Суд над російським військовим за розстріл українського полоненого: репортаж із засідання

У Запоріжжі триває судовий процес над російським військовим Дмитром Курашовим. Йому інкримінують розстріл українського військовополоненого Віталія Годнюка. На початку 2024 року Курашова взяли у полон. Тож це перший випадок, коли російський військовий, обвинувачений у страті українського військовополоненого, перебуває на лаві підсудних. Раніше суди розглядали такі справи лише заочно.  

На досудовому етапі Курашов заперечував, що розстріляв Годнюка. На засіданні визнав провину, але згодом знову заявив про невинуватість. Свідомі розповідають про перебіг засідання.

Прослухати матеріал:

Дмитру Курашову 26 років, він має позивний «Сталкер». У полон його взяли наприкінці січня 2024 року на запорізькому напрямку. Під час бою він втратив ліве око. На відео в Telegram-каналі «Не жді меня із України» (найбільша база російських військових, які потрапили в полон або загинули на війні в Україні. Її ведуть анонімно — ред.) Курашов розповів, що потрапив на фронт у 2023 році, аби звільнитися з тюрми, де сидів за крадіжку. Він стверджував, що хотів почати нове життя, бо через судимості не міг знайти роботу, і нібито не знав, що їде у штурмовий загін. Мовляв, планував ремонтувати військову техніку.

Курашов розповів суду, що народився у Грем’ячинську Пермського краю РФ. Провчився до девʼятого класу, проте атестат не отримав. Має судимості за крадіжку та напад на поліціянта.

За версією обвинувачення, зранку 6-го січня 2024 року група російських військовослужбовців загону «Шторм-V», у якій перебував 26-річний Дмитро Курашов, штурмувала українські позиції в районі села Приютне Пологівського району Запорізької області. Ці позиції утримували бійці 127-ї окремої бригади ТрО. Коли росіяни захопили позицію, 41-річний український військовий Віталій Годнюк, «усвідомлюючи неможливість подальшого опору силам супротивника, що переважали», склав зброю, підняв руки, вийшов з бліндажа і на вимогу Курашова став на коліна. Однак Курашов зробив у відповідь не менше трьох прицільних пострілів і убив Годнюка на місці, йдеться у справі.

Невдовзі військові ЗСУ відновили втрачені позиції та захопили в полон декількох російських штурмовиків — Дмитра Курашова, а також свідків убивства Олега Замятіна, Костянтина Зєлєніна та Дмитра Зуєва. Курашову висунули обвинувачення у порушенні законів та звичаїв війни, поєднаному з умисним убивством (частина 2 статті 438 Кримінального кодексу України). Йому загрожує від 10 до 15 років позбавлення волі або довічне ув'язнення.

На засідання з’явилися Микита Маневський, прокурор Запорізької облпрокуратури, захисниця підсудного, яка працює за дорученням від Центру безоплатної правової допомоги (адвокатка попросила не вказувати її ім’я в репортажі, адже не хоче, щоб її асоціювали з обвинуваченим — ред.), та перекладачка. Конвой доставив Дмитра Курашова. Потерпілі не з'явились на засідання, про що завчасно повідомили суду.

Російських військовополонених також привезли до суду для допиту. Однак вони давали свідчення в іншій залі. За поясненням головуючої судді, їх допитували в іншому приміщенні, оскільки перебування свідка та обвинуваченого в одному приміщенні неможливе. 

Судді, прокурор та адвокатка в основній залі ставили свідкам запитання через перекладачку, а відповіді російських військових транслювали на екранах.

Олег Замятін свідчив першим. Він бачив українського військового Віталія Годнюка перед загибеллю.

«Після висадки я побачив, як вийшов ваш український [військовий — ред.], потім автоматна черга. Тіло впало, позаду мене пролунав вибух — і я втратив свідомість», — розповів російський військовополонений. 

За словами Замятіна, біля бліндажа українських військових був лише він і Сталкер. Коли суддя Ольга Погрібна уточнила, у якому положенні був Годнюк, Замятін відповів, що не може пригадати, адже минуло багато часу.

— А зброя в руках українського військовослужбовця була? — запитав прокурор Маневський.

— Ні. Єдине, що пам'ятаю, — на його рукаві був український прапор.

— Чи бачили ви, що постріли в українського військовослужбовця робив Курашов? — уточнила суддя.

— Не стверджуватиму, що саме він. Але крім нього там нікого не було.

Замятін розповів, що Курашов стояв праворуч від нього. Саме з його боку свідок почув постріли.

Наступним в суді свідчив російський військовий Костянтин Зєлєнін. Він розповів, що 6-го січня у штурм йшли три групи. Зєлєнін був командиром третьої групи, яка складалася із шістьох солдатів. Свідки були в одній групі з Курашовим й атакували по центру українських позицій, а дві інші групи заходили справа та зліва.

