Школи в сучасних реаліях. Як навчаються українські діти?

Вже другий навчальний рік в Україні розпочався в умовах повномасштабного вторгнення Росії. Не всі школи змогли розпочати навчання офлайн через безпекову ситуацію у регіонах. 

Учні Харківщини замість школи прийшли на станції метро. Тут обладнали освітлення, металопластикові вікна та двері, системи рекуперації повітря, шумоізоляцію та туалетні кімнати. 

Деякі діти не можуть прийти першого вересня в школу, бо її знищила російська ракета. Чиєсь місто окуповане, а в рідній школі базуються російські військові. Хтось за тисячі кілометрів від свого дому намагатиметься поєднувати навчання за кордоном та в Україні. 

Про те, як працює школа, яка не має фізичного приміщення, яка вимушено відкрилася в іншому місті через російську окупацію, та школа за кордоном, яка дарує частинку України далеко від дому — у репортажі. 

Поміж шумом та сміхом школярів на дитячих майданчиках чую звук дзвінка, який роздається через відчинені вікна Маріупольського ліцею у Києві. У когось розпочався урок або перерва. Тут на стінах майорять прапори Донеччини, а на дверях зображені якорі — символ Маріуполя. На вході мене усміхнено зустрічає заступниця директора з навчально-виховної роботи Ірина Цинкуш. 

До повномасштабного вторгнення ліцей навчав маріупольських школярів. Після 24 лютого 2022 року освітній процес там повністю зупинився через російське вторгнення. Ірина Цинкуш розповіла, що виїхати навчальним закладом не було можливості. Натомість персоналу та учням вдалося евакуюватися до підконтрольних Україні територій або за кордон. 

«Коли виїхали, почали збирати інформацію про перебування вчителів та учнів. На початку квітня ми зібрались на педраду, де було дві третини нашого колективу. Ми вирішили працювати», — каже заступниця директора з навчально-виховної роботи. 

6 квітня 2022 року вдалося відновити навчання в дистанційному форматі. 

«Наприкінці навчального року Міністерство освіти повідомило, що ми не можемо видавати свідоцтво за дев'ятий та одинадцятий класи. У нас не було бази даних, бо все залишилося в Маріуполі. Електронного щоденника та журналу було недостатньо. Тоді ми почали перенаправляти учнів в інші школи, де домовлялися, щоб їм видавали документи на основі оцінок під час дистанційного навчання у нас», — говорить Ірина Цинкуш. 

8 вересня 2022 року ліцею повідомили, що нададуть фізичне приміщення — це третій поверх у Спеціальній школі-інтернаті І-ІІІ ступенів №4 для слабозорих дітей. З 2 січня 2023 року ліцей почав працювати офлайн. 

Наразі в школі є приблизно 300 учнів, з яких 80 відвідують фізичне приміщення навчального закладу. У ліцеї є з восьмого по одинадцятий класи, у деяких можуть навчатися до 35 дітей. У Маріуполі навчалося приблизно 450 учнів. 

У новому приміщенні ліцею діє також пансіонат, де одночасно живуть та навчаються 40 дітей. Здебільшого це діти-переселенці, зокрема з Маріуполя, Бахмута, Херсонської області. 

Для дітей за кордоном діє синхронний режим навчання — вони паралельно навчаються з усіма в офлайні, але через дистанційне підключення. В одному з класів саме тривав такий урок математики. У кабінеті було понад десять дітей, але паралельно велася трансляція, де були школярі із-за кордону. Для таких уроків у вчителів є інтерактивна дошка, де вони пишуть, і діти можуть бачити це наживо та через трансляцію паралельно. 

В одному із класів я помітила цікаві сконструйовані проєкти — Ейфелева вежа та безпілотник. Як мені пояснила Ірина Цинкуш, у школі є STEM (природничі науки (Science), технології (Technology), інженерія (Engineering), мистецтво (Art) та математика (Mathematics)) кабінети. Це уроки, на яких складні процеси пояснюють за допомогою візуалізації.

«Це прикладні навички, коли діти з різних матеріалів збирають роботів, квадрокоптери», — каже жінка.

Готуючись до нового навчального року 2022/2023, дирекція передусім обладнала укриття, особливо для тих дітей, які постійно перебувають у школі. 

