Сергій Стерненко: «Окупанти вбили багатьох українців. Я розумію, що ці люди вже нічого не зможуть зробити. А я — живий і можу. Значить, повинен»

В межах першого посткарантинного безпечного молодіжного заходу “Молодвіж 2020” ми поспілкувались з громадським активістом Сергієм Стерненком. Під час розмови Сергій поділився своїми думками щодо міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, висловився щодо підтримки Петра Порошенка, оцінив рівень активності молоді, а також відповів, чи вважає 2020 втраченим роком.

Сергію, на твою думку молодь байдужа до подій, які відбуваються зараз з активістами, до акцій, які проходять на твою підтримку та на підтримку інших?

Якби молодь була б геть байдужою, я б тут не сидів зараз: мене б закрили в СІЗО і на цьому все закінчилося б. Молодь дуже активно приходила на мої суди. Я був приємно вражений, коли після засідання 15 червня о 22 годині, як тільки мене відправили до СІЗО, я вийшов з суду і побачив близько тисячі людей під будівлею. Мені складно це описати словами, але я тоді отримав дуже потужний заряд. Цим людям було не байдуже. Багато хто прийшов тоді навіть не через мене, а через розуміння того, що зараз йде загальний наступ на право на захист свого життя.

Проте, звісно, хотілося б, щоб молоді люди були ще більш активними. Щоб ми активніше двіжували (раз ми вже на «Молодвіжі» знаходимось, то буду казати так) і боролися за свої права. Тому що ця країна належить нам і ми маємо будувати своє майбутнє. Я, наприклад, не хочу щоб мої діти стикались з такими проблемами, з якими стикаюсь сьогодні я та мої однолітки. Я хочу, щоб мої діти, коли чи якщо вони в мене будуть, жили у нормальній країні, у демократичній правовій державі. Тому молодь має двіжувати.

Ти згадав про те, що тебе підтримує багато людей. Чи ти відчуваєш перед ними відповідальність?

Безперечно. Я думаю, що будь-яка публічна людина, в якої більше ніж 5–10 тисяч фоловерів у будь-якій соціальній мережі, завжди несе відповідальність перед своєю аудиторією. Я дуже гостро критикував Ломаченка та Усика за їхні проросійські висловлювання не просто тому що я, буду казати відверто, ненавиджу все, що пов’язане з Росією, бо це агресор та окупант, який несе сьогодні нам війну та багато смертей. А тому що в них величезна аудиторія. На того ж Усика, здається, понад 900 тисяч підписано. І коли він несе якусь повну маячню, то його фанати думають, що це нормально, що так і повинно бути. Тому будь-яка публічна людина відповідальна за те, що вона говорить та робить. Моя історія ще й характерна тим, що багато хто мені пише, мене підтримують, дивляться на те, що я борюся та не кидаю все, і це надихає їх щось робити. Буває, що мені таке пишуть з окупованих територій: з Криму, з Донецька, з Луганська. В такі моменти я розумію, що моя справа не належить лише мені і ця справа вже не про мене — вона про загальне право. І якщо я зараз здамся, припиню боротись чи втечу, то я зраджу всіх цих людей, я заберу в них, можливо, якусь надію, яку вони мають на те, щоб також змінювати цю країну, боротись за свої права активніше тощо. Часом буває дуже складно. Особливо останнє судове засідання в Одесі: цей день для мене був дуже пекельним. Але коли я бачу, як люди пишуть, підтримують, говорять про це, то розумію, що все недарма і що, можливо, я зможу комусь показати приклад того, що за права потрібно боротись. Чим більше таких людей буде, тим легше нам буде впроваджувати позитивні зміни в країні.

Поговоримо про медіа. «112», «Страна.ua», «NewsOne» тебе завжди називають вбивцею. Проте в тебе були непорозуміння і з проукраїнськими медіа також. Наприклад, з “Українською правдою” було невелике непорозуміння. Як вважаєш: українські медіа коректно висвітлюють твою справу?

