Справи Майдану через майже десять років: що відбувається?

У 2013-2014 роках люди помирали від рук правоохоронців, але стояли на Майдані за реформи в державі. Тодішній Президент України Віктор Янукович і політичне керівництво втекли, Росія почала війну й окупувала українські території — події Революції гідності поділили новітню історію України на «до» та «після». 

21 листопада десята річниця від дня, коли українці зібрались на площах своїх міст. Усі ці роки триває слідство та розгляд справ про розгони, побиття та вбивства протестувальників. Узагальнено ці справи називають «справами Майдану». 

У майже 60 кримінальних проваджень у листопаді-лютому закінчаться терміни давності, а лише 18 жовтня 2023 року суд оголосив вирок у справі про розстріли 20 лютого 2014 року, коли міліція вбила 48 людей. 

Про те, чому ніхто з винних у розстрілах не опинився за ґратами, чим ще важливий цей вирок і як просуваються інші справи Майдану — читайте у матеріалі.

Послухати матеріал:

18 жовтня Святошинський районний суд Києва оголосив вирок у справі про розстріли на вулиці Інститутській 20 лютого 2014 року — тоді міліціонери вбили 48 людей. Цю справу називають головною «справою Майдану». 

Судовий розгляд тривав із 2016 року. Засідання проводили щотижня, і всі транслювались — до справ Майдану була прикута увага громадськості та медіа, тому вперше в Україні провели онлайн-трансляцію судового процесу. 

Суд допитав 245 осіб і дослідив понад три терабайти відео та фотоматеріалів, аби відтворити детальний перебіг подій і встановити обставини загибелі та поранення кожного/ної з потерпілих. У цій справі проводили допит четвертого Президента України Віктора Януковича — у 2016 той вмикався відеозвʼязком із Ростова-на-Дону.

Вирок виклали на 1714 сторінках, але очікуваних результатів громадськість не отримала — ніхто не опинився за ґратами. 

У вбивстві 48 і пораненні 80 людей на вулиці Інститутській прокуратура висунула обвинувачення заступнику командира київського полку «Беркуту» Олегові Янішевському та чотирьом беркутівцям київської спецроти: Павлові Аброськіну, Сергієві Зінченку, Сергієві Тамтурі та Олександрові Маринченку.

Саме їх (загалом 127 людей) Україна передала бойовикам незаконних збройних формувань «л/днр» у рамках обміну у 2019 році. 

Натомість повернула 76 людей: 12 військових і 64 цивільних. Серед них — журналіст Станіслав Асєєв, який писав репортажі в окупації і якого утримували в донецькій катівні «Ізоляція». 

Через обмін беркутівців суд не міг продовжити розгляд справи по суті впродовж року. 

Менш ніж за два місяці Олександр Маринченко та Сергій Тамтура повернулися до Києва. Решта — ні. «Правда — це причина повернення. Протягом п’яти років судовий процес був основним джерелом правди про Майдан, і він повинен продовжуватися. Ми й надалі будемо брати участь у засіданнях. Нам нічого приховувати — ми не скоювали злочинів. Ми хочемо відновити чесне ім’я спецпідрозділу “Беркут”», — писали вони у зверненні до Президента, яке опублікував адвокат обвинувачених Олександр Горошинський. 

Однак адвокат родин Небесної сотні та член Адвокатської дорадчої групи Віталій Титич у коментарі Свідомим розповів, що ексберкутівців повернули, запевнивши, що за ґрати вони не сядуть.

Віталій Титич зауважує, що перед обміном головуючий суддя Сергій Дячук, виносячи ухвалу про зміни запобіжного заходу, фактично сказав, що вже не дасть вироку, який передбачає перебування за ґратами. 

«Прокурор не надав переконливі докази, які могли б переконати об'єктивного спостерігача, що Маринченко міг здійснити осудні йому особливо тяжкі незаконні дії, пов'язані з насильством над потерпілими особами», — оголосив тоді суддя. 

У 2023 році суддя розповів в інтервʼю «Слідство.Інфо», що це була необхідна формальність перед обміном, на яку він не хотів погоджуватись, але втрутилась влада.

Так і сталось — вони залишились на свободі. Прокуратура та потерпілі просили для всіх обвинувачених довічне позбавлення волі. Суд призначив реальні терміни покарання тільки тим, хто після обміну залишився в Росії.

