«Стрімко збільшується кількість шукачів роботи, які не мають тривалого цивільного досвіду», — чи вдається ветеранам і ветеранкам знайти цивільну роботу після повернення зі служби

Станом на липень цього року в Україні зареєстровано 1.2 млн ветеранів та ветеранок. За словами заступника міністра у справах ветеранів Максима Кушніра, очікується, що після завершення війни їх кількість зросте до 5-6 млн осіб (включно з членами їх родин). 

Законодавство України передбачає для ветеранів/-ок декілька статусів. Перший з них — учасник бойових дій.  Другий — людина з інвалідністю внаслідок війни. Третій статус — учасники війни. Це люди, які не були безпосередньо на полі бою, але забезпечували виконання завдань у захисті України. Четвертий статус — члени сім’ї захисників та захисниць України, які загинули під час виконання бойових завдань. Усі ці окремі статуси мають спільне поняття «ветеран війни».

70% ветеранів/-ок мали офіційне працевлаштування до мобілізації. Лише 10-15% виходитимуть на пенсію після повернення з війни, вважає заступник міністра у справах ветеранів. Частина чоловіків та жінок після звільнення зі служби зможе залишитися в Силах оборони, решта перебуватиме в пошуку цивільної роботи.

За даними дослідження Українського ветеранського фонду (далі — УВФ), близько 30% ветеранів не можуть працевлаштуватися. У той таки час заступниця Міністра економіки України Тетяна Бережна говорить про потребу в 4.5 млн додаткових працівників для зростання економіки України.

На деякі причини такого дисонансу попиту і пропозиції вказує дослідження УВФ. Працевлаштуванню ветеранів, зокрема, заважає неуніфіковане законодавче забезпечення трудових прав ветеранів, упереджене ставлення роботодавців та брак адаптованих програм професійної реабілітації, спрямованих специфічно на потреби ветеранів війни.

Про те, як розвиваються програми з працевлаштування військових та які труднощі доводиться долати ветеранам і ветеранкам, щоб працевлаштуватися, читайте в матеріалі Свідомих.  

Прослухати матеріал:

У травні цього року в Міністерстві у справах ветеранів розглядали потребу створення бази ветеранів, де роботодавці змогли б шукати фахівців. Ідею планували впроваджувати після завершення війни, але відклали через питання щодо безпеки даних. Натомість Міністерство у справах ветеранів України запустило е-Карту вакансій державної служби та органів місцевого самоврядування для ветеранів і ветеранок.

Станом на 8 листопада найменший посадовий оклад запропонованих вакансій становив 11 322 грн, а найбільший — 29 330 грн. Всі вакансії, представлені на сайті, вимагають вищої освіти кандидата/-ки. На деякі посади державної служби можуть розглядати кандидатів з релевантним досвідом роботи, але не в державній установі. Від більшості кандидатів очікують, як мінімум, два роки стажу.

Роботу ветеранам/-кам пропонують шукати не тільки в державних установах. До 20 листопада тривав прийом заявок на участь у другій хвилі програми з навчання та працевлаштування «Разом». Це спільний проєкт  для ветеранів, ветеранок та членів їхніх родин від Національної енергетичної компанії «Укренерго» та Українського ветеранського фонду.

Програма передбачає повну підготовку майбутніх працівників НЕК «Укренерго». Вона розрахована на кандидатів з відсутнім релевантним досвідом роботи. Учасники/-ці навчання зможуть опанувати фах електрослюсаря/-ки з ремонту устаткування розподільних пристроїв та електромонтера/-ки з обслуговування підстанції. Випускникам/-цям навчання гарантують місце роботи.

Проживання, харчування та проїзд відшкодовує «Укренерго». Опанування теорії триватиме три тижні на базі корпоративного навчального центру НЕК «Укренерго» поблизу Вінниці. Після цього передбачено 17 тижнів практики безпосередньо на робочому місці на визначених об’єктах НЕК «Укренерго». Окрім працевлаштування та заробітної плати від 17 тисяч гривень, ветеранам і ветеранкам пропонують програму юридичної та психологічної підтримки. З першої хвилі програми п’ятеро учасників та одна учасниця програми вже завершили навчання теоретичного курсу й розпочали практику на робочих місцях.