Різні медіа по-різному висвітлюють. Деякі не висвітлюють взагалі, деякі нейтрально, деякі занадто позитивно, і я не думаю, що це правильно. Все-таки медіа мають або, якщо вони позиціонують себе саме як медіа, утримуватись від будь-яких суб’єктивних оцінок щодо подій, крім випадків, коли не надавати суб’єктивних оцінок неможливо: коли мова йде про теракти, якісь серйозні злочини проти людяності, війну на сході України. Або якщо це медіа не претендує на нейтральність висвітлення новин, якщо воно дає свої оцінки — тоді це окей. Що стосується “Української правди”, то там вийшла дурна незрозуміла ситуація.

Для уточнення: дурна та незрозуміла ситуація — це про який саме випадок? Коли Соня Лукашова хотіла обманом виманити інформацію від адвокатів? Чи коли твої коментарі опублікували в матеріалі, незважаючи на те, що ти просив цього не робити?

Це все в сукупності. Я, здається, писав про три моменти. Я не хочу повчати медіа та журналістів, бо я сам не журналіст. Але, як на мене, журналісти несуть надзвичайно високу відповідальність. Медіа доносить людям інформацію і на її основі формує ту чи іншу думку про подію або людину.

Тому ЗМІ повинні фільтрувати те, як вони пишуть і що вони пишуть, та усвідомлювати свою величезну відповідальність перед суспільством.

На твою думку, чи достатньо уваги українські ЗМІ приділяють громадським активістам?

Якщо говорити саме про ЗМІ, а не про інструменти пропаганди, то я оцінюю внесок українських журналістів дуже високо. Багато медіа пишуть про справу Каті Гандзюк, про мою справу. І якби вони не писали, то все було б набагато гірше в обох випадках. Але, водночас, я подекуди бачу такі новини, як от, до прикладу, в ТСН (при всій повазі до багатьох хороших людей, які там працюють і яких я поважаю) пишуть, що якась там російська зірка показалася у топіку на пляжі. Навіщо ви це подаєте як новину? Для чого це тягнути в наш інфопростір?

Водночас, є справа Миколи Бичка, якого, на моє переконання, вбили на Харківщині біля селища Есхар. Поліція зам’яла цю справу як самогубство і все. Про це дуже мало медіа написало. Проте, все ж-таки, в Україні, на моє переконання, високий рівень свободи слова. Нам потрібно це берегти, цінувати і розвивати.

Під одним з твоїх дописів я побачила коментар від прихильника Порошенка, який дорікнув, що ти не прийшов під суд його підтримати. Ти йому відповів, що не можеш прийти під суд, бо ти під цілодобовим домашнім арештом. До тебе часто прихильники Порошенка висувають претензії. Як ти ставишся до таких закидів?

Якщо це закиди об’єктивні, то я нормально до них ставлюсь. Можуть бути адекватні претензії до мого допису 2015 року, де я дуже некоректно висловився на адресу Порошенка. І я приймаю цю критику. Це було неправильно. Але якщо вони заперечують об’єктивну реальність, тоді, мабуть, у них проблеми зі сприйняттям цієї реальності.

Мені часто пишуть, що, мовляв, тебе судять, бо ти не голосував за Порошенка: був би Порошенко президентом, було б інакше. Камон, люди, на мене напали тричі за часів президентства Порошенка, а замовником, на моє переконання, є Геннадій Труханов, який тоді був його союзником і відкрито агітував за Порошенка. Катю Гандзюк вбили, коли Порошенко був президентом. Це наслідки його політики. Це не відбувалось просто так. Якби це відбувалось просто так і Порошенко не мав би до цього причетності, навіть опосередкованої, то ці люди вже б несли відповідальність за участь у нападах та їх замовленнях. Але ніхто не несе відповідальності. Тому мені здається нашим людям варто мати кращу пам’ять, ніж вона є у нас зараз.

Тобі Порошенко особисто висловлював підтримку?