«Минулий [навчальний] рік [2022/2023] був для нас найбільш складним. Це відкриття нового навчального закладу, коли довелося перевести всіх вчителів у Київ. Деякі були в Україні, а дехто за кордоном. Ми раніше жили десь безкоштовно. Наш директор Андрій Голотяк зміг зібрати персонал в одному місті, і всі переїхали. Наразі самостійно знімаємо собі квартири в Києві. Але ми всі разом, тому продовжуємо працювати, попри всі випробування», — з усмішкою говорить Ірина Цинкаш. 

Продовжує свою роботу і школа в селі Черкаська Лозова за приблизно десять кілометрів від Харкова. 24 квітня росіяни обстріляли Черкаськолозівський ліцей. До повномасштабного вторгнення тут навчалося 270 дітей. Наразі всі ці школярі втратили можливість бути офлайн на навчанні через відсутність приміщення. 

Аби розказати про школу, її школярів та сучасні умови навчання, мене зустрічає в зеленій сукні та з усмішкою на обличчі директорка ліцею Тетяна Корінь. Вона вчителька української мови та літератури і також випускниця цієї школи. 

За декілька метрів від будівлі одразу видно наслідки російського обстрілу — обгорілий жовтий з оранжевим заклад, де немає вікон, даху та дверей, а в деяких місцях відсутні стіни та міжповерхові перегородки. Навчання офлайн тут неможливе, а приміщення не підлягає відновленню. 

Перше потрапляння було в березні — вибито один віконний отвір. Потім у середині квітня — ще один приліт, і виникла пожежа в бібліотеці. За кілька годин після того, як школа загорілася, було ще одне потрапляння до спортивної зали, куди попередньо знесли все цінне обладнання, вцілілі книжки та документи. Все згоріло. 

«Школу побудували в 1937-му році. На всіх святах та заходах ми говорили, що наша школа свята, бо під час Другої світової війни жоден снаряд сюди не попав. Ця війна знищила школу», — розповідає директорка. 

Після 24 лютого 2022 року ліцей повністю перейшов на онлайн-формат і так продовжує навчання досі. Наразі тут навчається 230 школярів, серед них 40 — за кордоном. Майже весь персонал також вдалося зберегти — це 22 вчителі. 

«Ми онлайн вичитали повністю програму за минулий рік, попри всі складнощі. Ми пишаємося тим, що навчальний рік завершився, і у нас є чотири медалісти», — із захватом говорить Тетяна Корінь. 

У 2020 році в школі зробили капітальний ремонт — утеплили, закупили нові парти, дошки, в кожному класі був комп'ютер та телевізор. Перед 2022 роком до школи привезли одномісні парти та інтерактивну дошку для дітей початкових класів. Це був подарунок до Дня Святого Миколая. Проте це все не встигли обладнати через початок повномасштабного вторгнення.

Попри згорілу бібліотеку, підручники вдалося зберегти, бо вони були в учнів. Сьогодні школярі між собою обмінюються книжками, старші передають меншим, і так вдається зберегти фізичну частинку школи в дітей. Проте підручники початкових класів згоріли. Батькам доводиться самостійно закуповувати книги для навчання. 

Єдине, що вціліло зі школи, — це центральний вхід. Розмальоване дерево на одній зі стін, де раніше висіли фото всіх випускників школи. 

«Так пишалися цим входом, бо розмалювала наша випускниця. Якби ж я знала, що так станеться, то не знімала б фото. Вони збереглися б, а так віднесли все в спортивну залу, і воно згоріло», — каже директорка. 

Будівля вже не просякнута дитячим сміхом чи настановами вчителів під час уроків. Тут лише час від часу лунає стукіт обгорілих металевих міжповерхових балок, які під час вітру вдаряються одна в одну. 

Ліворуч від входу колись був клас хімії, де ще досі в сейфі стоять пробірки та скляночки, які діти використовували під час уроків. Тут навчався найбільший клас — 15 дітей. 

Справа — колишній клас української мови, учительська та бібліотека. На підлозі досі лежать обгорілі металеві конструкції від парт. А з розбитого вікна видніється дитячий майданчик, де граються двоє дітей. 

На другому поверсі раніше був кабінет директорки, який їй обладнали майже перед початком російського вторгнення. Там у неї зберігалася вся документація та цінні книги. 