Також у листопаді та січні стартують курси «Фермерство з нуля», «Тракторист-механізатор», «Комбайнер-механізатор», «Закупівлі в агросекторі». Всі вони — частина проєкту «Go2Agro» від Superhumans, який має на меті залучити ветеранів, ветеранок та їхні родини до агросектору в Україні. Після проходження курсу з фермерства (онлайн-навчання та офлайн-зустрічі з фермерами) учасники/-ці отримають сертифікат. Він, за словами організаторів,  надає перевагу при поданні на фінансування. Курси з опановування сільськогосподарської техніки передбачають відеозаняття з викладачами профтеху та практику на базі компанії-роботодавця. Практика оформлюється як стажування, що передує працевлаштуванню і оплачується роботодавцем. Цікаво, що люди, які не мають потрібної категорії водіння, мають шанс отримати базу в межах проєкту, пройшовши суміжні курси. Навчання для ветеранів/-ок безкоштовне.   

На порталі Work.ua з’явилася можливість встановити фільтр пошуку вакансії «Перевага ветеранам». Позначка у вигляді рукостискання свідчить, що роботодавець обіцяє «за рівних умов віддати перевагу ветеранам російсько-української війни». В описі більшості вакансій описана вимога досвіду від одного-двох років. Для деяких з них ветерани/-ки можуть запропонувати їхній військовий досвід. Якщо, наприклад, ветерани мали досвід ремонту автомобілів, можуть спробувати отримати роботу на СТО. 

Допомогти скласти резюме, в якому потрібно викласти військовий досвід, можуть різні проєкти, громадські організації та платформи. Серед найбільших — організація «Veteran Hub» та платформа з працевлаштування/рекрутингова агенція «Lobby X». На їхніх сайтах можна знайти різні поради, що стосуються працевлаштування. За потреби, можна отримати детальну консультацію менеджерів щодо бажаних напрямків самореалізації в цивільному житті. Не всі ветерани/-ки хочуть повертатися на попереднє місце роботи. Деякі просто не мають куди. 

32-річний ветеран Андрій звернувся до кар'єрних консультантів близько двох місяців тому. У червні цього року він залишив службу в ЗСУ. Чоловік не поспішав з пошуком роботи, адже готувався до оперування лівої руки після кульового поранення. За місяць Андрію зробили операцію, а в кінці літа ветеран почав шукати роботу.

Проте це не єдина травма, яку чоловік отримав на війні. На початку повномасштабного вторгнення Андрій підірвався на танковій міні та отримав переломи хребта. Рука Андрія травмована вже двічі. Ветеран каже, що через недбалість медиків лікування першого перелому призвело до ускладнень. Тепер рука чоловіка частково не рухається, зокрема ускладнені та частково обмежені рухи пальців. Фізичне навантаження на руку приносить біль. Та після кожної травми Андрій повертався на фронт. Чоловік служив в українській армії з 2014 року з невеликими перервами на відновлення. Коли він повернувся до війська востаннє, то зрозумів, що не може виконувати бойові обов'язки через проблеми зі здоров'ям. 

До мобілізації у 2014 році Андрій закінчив технікум. Перебуваючи на службі, він заочно здобув освіту психолога. Бакалаврат мав допомогти колишньому військовослужбовцю стати офіцером. Але кар'єрні плани чоловіка змінилися. Він вирішив залишитися піхотинцем. 

Після звільнення зі служби Андрій не фокусувався на одній галузі для пошуку роботи. Проте багато роботодавців не відгукнулося на резюме ветерана. 

«Я дуже хотів би знайти роботу, пов’язану з розмінуванням. Проте роботодавцям, з якими я спілкувався, потрібні сапери з досвідом. А я ніколи сапером не був. Я звичайний піхотинець без специфічних навичок, який на передньому краю або штурмує, або обороняє. Все на цьому», — розповідає Андрій.

Нещодавно чоловік знайшов оголошення про набір на навчання саперів для гуманітарного розмінування. Подав заявку й зараз чекає на відповідь, продовжуючи пошук цивільної роботи. Андрій живе в Києві й каже,  що на початку хотів, щоб зарплата була, хоча б, 20 тисяч гривень на місяць. Але не знайшовши відповідних пропозицій, опустив свої зарплатні очікування до 15 тисяч гривень.