Обвинувачених визнали винними в перевищенні службових повноважень й умисному вбивстві. Водночас усіх виправдали у вчиненні терористичного акту, незаконному перешкоджанні мирним зібранням і незаконному заволодінні або поводженню зі зброєю, що інкримінували раніше.

Також суд перекваліфікував справу з «вбивства, вчиненого на виконання явно злочинного наказу» на «вбивство, вчинене через необережність».

Прокурори й адвокати обох сторін збираються оскаржувати вирок. Обвинувачення домагається довічного увʼязнення, захист — виправдання.

«Ми будемо оскаржувати вирок у повному обсязі. І в питаннях кваліфікації, і в питаннях щодо окремих обвинувачених», — сказав прокурор Олексій Донський після оголошення вироку в коментарі Watchers. 

Він наголосив, що не погоджується з виправданням Сергія Тамтури, бо його позицію повністю спростовують докази прокуратури. Головуючий у справі суддя Сергій Дячук заявив, що попри докази, які вказують, що Тамтура був на Інститутській, «його поведінка не містила ознак кримінального правопорушення». За словами судді, немає даних, що беркутівець кидав світлошумову гранату чи стріляв. 

Водночас суддя та правозахисники відзначають важливість і резонансність цієї справи в тому, що розвіяно міфи довкола ймовірних виконавців розстрілів.

«Тепер розповідь про “грузинських снайперів” і “ФСБшників”, які сиділи на Жовтневому, і стріляли й у тих, і в інших — немає таких даних», — сказав Watchers суддя Дячук. 

Це також відзначила Євгенія Закревська, голова Адвокатської дорадчої групи, що представляє інтереси родин Героїв Небесної сотні у справах Майдану.

Що важливого: справа похвилинно відтворила події 20 лютого та зафіксувала російський фактор. 

Суд прописав, що тодішнє керівництво держави відмовилося від підписання Угоди про асоціацію з ЄС через тиск Росії, а військово-політичне керівництво РФ скористалося подіями Майдану для окупації територій України у 2014.

Так само зазначено, що «насильство було обопільним». 20 лютого 2014 року о 05:30 «невстановлені особи застосували вогнепальну зброю по працівниках міліції», а починаючи з 08:55 «протестувальники стихійно та масово вийшли за межі своїх барикад і почали переслідувати та атакувати сили правопорядку». 

У лютому цього року керівник Департаменту Офісу Генпрокурора Олексій Донський розповів, що зі 134 кримінальних проваджень щодо цих справ майже у половині закінчуються строки давності. 

Дмитро Деревʼянкін і Вадим Шепель — ексберкутівці, які розігнали акцію протесту на Майдані в Києві у ніч на 30 листопада 2013 року. 2 листопада суд визнав їх винними та призначив три роки увʼязнення за перевищення службових повноважень. 

Також суд визнав їх винними у статтях щодо незаконного перешкоджання мирним зібранням і службового підроблення. Однак Деревʼянкін і Шепель уникнули покарання через сплив строків давності. За цими статтями вони могли отримати ще три роки увʼязнення.

Протягом останніх місяців Державне бюро розслідувань прозвітувало про завершення слідства щодо причетних до розстрілів активістів Майдану.

Справу щодо шести беркутівців направили до суду 13 жовтня. Щодо ще 14 міліціонерів спеціальне досудове розслідування перебуває на завершальній стадії. Обвинувачувані переховуються на території Росії та стали її громадянами.

Працівники ДБР завершили розслідування справи щодо колишнього керівництва України за організацію розгону та розстрілів демонстрантів 18 – 20 лютого 2014 року. Серед обвинувачених — Віктор Янукович, колишній Міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко, колишні Голова СБУ Олександр Якименко, Міністр оборони Павло Лебедєв. 

Він зазначає, що переважна більшість завершених проваджень містить докази, зібрані ще у 2015-2016 роках. Зараз їх групують, описують і передають до суду. Але сам факт передачі до суду справ з обвинуваченнями нічого не означає.

Після початку повномасштабного вторгнення слідчі дії перервалися. А працівники ДБР знищували деякі матеріали, коли евакуювались із Києва. 

Минулого року ДБР ідентифікувало понад 20 колишніх міліціонерів розформованого спецпідрозділу «Беркут», які воюють проти України у складі російської армії або перебувають у складі окупаційних «правоохоронних органів». Але те, що ті, хто вчиняв злочини під час Революції гідності, втекли — це не єдина проблема.