Соціальна відповідальність бізнесу у країні, що воює

Автор:
Іван Подолян
Соціальна відповідальність бізнесу у країні, що воює



Які зміни сталися і ще мусять статися з бізнесом, щоб Україна могла рухатись крізь війну до процвітання — такі питання ставили учасники щорічного круглого столу в рамках проєкту «На хмарі» Інституту лідерства та управління УКУ за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». 

Не варто розглядати український бізнес окремо від суспільства. Ми говоримо про звичайних людей, які:

  • управляють більшими ресурсами, ніж середньостатистичний громадянин;
  • здатні створювати продукти і послуги;
  • ухвалюють рішення, від яких залежить більше громадян: співробітники, клієнти, постачальники.

Щодо соціальної відповідальності бізнесу, згадую слова знайомого німця: «Найважливіша соціальна відповідальність бізнесу — це те, що він годує сім’ї своїх працівників». І з цим, мабуть, можна погодитись. У Німеччині.

Унікальні історичні виклики вимагають унікальних реакцій від учасників цих історичних подій. А вони потребують змін у логіці прийняття рішень, а отже, у цінностях, на яких базується логіка.

Зрушення в цінностях

На початку повномасштабної війни цінність виживання домінувала над цінністю розвитку, а цінність людського життя — над прибутковістю. Гнів взяв верх над страхом, і це дало імпульс до загальнонаціонального спротиву. 

Як похідна від загостреної потреби у безпеці та захисті, різко зросла цінність держави, центральної влади, у порівнянні з локальними центрами суспільного управління та характерним для українського малого і середнього бізнесу бажанням триматися якомога далі від держави. Раптом державні інституції (у першу чергу, оборонні) потребують уваги та підтримки з боку бізнесу. І він взяв на себе цю відповідальність.

Тут можемо говорити про народження не соціально, а національно відповідального бізнесу, оскільки мова йде про масову участь у формуванні та виживанні нації.

Зміни в логіці прийняття рішень

Рівень довіри

Війна змотивувала гуртуватися, щоб вижити. Змусила довіряти там, де в мирному житті ми б не ризикнули. Змусила забути про чвари для об’єднання. Частина цього досвіду була вдалою і вибудувала нові мережі зв’язків.

З цього досвіду має прорости оновлена культура довіри. Доведеться дисципліновано надалі дотримуватися презумпції порядності: незнайомі мені українець/українка за замовчуванням є порядними людьми поки не продемонстрували протилежного.

Доведеться докладати волю, щоб стримувати нашу схильність дистанціюватися, коли взаємодія з іншими учасниками некомфортна чи думки розходяться. Згуртованість має стати важливішою за швидкість прийняття рішення.

Цінність успішної гуртової дії настільки велика, що треба погодитись на ризик втрат чи бути обманутим і навчитися з ними працювати.

Благодійність та інвестиційні рішення

Війна змусила жертвувати. Бізнеси у перші дні повномасштабного вторгнення відкривали склади і віддавали все, що мали, на потреби оборони.

Пожертви — це неприбуткові інвестиції у нефінансові результати, значущі для благочинців. Держава та армія виявились саме тими об’єктами неприбуткового інвестування. З інвестиційної логіки, державні інституції варті своїх грошей, доки справляються зі своїми задачами з національної оборони.

Благодійність має бути збалансована належною прибутковістю

Коли стало зрозуміло, що цей дощ надовго, логіка прийняття економічних рішень трансформувалася: прибутковість важлива, щоб мати змогу регулярно і довго донатити. Спринтери перетворились на маратонців.

Стандартні критерії інвестування (максимальний прибуток у мінімальні терміни з мінімальними ризиками) мають бути доповнені критеріями, які відображають цінності: обороноздатність, відбудова, повернення додому людей, приваблення нових людей.

Інвестиції попри ризики

Українські гроші теж люблять тишу, але не бояться грому. Ця пафосна фраза має стати гаслом, щоб повернути національній економіці потенціал до самозабезпечення та розвитку. Національно відповідальний бізнес мусить погодитися та звикнути інвестувати в умовах підвищених ризиків. Бо іноземний капітал і без того не надто зацікавлений в Україні, зараз ще більше сахається.

Національно відповідальний бізнес мусить звикнути ризикувати і вкладати у напрямки, які менш прибуткові, повільніше окупаються, не такі зрозумілі, але життєво необхідні для країни. Зокрема, військові технології.

Стратегічне мислення

Після того, як наші плани зруйнувала Росія, ми перейшли в режим виживання, з якого через невизначеність може бути складно повернутися до стратегічного планування. Зараз задача — все ще вижити, але на 10 років вперед треба починати дивитися. Бо поки що ми втрачаємо майбутнє покоління.

Політична відповідальність бізнесу

Врешті, на етапі відбудови та розбудови держави український дрібний та середній бізнес мусить працювати над собою, щоб стати політично включеним, не відсторонюватися від політичного процесу. 

Щоб описані трансформації засвоїлись та продовжували відбуватися, держава та представники громадянського суспільства мусять вести діалог з бізнесом. Новий суспільний договір вимагає від нас, щоб ми поговорили одне з одним про нове важливе.