«Я розчаровуюсь. Будучи в армії, я чув від цивільних людей та в соціальних мережах про підтримку військових. У мене склалась така ілюзія, що все буде набагато простіше, ніж те, що я бачу зараз. Думав, що мені, як ветерану, мають допомогти з навчанням. Я розраховував на розуміння того, що після десяти років служби я не матиму потрібних знань і стажу роботи. А виявляється, що мені відмовляють раз за разом. І не прямо відмовляють, а просто не відповідають на резюме, яке я надсилаю», — ділиться думками Андрій.

Кар'єрні консультанти платформи «Lobby X», до яких звернувся по допомогу ветеран, на думку Андрія, роблять все можливе. Вони допомогли йому оформити резюме й завалюють вакансіями. Андрій вважає, що більші шанси повернутися до цивільної професії є в людей, які вже мали досвід роботи до повномасштабної війни. Їм потрібна допомога лише в тому, щоб повернутися у свою сферу, де вони були. Андрію у 32 роки доводиться починати все з нуля, попри проблеми зі здоров'ям.

Але є ще одна потенційна перешкода працевлаштування, на якій наголосив Андрій. У колективі компанії можуть працювати люди, які не розуміють досвіду ветерана.

Після цього Андрій повернувся до армії. За його словами, цивільні мають розуміти, як розмовляти з ветеранами. Тож Андрій налаштований обирати не лише посадові обов'язки, але й колектив. Навіть якщо робота буде відповідати очікуванням чоловіка, але серед колег будуть люди із сепаратистськими поглядами, ветеран не зможе працювати з ними по вісім годин щодня.  

Нещодавно один з роботодавців повідомив Андрію, що його готові взяти на випробувальний термін. Куди саме запросили на роботу, Андрій поки що не розголошує.

24 лютого 2022 року Сергій Копищик вже був у військкоматі. Спочатку він стояв на кордоні з Білоруссю в Рівненській області. Згодом командування перевело його разом із побратимами в Миколаївську область, де чоловік був гранатометником. Під час боїв за Миколаївщину він отримав важке поранення легень, ока та кишківника. На фронті йому відірвало ліву ногу, а згодом довелося ампутувати й праву. Від поранення до першого робочого дня після нього минуло майже два роки.

До повномасштабної війни Сергій працював за станком на підприємстві, яке виготовляє торгівельне обладнання — стелажі, касові бокси, прилавки, холодильники, поштомати тощо. Керівництво підприємства на постійній основі тримало зв'язок із Сергієм та іншими працівниками, які пішли на фронт. Питали, як справи, та обіцяли, що робоче місце для всіх мобілізованих бережуть. 

На підприємство повернулися й інші ветерани. За словами Сергія, вони без ампутацій, але мають інші травми. Зокрема, пошкодження внутрішніх органів.

Протезування та реабілітацію колишній військовий проходив у SuperHumans. Там ветеранам/-кам запропонували навчання на IT-спеціальності. Ветеран обрав для себе напрямок вебдизайну, який вивчав пів року. Проте пізніше зрозумів, що це не його справа. Зараз Сергію 26 років. У вільний від роботи на підприємстві час він займається саморозвитком. У перспективі чоловік розглядає для себе дистанційну зайнятість або кар'єрний ріст на підприємстві. Довго працювати на складі Сергієві не цікаво. 

«Тут на складі новий для мене колектив. Переважно жіночий. Мені вони казали, що перед тим, як я мав прийти на роботу, відбулися збори працівників/-ць. З ними провели лекцію, як поводитись і вести розмову з ветеранами, які повернулися з фронту», — розповідає ветеран.

Складське приміщення, на якому працює Сергій, просторе, тож воно не потребувало особливих змін. А ось санвузол облаштували для користування на кріслі колісному. Єдине, що зараз хвилює Сергія, — це добирання до роботи. Він живе за межами Луцька і користується «розвозкою», яку забезпечує підприємство. Але якщо компанія раптом припинить довозити Сергія до роботи й додому, то самостійно чоловік доїхати не зможе. На жаль, місто має низький рівень адаптивності для людей на протезах чи кріслі колісному.