Публічно він на “Прямому” згадував про мене, коли ці суди по мені перші були. Мовляв, дивіться, що робить режим Зеленського, називав Федину, і моє прізвище там згадав. В мене немає жодних ілюзій. Я не думаю, що він це сказав, бо симпатизує мені. Думаю, що він згадав моє прізвище як елемент політичної боротьби. Але я вдячний депутатам з фракції “Європейська солідарність”, які приходили на мої суди, які заявляли про готовність взяти мене на поруки. Вдячний Вікторії Сюмар за її роботу у тимчасовій слідчій комісії. Тут вони зробили правильну та хорошу роботу.

Якщо б зараз відбувся суд по справі Петра Порошенка, ти б прийшов його підтримати?

Дивлячись, який це суд і за якими звинуваченнями. Якщо це будуть очевидно несправедливі обвинувачення чи рішення, і я вбачатиму в цьому загрозу в цілому для свободи в Україні, то так — я прийду. Не за Петра Порошенка, а проти свавілля і за дотримання наших прав та свобод.

Коли ти почав більше займатись громадською діяльністю, чи усвідомлював ризики?

Так. Ще з Майдану. В мене була ситуація, коли я їхав 18 лютого на Майдан, саме у час розстрілів, і припускав, що, можливо, не доїду туди, що вся моя поїздка закінчиться на залізничному вокзалі, де мені доведеться битись з міліцією та, може, навіть загинути.

Що тебе мотивувало продовжувати, незважаючи на ризики?

Тут багато факторів, насправді. Перш за все, як я вже казав, не маю права зрадити людей, які мене підтримують. Багато моїх друзів та знайомих, на жаль, вже не можуть боротись за правову державу, тому що їх вбили. Вбили Катю Гандзюк. Російські бойовики вбили Дмитра Сирбу, вбили Миколу Троїцького. Вбили 2 травня 2014 року в Одесі Ігоря Іванова. Окупанти вбили багатьох українців. Я розумію, що ці люди вже нічого не зможуть зробити. А я — живий і можу. Значить, повинен.

Окрім цього, я просто хочу жити у нормальній країні. Я розумію: якщо нічого не робитиму, і інші теж нічого не робитимуть, то ми опинимось у Північній Кореї чи в малоросійській губернії Російської Федерації. Я не хочу такого майбутнього, хочу жити у нормальній державі. А для того, щоб цього досягти треба боротись за свої права. Як казав один філософ: “Право існує тоді, коли ти за нього борешся”.

Я часто чую такі тези, що Аваков — це, звісно, зло, але його немає ким замінити. Як ти ставишся до цього? І чи вважаєш, що Авакова справді немає ким замінити?

Мені це смішно чути. У 40-мільйонній країні можна замінити будь-якого чиновника, абсолютно будь-якого. Я в цьому переконаний. І говорити, що Авакова немає ким замінити, це висловлювати неповагу, як на мене, до дуже багатьох достойних людей, які сьогодні працюють у Національній поліції. Я їх знаю особисто і дуже їх поважаю, тому що вони — невеликі промінчики здорового глузду серед цієї системи. Я не буду називати прізвища, щоб їх не звільнили, але там реально багато достойних людей. Говорити, що Авакова нема ким замінити, — це приблизно те саме, що казати: “Не треба виганяти Януковича, бо ми ж не придумали йому альтернативу”. Якщо будь-який чиновник не справляється зі своєю роботою, або використовує свої повноваження для того, щоб вчиняти злочини, або не реформує цю систему, хоча повинен, тоді його потрібно виганяти і замість нього наймати когось кращого. Тому що Аваков — це не наш начальник, хоч йому і дуже хочеться. Аваков — це людина, яку призначили депутати, обрані нами, громадянами України, для того, щоб він служив українському народу. Натомість він цього не робить. Він створює державу в державі, займається відвертим криміналом та узурпацією влади. Його потрібно гнати в шию, тому що це не нормально і такі люди не повинні знаходитись при владі. На мою думку, вони мають нести кримінальну відповідальність за те, що вони роблять. Якщо хтось каже, що його нема ким замінити, то мені здається, що навіть стілець, на якому ти сидиш, був би кращим Міністром внутрішніх справ ніж Арсен Аваков.

