Сучасна колоніальна війна. Ознаки та особливості російського колоніалізму

Сучасна колоніальна війна. Ознаки та особливості російського колоніалізму

На відміну від колоніалізму на Заході, коли національні проблеми часто належали до категорії расових питань і питань заморських завоювань, російський колоніалізм значною мірою спирався на національну ідентичність та експансіоністську політику щодо сусідніх країн. 

У 2024 році в Україні триває десятий рік російсько-української війни та другий — повномасштабного російського вторгнення. Проте боротьба проти російського колоніалізму триває уже століттями й дотепер. 

Чому війна сьогодення колоніальна, а російський колоніалізм — невидимий, які його відмінності від інших імперій — у матеріалі.

Цей матеріал опублікований у рамках спецпроєкту «Війна триває: історія десятилітнього спротиву».

Прослухати матеріал:

Що таке колоніалізм і які його ознаки? 

Це практика підкорення та контролю одних людей іншими, захоплення території іншою, привласнення усіх надбань і наявних ресурсів. За словами культорологині Маріам Найем, одна з ознак колоніалізму — тяглість: коли у суспільства є відчуття, що події повторюються. 

«Коли ми читаємо слова Тараса Шевченка про Російську імперію, то відчуваємо спорідненість думок із людиною, яка жила двісті років тому. Це говорить про те, що це довга боротьба з одним конкретним злом», — каже культурологиня. 

Суть імперіалізму та колоніалізму в тому, що це наскрізне структурне явище, тобто воно проявляється в усіх сферах життя. Кожна імперія використовує різні практики насилля, пояснює Маріам Найем. Вони залежать від того, яке суспільство потрібно колонізувати. 

Відсутність колоніального дискурсу щодо Росії

Той факт, що у західних університетах фактично відсутній дискурс про російський імперіалізм, навіть у постколоніальні часи, свідчить про успіх у риториці, якого досягла Росія, пояснює професорка Ева Томпсон у книзі «Трубадури імперії».

«Центральна та Східна Європа, Сибір, Середня Азія та землі на берегах Чорного та Каспійського морів є білими плямами на постколоніальній мапі світу, і їхню географію та культуру відносять до “Російської імперії”, “Радянського Союзу”, “радянського блоку” або “російської сфери впливу», — пише професорка Томпсон. 

Низка інших чинників пом'якшували сприйняття Росії як колоніальної держави. Перший із них — це розташування російських колоній. У постколоніальній теорії колонії розташовані далеко від метрополії, а їх завоювання потребує заморських походів. У випадку Росії, колонії межували з етнічно російськими землями. 

Насильницьке перетворення Російської імперії в Радянський Союз ще більше затьмарило колоніальну природу держави, в якій домінували росіяни. Територія держави збільшувалася завдяки війнам, анексіям і дипломатичним маневрам, які не дуже відрізнялися від заморських авантюр західноєвропейських держав. 

Специфіка та відмінності російського колоніалізму

Ева Томпсон виділяє три особливості російського імперіалізму, які зробили його колоніальний характер «невидимим». По-перше, відсутність у росіян заморських колоній, які були звичними для західних країн. Росія колонізувала сусідні землі «повзучим» способом, приєднуючи їх одна за одною і створюючи враження ледь не «природності» імперського розширення. 

Відсутність чіткої географічної, а часто й расової межі між метрополією й колонією затирала колоніальний, домінантно підпорядкований характер між Україною та Росією. Росія, завоювавши певну територію, включала її до своєї держави або призначала місцеву владу, яка обслуговувала російські інтереси. 

По-друге, розмитість понять «Росія» та «російський» поглиблювала загальну двозначність і невизначеність сприйняття відносин між центром і периферією. Захоплюючи нові території, Росія називала їх одразу російськими, стираючи їхню ідентичність та минуле. 

«Англійці не називали Індію Англією; колонії та домініони мають власні назви, тоді як назва “Сполучене Королівство” визнає ідентичність колишніх “внутрішніх колоній” англійської корони. На відміну від цього, у міру експансії Московії та держави, яка стала її наступницею — тобто Російської імперії, — такі території, як Естонія, Україна або Татарстан почали називати “Росією” всупереч їхнім демографічним та історичним реаліям», 

— пояснює Ева Томпсон. 

По-третє, на відміну від західних країн, де претензії метрополій на панування базувалися на концентрації влади й «знання» в імперських центрах, російське колоніальне домінування базувалося передусім на владі, примусі та насильстві. 