«Є нові автобуси, у які навіть кріслом колісним можна заїхати. Але проблема в тому, що не кожна зупинка облаштована в такий спосіб, щоб туди можна було комфортно заїхати, розумієте? Наприклад, біля другої міської лікарні  зроблена бруківка, там спуск комфортний для крісла колісного. Але через дорогу бордюр сантиметрів так на 20 у висоту…», — ділиться спостереженнями Сергій.

У Державну прикордонну службу 34-річна Євгенія Бондіні потрапила після закінчення бакалаврату за спеціальністю перекладача. Жінка не була впевнена, що хоче продовжувати обраний раніше професійний шлях і саме тоді отримала пропозицію роботи в пункті пропуску Бориспіль. 

Десять років жінка проходила службу в Державній прикордонній службі України. У 2022 році якраз мала спливати її декретна відпустка, і Євгенія готувалася виходити на роботу. Коли стало зрозуміло, що повномасштабне вторгнення буде, Євгенія з чоловіком, який також військовослужбовець, вирішили, що хтось із них має потурбуватися про дитину. Євгенія написала рапорт на звільнення.

Чоловіка Євгенії відразу перевели на службу до Харкова, тож вона допомагала із забезпеченням необхідного. Всі дієздатні чоловіки її родини на початку вторгнення або вже служили, або пішли на війну добровольцями. Перший рік тривала невизначеність. На другому році великої війни загинув брат жінки, тож вона присвятила весь час його посмертним справам.

«Шукати роботу я почала навесні минулого року. До того часу намагалася призватися в ЗСУ. Все заходило просто в нікуди. Зі мною спілкувалися, казали, що маю хороший досвід служби, але подальших зрушень не було. Часто коли роботодавці чули, що в мене є дитина, ставлення відразу змінювалося», — розповідає Євгенія. 

Євгенія прагнула самореалізації і не збиралася марнувати десять років свого досвіду. Спочатку, щоправда, не розуміла, в якій сфері хоче працювати. Їй здавалося, що її досвід не підходить вимогам цивільних професій. У жовтні Євгенія звернулася по допомогу до Veteran Hub. Там спеціалісти допомогли їй адаптувати резюме та правильно подати свій досвід служби. 

Враження від співбесід були різні. На одну посаду за об'єктивними критеріями Євгенія не підходила. Деяких роботодавців цікавило лише знання німецької мови Євгенії. Вже під час інтерв’ю вони звертали увагу на досвід служби кандидатки і зникали. 

«В одній з компаній, куди я намагалася потрапити, була співбесіда з представником служби безпеки. Під час розмови я відчула, що вони практично змушували соромитись мого досвіду. Це доводило до стану відчаю, бо я пишаюся тим, чим займалася десять років», — розповідає Євгенія. 

Зараз з консультанткою Юстиною з платформи «Lobby Х» Євгенія визначилася зі сферами, на які пріоритетно звертає увагу. Це проєктна діяльність у сфері взаємодії з обороною, у сфері безпеки оборони та інтеграції. Паралельно жінка займається самоосвітою — здобуває навички в ІТ-сфері. Цього року Євгенія вступила на навчання в КПІ. Другу вищу освіту вона отримуватиме за спеціальністю «Право». 

«Перерва в роботі так чи інакше відображається. Мені важливо було почути думку людини, яка безпосередньо займається рекрутингом, яка в цьому спеціаліст. Вона об'єктивно бачить і вказує на мої сильні сторони», — ділиться Євгенія. 

Коли йдеться про ринок праці, маємо звертати увагу на потреби та можливості не лише кандидатів, але й роботодавців. Малий, а часом і середній, бізнеси навіть до повномасштабного вторгнення були більше сфокусовані на виживанні ніж на розвитку. За даними дослідження в межах проєкту Програми розвитку ООН (UNDP) «Підтримка України», лише 36.5 % підприємств малого та середнього бізнесу в Україні продовжували працювати під час війни у 2023 році. Станом на травень 2024 року 41.6% компаній в Україні оцінювали свій фінансово-економічний стан як задовільний чи поганий.