Ти подавав заяви про вчинення кримінального правопорушення до ДБР щодо Венедіктової. Чи віриш ти, що ці заяви щось змінять? Бо, з однієї сторони, ти подаєш ці заяви та сподіваєшся на закон, а з іншої сторони — цей закон ігнорується під час розгляду твоєї справи.

Я розумію, що в умовах нинішнього політичного режиму, принаймі поки Венедіктова сильно не посвариться з Зеленським, їй нічого не загрожує. Я в цьому плані доволі реалістично дивлюсь на речі. Однак кримінальне провадження можна відкрити, але набагато складніше його закрити. А якщо його закриють, то це можна оскаржити. І рано чи пізно і Венедіктова, і Зеленський не будуть при владі. Рано чи пізно їм доведеться нести відповідальність за те, що вони роблять. В мене є приклад. Був такий начальник поліції Одеської області Дмитро Головін. На мою думку, він безпосередньо причетний до організації нападів на мене і до фабрикації кримінальних проваджень проти мене. Він навіть є потерпілим у справі про Літній театр, за якою я обвинувачений. Він не ходить на жодне судове засідання. З Головіним в мене була відверта війна: він ненавидів мене, я його. Це в нас було взаємно. Я навіть якось публікував відео, де він намагається говорити українською, але в нього це не дуже виходить. Дуже смішне відео, рекомендую знайти. Головін себе, мабуть, вважав царем та богом і дуже нахабно себе поводив поки був на посаді. Він відверто брехав. Коли на мене напали втретє, він почав казати, що мені не надали охорону, бо я не звертався, хоча в мене задокументовано, що звертався. Потім він казав, що, можливо, я на себе сам інсценував напад, поливав мене брудом. Минуло не так багато часу, як Головіна звільнили з посади. Потім йому повідомили про підозру за розкрадання конфіскованих цигарок і перепродаж їх в країни Європи. Його привезли в Київ, посадили в клітку. Я прийшов до нього на суд, зробив з ним селфі і запитав: «Діма, то що? Неприємно коли тебе безпідставно звинувачують в чомусь?». А потім кажу: «Хоча ні. Ти мабуть не розумієш, як це — коли тебе безпідставно в чомусь звинувачують. Дивись в камеру». І в мене є з ним селфі, де він сидить в клітці. Життя така штука, все може змінитись в будь-який момент. Тому потрібно завжди звертатись з заявами для того, щоб зафіксувати цей факт.

Як ти вважаєш, що змінилось з приходом сьогоднішньої влади по відношенню до громадських активістів?

На превеликий жаль, не змінилось нічого у порівнянні з попереднім режимом. Вони сприймають громадських активістів як своїх особистих ворогів. Не як тих, хто може допомогти змінити країну на краще, а як ворогів. При тому корупціонерів та відвертих зрадників України вони не сприймають як ворогів, а нас — навпаки. Це означає, що Володимир Зеленський не збирається будувати ту країну, про яку він говорив. Він хоче продовжувати очолювати систему, яку обіцяв зламати, і він це й робить сьогодні.

На твою думку, сьогоднішня влада боїться активістів?

Я переконаний, що боїться. Дуже боїться. Я в цьому впевнений на 100%.

Їм буде дуже складно протягти ті ж проросійські ініціативи щодо Донбасу або Криму, якщо громадськість буде проти цього. Я думаю, що вони досі не дали воду в Крим, тому що бояться реакції громадян України, які неодноразово говорили про те, що цього робити не можна.

Сьогодні на «Молодвіжі» ти говорив про право на самозахист. Це, здавалось би, очевидна річ — право на захист. Але в багатьох людей, особливо в молоді, це розуміння відсутнє. Як би ти пояснив таким людям, що таке право на самозахист? І чому його потрібно захищати?

