, а сусіди розповіли, що квартиру пограбували — винесли все, що змогли.
Залишатися у Попасній було вкрай небезпечно, тому 14 березня виїхали усією родиною. Зараз живуть разом у Тернополі.
Найбільше Тетяна сумує за фотоальбомами та колекцією слоників, яких збирала протягом багатьох років:
«З мене друзі сміються й кажуть: “Здались тобі ті слони!”. А це наче мої діти. Збирала їх, мабуть, років 20. Куди їду — Судак, Ялта — обов'язково якогось слоника привезу. І керамічні, і скляні, і пухнасті були. Штук 100 точно».
Жінка радіє, що встигла забрати свій старенький ноутбук з частиною фотоархіву. Там збереглися весільні фото доньки, які вона видрукувала й подарувала дітям на восьму річницю подружнього життя.
На платформі «Свій дім» можна поділитися власними спогадами про зруйновану оселю або заклад, в якому працювали. Для цього є анкета https://bit.ly/sviydim