До нового — 2023/2024 —  навчального року розробили спеціальний навчальний план та розклад для дітей, які за кордоном, а це 40 школярів. Вони паралельно навчаються в іноземних закладах освіти та в Україні. Попри відсутність фізичної будівлі, керівництво школи провело свято першого дзвоника біля селищної ради.

Поруч зі школою розташований вцілілий сучасний спортивний стадіон, який побудували у 2021 році. Тут грають футбол, збираються на заняття з танців та проводять свята, зокрема перші та останні дзвоники для школярів, які перебувають у селі. 

За словами директорки, вже розробляється проєкт відновлення закладу — це чотириповерхова нова будівля з інклюзивними класами, їдальнею, спортивним залом та туалетами в одному приміщенні. Раніше це все було окремо. 

«План реалізуємо на місці зруйнованої школи після перемоги, коли всі діти зможуть повернутися в Україну», — говорить Тетяна Корінь. 

Сьогодні приблизно 500 тисяч українських дітей перебувають за кордоном. Багато з них продовжує навчання в українських школах онлайн, дехто доєднується до іноземних навчальних закладів. Проте у деяких країнах не вистачає місця в місцевих школах, зокрема в столиці Чехії — Празі. 

Аби діти продовжували навчання та у них не було дефіциту комунікацій з однолітками, Оксана Бреславська з початку повномасштабного вторгнення створила спілку «Дітям України» та школу для українців у Празі. Жінка 27 років проживає в Чехії та не була дотичною до освіти. 

«Я зовсім з іншої сфери. Це був як крик душі допомогти дітям. Я сама мама, тому материнський досвід допомагав у створенні школи», — розповідає жінка. 

Спершу після 24 лютого вона допомагала дітям, які вимушено опинилися за кордоном, — організовувала початкові школи та літні табори, походи в гори, відвідування музеїв, зоопарків. 

У серпні 2022 року вирішили повноцінно створити школу для дітей з першого по восьмий клас. Наразі школа функціонує з першого до дев’ятого класу, де навчається 99 дітей з 19 областей України. У складі педагогічного колективу — 11 вчителів з України. Діє два приміщення: одне для першого, другого та третього класів, інше — для дітей з четвертого по дев’ятий класи. У школі працює 18 українських вчителів-біженців. 

«Мета — створити школу, щоб діти не залишалися вдома самими і не вчилися лише онлайн, а були в соціумі. Намагаємося максимально покращити їхнє перебування в Чехії», — розповідає засновниця школи. 

Програма в навчальному закладі повністю відповідає українським стандартам освіти, але з поглибленим вивченням чеської та англійської мови. Діти також можуть відвідувати різні гуртки, зокрема комп'ютерні класи. 

Чеська школа не має можливості видавати атестати та свідоцтва школярам через відсутність акредитації. Проте діти продовжують числитися в українських школах, де їм видають документи про закінчення середньої освіти. 

«Минулого року школярі домовлялися індивідуально з вчителями в Україні, аби вони надали підтвердження кожній дитині про її рівень знань», — каже Оксана Бреславська. 

Переїзд та нові умови життя вплинули морально на дітей.

«На початку 2022 року їх неможливо було погладити по голові, тому що всі були зажаті, перелякані. Восени були позитивні зміни. Діти здружилися, стали розкутіші», — пояснює жінка. 

З дітьми працюють психологи. «На запитання: “Як ви справляєтеся з негативними емоціями?” вони [діти] відповідають, що залишаються вдома самі, кричать та плачуть. На запитання: “Чому не розказуєте це мамі?” діти діляться на дві категорії. Ті, хто не хоче засмучувати та травмувати батьків своїми проблемами. Та ті, хто має образу за те, що були вимушені переїхати в нову країну та адаптуватися до нового життя», — розповідає засновниця школи. 

Фінансування навчального закладу здійснюється з допомогою грантів, пожертв людей та власних коштів засновників і батьків. Уряд Чехії відмовляється фінансувати це через те, що в школі викладають українською мовою. 

«У нас багато дітей, чиї батьки воюють. Одна із причин, чому ми створили школу, — це допомогти тим, хто воює, показуючи, що їхні діти в безпеці», — говорить Оксана Бреславська.