Очевидно, що всі ми маємо право на життя. Якщо ми маємо право на нього, то обов’язково, і це навіть не потрібно ніде закріплювати, ми маємо похідне право на захист цього життя. Бо якщо ми не володіємо правом на захист цього життя, це означає, що ми і не маємо права на життя. Це взаємопов’язані речі.

В нас люди бояться зброї, але вони часто не розуміють, що ця зброя вже є в тих, хто займається криміналом. Люди, які хочуть вчиняти злочини, не підуть реєструвати зброю для того, щоб на когось напасти: вони куплять її на чорному ринку. А законослухняні і порядні громадяни, натомість, будуть позбавлені можливості дати відсіч тому, хто на них напав.

Коли відбувся третій замах на мене, одна жінка в соцмережах написала, що, мовляв, не треба було так сильно захищатись. Ти ж поранив нападників. А я б, каже, з ними поговорила. Я б заспокоїла їх і вони не напали б.

Серйозно? Поговорила і вони не нападуть? Це неможливо. Якщо на тебе хтось хоче напасти зі зброєю або навіть без зброї, але він становить загрозу твоєму життю та здоров’ю, ти маєш право себе ефективно захистити.

Ти зобов‘язаний захистити себе та близьких.

Чоловіки зазвичай фізично здатні себе захистити без будь-якої зброї, але ті ж жінки часто просто в силу своїх фізичних можливостей не можуть дати відсіч чоловікові, якщо він домагається чи намагається на неї напасти. Я за те, щоб в такої жінки був пістолет, бо по-іншому вона нападника не зупинить. Я часто повторюю фразу, що «поганих хлопців зі зброєю, можуть зупинити тільки хороші хлопці зі зброєю». Це американське прислів’я і воно, як на мене, дуже доречне. Казати, що нам не потрібна зброя, бо у нас є поліція, це те саме, що казати «нам не потрібен вогнегасник, бо у нас є пожежники». Якщо на тебе нападають, ти маєш право захищати себе ефективно тими засобами, які дозволені. Це не означає, що нам потрібно сьогодні всім роздати вогнепальну зброю і «хай буде, що буде». Звісно, ні. Нам потрібно прийняти закон про зброю і нехай максимально жорстко врегулювати це, але дати людям можливість себе захищати. Звісно, під дуже серйозним контролем. Однак не карати людей, за те, що вони захищають своє життя та здоров’я.

Зброя — це дуже велика відповідальність. Коли в тебе вона незареєстрована і неможливо тебе ідентифікувати як власника за трасологією кулі чи по гільзі, то це одна справа. А коли ти реєструєш на себе зброю, це стає твоєю відповідальністю. Я дуже сумніваюсь, що хтось, маючи зареєстровану на себе зброю, піде її використовувати для вчинення злочинів. Це те саме, що прийти на місце злочину і залишити там свій автограф з прізвищем та ініціалами. Як правило, більшість злочинів з використанням вогнепальної зброї, більше 90%, вчиняються із використанням незареєстрованої зброї.

В той же час в Іллі Киви є декілька нагородних пістолетів. От чому Ілля Кива може носити вогнепальну зброю, хоча я б йому навіть кухонний ніж не довірив, якщо чесно, а я не можу себе захищати за допомогою вогнепальної зброї. Це несправедливо. Чому Аваков або президент одноосібно можуть вирішувати, в кого може бути короткоствольна вогнепальна зброя, а звичайні громадяни позбавлені цього права? Це тоді якісь озброєні феодали. Тому що ми в такому випадку всі ми дискриміновані в порівнянні з цими персонажами

Цьогорічний «Молодвіж» присвячений темі втраченого або не втраченого 2020. Для тебе особисто цей рік став втраченим чи ні?

Для мене особисто цей рік точно не втрачений, тому що дуже багато події в моєму житті зараз відбуваються, які, можливо, стануть для мене доленосними. Але, одночасно, попри те, що вони дуже і дуже непрості, я думаю, що зможу багато чому навчитись та отримати новий досвід від всього, що відбувається. Тому не думаю, що цей рік для мене втрачений, як і будь-які попередні роки.