«У західному колоніалізму метрополія накопичувала і владу, і знання, і саме на цьому базувалися її претензії щодо панування. На відміну від цього, колоніальне правління Росії зазвичай спиралося лише на владу, а не на поєднання влади та знання. Народи, що жили біля західного та південного-західного кордону Російської імперії, вважали себе вищими від метрополії в цивілізаційному плані. Їхня психологія як підкорених народів відрізнялися від психології підкорених народів Великої Британії. Хоча індійці могли ставитися до британців як до ворогів, вони хоч і неохоче, але визнавали їхню цивілізаційну компетентність», — каже Томпсон. 

За словами дослідниці, російський імперіалізм, на відміну від західного, надто самовпевнений і нервовий щодо себе, маніпулятивний у просуванні своїх ідей. Індія зберегла британську систему демократії, освіти й англійську мову. Натомість представники колоній Росії намагалися докладати усіх зусиль, щоб усунути зі своїх країн усі сліди російськості. 

У європейському колоніальному дискурсі школи, мости, органи влади, філософія та соціальні структури слугували цілям розбудови престижу імперії.. Значна частина переліченого відсутня в російській традиції. 

Колонізаторська російська політика щодо України

Вплив імперії — це структурне поняття, яке діє в усіх сферах життя, пояснює Маріам Найем. За роки перебування українських територій у складі Російської імперії, СРСР та існування під впливом вже Російської Федерації більшість українського простору перебувала під впливом російського. 

Росіяни завжди здійснювали різні види репресії над своїми колоніями, маючи різні причини. Проте мотивація у них завжди була одна — здійснити насилля над колонізованою групою, каже Найем. 

«Навіть втративши в 1989-1991 роках свої колонії, Російська імперія не позбулася імперських амбіцій та імперської ностальгії, а російські інтелектуали так і не розпочали якогось більш-менш серйозного і системного переосмислення колоніальної спадщини», — пояснює дослідниця Ева Томпсон. 

Як Росія намагається колонізувати Україну сьогодні? 

Історикиня Ліла Ґанді, яка працювала в галузі постколоніальної теорії, писала, що для націй-колонізаторів і націй-імперіалістів характерна універсалізація себе, і вони оголошують незаконним будь-які протести проти себе (таким протестом є і націоналізм). Так вони активізують власні сучасні суспільні структури, водночас заявляючи, що протести — це щось відстале, нецивілізоване, сільське. 

Так, у 2022 році росіяни почали називати українців неонацистами, а від російських пропагандистів звучало «денацифікація». У такий спосіб Росія доводить свої імперські та колонізаторські бажання. 

«Коли імперія поруч із колонією, то перше, що робить імперія — знищує ідентичність. Щоб на питання “хто такий українець?” ви не могли відповісти й не відчули жодних асоціацій з цим словом», — пояснює Маріам Найем. 

Після відновлення незалежності у 1991 році Україна утвердила власний уряд і повністю від'єдналася від Росії на законодавчому рівні. Проте впродовж 32 років РФ де-факто сприяла залежності українців від росіян, зокрема в культурній сфері, пояснює культурологиня Маріам Найем. Вона називає такі відносини неоколоніалізмом (економічна політика та ідеологічна діяльність держави, спрямована на збереження свого панування в колоніальних і залежних країнах за допомогою нових форм і методів колоніалізму — ред.). 

«Ми начебто незалежні, але деякі представники влади виступають прихильниками певної держави (Росії — ред.), просуваючи імперські наративи. В інформаційному та культурному просторах продовжують просувати російські культурні продукти», — пояснює Маріам Найем.

Історик Тімоті Снайдер також називає цю війну колоніальною. 

«Я впевнений в одному: це буде розглядатися як колоніальна війна. Так і буде, є інші способи її описати, але це так. Це колоніальна війна в тому сенсі, що Росія прагнула завоювати, домінувати, витіснити, експлуатувати. Це імперська війна в тому сенсі, що, вирішивши вести цю війну, російська еліта цілком свідомо визначила себе як імперію, а не як нормальну державу», — говорить Снайдер.

Все, що сьогодні робить Росія, — від вбивства людей до спалення книжок — це імперіалістична політика, зауважує культурологиня Маріам Найем. Це структурне явище, яке є в усіх сферах суспільства. 

«Колоніальна війна — це війна імперії з колонією, яка хоче відновити, втримати свою незалежність. Щоб назвати війну колоніальною, має бути колонія, імперія і бажання імперії захопити нові території»,

— каже Маріам Найем.