Коли група Курашова перетнула колючий дріт, по них почали стріляти. Зєлєнін сховався у воронці й побачив, як з першого бліндажа вийшов український військовий з піднятими руками. За декілька секунд свідок почув автоматну чергу, від чого полонений впав.

«Коли тіло впало, я побачив, що праворуч від мене знаходиться Сталкер. Він був один у моєму полі зору. Поблизу більше нікого не було», — сказав Зєлєнін. 

Коли Зєлєнін побіг в перший бліндаж, то побачив, що український військовополонений лежав беззбройний.

— Як ви думаєте, хтось ще, крім Сталкера, міг зробити це? — запитав прокурор.

— Ні, ніхто, окрім нього.

— Чи відомий вам військовослужбовець з позивним «Сєдой»? — запитав прокурор.

— Так, але на полі бою я його не бачив, адже він заходив з іншого флангу, — відповів Зєлєнін.

Як прокурор розповів пізніше, на засіданні 1-го листопада Дмитро Курашов стверджував, що нібито бойовий медик Сергій Кучимов з позивним «Сєдой» стріляв у Віталія Годнюка. За його словами, український військовий уже був поранений від вибуху гранати й Кучимов не міг надати йому медичну допомогу.

Костянтин Зєлєнін зазначив, що Кучимов брав участь у штурмі в складі іншої групи. Тому був далі від місця страти українського бійця. Третій свідок Дмитро Зуєв також сказав, що у момент розстрілу не бачив Кучимова поруч.

«Мені сказали, що його не стало. Але як — не знаю», — додав Зуєв.

Дмитро Зуєв стверджував, що особисто бачив, як Курашов наказав українському військовослужбовцю вийти з бліндажа, а коли той здався, розстріляв.

— Курашов сказав: «Виходь, здавайся». Той вийшов з бліндажа з піднятими руками й став на коліна. Перед тим Сталкер кинув гранати у бліндажі. 

— У якому положенні був український військовий? — запитала суддя.

— Він викинув автомат і вийшов з піднятими руками, став на коліна, а потім впав. У нього був ваш жовто-блакитний значок.

Під час допиту Зуєв розповів, що Курашов зняв з тіла загиблого Віталія Годнюка годинник.

Жоден свідок не обговорював з Курашовим страту, однак Зєлєнін сказав, що в СІЗО обвинувачений вихвалявся розстрілом українського військовополоненого перед іншими полоненими.

Свідки підтвердили, що Курашов стріляв не зі своєї зброї. Перед штурмом йому дали автомат військового з позивним «Суфій». Сам Суфій, за твердженнями російських військовополонених, перебував у шпиталі зі зламаною ногою. На руків'ї автомата був надряпаний його позивний.

Упродовж засідання Курашов не ставив запитання свідкам і нічого не коментував. Однак після судового засідання одна з журналісток запитала в обвинуваченого: 

— Чи погоджуєтеся ви зі свідченнями, які дали свідки сьогодні на засіданні?

— Ні, не погоджуюсь. Більше нічого не коментуватиму.

Захисниця обвинуваченого, яка похапцем зібрала речі й покинула судову залу одразу після засідання, повернулась, коли почула, що Курашову поставили запитання журналісти: «Навіщо ви ставите обвинуваченому провокативні запитання? — звернулась до журналістів адвокатка. — Хто знає, що ви потім з того напишете». 

Коли адвокатка вдруге покинула судову залу, конвоїри попросили журналістів піти, аби вивести обвинуваченого з зали. 

Наступне судове засідання у справі Курашова заплановане на 5-те березня.

Прокурор Микита Маневський наголосив, що розстріл Віталія Годнюка — лише один з багатьох фактів страти українських військовополонених. Однак це перша справа, яку розглядають у суді за присутності обвинуваченого. 

Він підкреслив, що сторони, які беруть участь у війні, зобов’язані дотримуватися законів ведення бойових дій, зокрема норм гуманного ставлення до полонених. 

Прокурор визнав, що Україна змушена реагувати на такі випадки самостійно, оскільки російська сторона ігнорує ці злочини.

Розслідування подібних випадків є надзвичайно складним, сказав Маневський. Насамперед тому, що рідко трапляється ситуація, коли військовий, причетний до страти, одразу потрапляє в полон. Саме тому справа Дмитра Курашова є унікальною. Додатковою складністю є з’ясування перебігу подій під час бою, оскільки доступу до місця злочину зазвичай немає, а свідки передають події так, як вони їх сприйняли. Однак попри труднощі у встановленні деталей, прокурор підкреслив важливість правосуддя в таких справах.