Малому бізнесу складніше закривати позиції людей, які вступили до ЗСУ, адже немає чітких термінів служби, не відомо, коли демобілізовані працівники/-ці зможуть повернутися до робочого процесу. За мобілізованим працівником зберігається місце роботи та посада на підставі Кодексу законів про працю. Тобто роботодавець не має права звільнити мобілізованого працівника, який був офіційно працевлаштований. Винятком можуть стати випадки, коли мобілізований працівник хоче звільнитися за власним бажанням або за угодою сторін на підставі. Таке звільнення не заборонене законодавством, якщо ініціативу звільнення проявляє саме працівник.

За словами Ірини Галузінської, керівниці проєкту «Praktyka» у Veteran Hub, у роботі з ветеранами/-ками вони фіксують, що велика кількість людей хоче змінити свою попередню цивільну роботу. На це бувають різні причини й підстави: неможливість повернутися до окупованого міста, травми, через які людина не здатна виконувати попередню роботу, зміна кар’єрних цілей, переїзд тощо. 

Важливо розуміти, що ці кадри не тільки не мають актуального рівня знань для деяких посад, але й не розуміються в загальних тенденціях на ринку праці або ж ринковій оплаті праці. Окрім цього, вони мають вийти на спільну мову з роботодавцем під час написання резюме. За словами керівниці воєнного департаменту в «Lobby Х» Ольги Бандрівської, ветерани й ветеранки не лише інвестували свій час у захист своєї країни, а здобули нові навички, знання, м'які навички зокрема. Кар’єрні консультанти платформи розбирають разом із ветеранами та ветеранками їхній військовий досвід і перекладають його на цивільні навички та цивільні компетенції, зрозумілі для роботодавця.

Труднощі взаємодії кандидатів і роботодавців викликає і законодавство, яке регулює статус ветеранів/-ок. Згідно із законодавством, працівник, звільнений з військової служби, має протягом п’яти календарних днів стати на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Повернутися на попереднє місце роботи (за наявності) та розпочати виконання обов’язків за трудовим договором працівник має на наступний день після дня взяття на військовий облік у ТЦК та СП після його звільнення з військової служби. 

«Це може відбутися швидко і стрімко, наприклад, у зв'язку з досягненням критичного віку для служби в армії. Але це може бути тривалий процес, який включає проходження всіх військово-лікарських комісій, щоб підтвердити причини для звільнення. За будь-яких умов людина має отримати час, щоб подбати про свій стан, сон, ритм нового життя та побути з родиною і загалом зрозуміти для себе, чим хоче займатись далі.  У ветерана/-ки може бути потреба не виходити на роботу одразу, а мати час на адаптацію», — наголошує Ірина. 

За словами керівниці проєкту «Praktyka», в Україні багато свідомих та відповідальних роботодавців. Вони допомагають ветеранам з лікуванням, піклуються про родини та дітей загиблих працівників. Часто роботодавці виконують функції, що ніде не прописані законодавчо. Щоправда, на них ще чекає досвід валідації цих практик на великій кількості ветеранів, які повернуться зі служби та до цивільної роботи.  Компанії, як і суспільство, перебувають на шляху набуття досвіду роботи із захисниками та захисницями, які повернулися в цивільне життя.

«З іншого  боку, є велика кількість роботодавців, які ще не опікуються цією темою з різних причин. Вони вважають, що для них це не актуально, бо в них немає колег з військовим досвідом. Вважають, що якось війна закінчиться і люди звідкись з’являться в їхніх командах, а також що можна буде продовжувати “грати за старими правилами”. Всі, хто в очікуванні такого майбутнього, звісно, зустрінуться з жорсткою правдою, що це майбутнє не настане. Тобто люди вийдуть на ринок дуже різні, з різними потребами та запитами. Вони будуть вибіркові до працедавців, оскільки зараз ринок шукача, який обирає», — каже Ірина.

Ветерани/-ки, які повертаються до цивільних ринкових відносин, можуть також не мати інформації, як змінилися заробітні плати. Може бути незбіжність у фінансових очікуваннях і пропозиціях ринку. Особливо різниця між бойовими та цивільними зарплатами відчутна в регіонах. Адже середня зарплата в Києві однозначно вища за ту, яку отримують люди в малих містах та селищах.