«Сакартвело не може бути нейтральною країною. Ми або під російським впливом, або частина європейської цивілізації», — Меґі Карцівадзе

«Сакартвело не може бути нейтральною країною. Ми або під російським впливом, або частина європейської цивілізації», — Меґі Карцівадзе


Сакартвело у минулому столітті було окуповане Російською імперією та Радянським Союзом. Через рік після відновлення незалежності у країні розпочалася війна в Абхазії, внаслідок якої близько 4000 людей з абхазької та близько 12-15 тисяч з картвельської сторони загинуло. У 2008 році розпочалася російсько-картвельська війна, внаслідок якої Росія окупувала Абхазію та Південну Осетію. 

Сьогодні Сакартвело хоче стати частиною Євроатлантичної спільноти. Останні дії уряду і парламенту, зокрема спроба прийняти законопроєкт про «іноземних агентів», призвели до масових протестів у Тбілісі. 

«Свідомі» поговорили з Меґі Карцівадзе, докторанткою Оксфордського університету, яка вивчає російські, східноєвропейські студії і політику пам'яті, про колективну память, сприйняття російсько-української війни, вплив Росії на сьогоднішню політику країни та можливість повторних протестів.

Який вплив СРСР, а потім Росія здійснила на культуру та мову Сакартвело?

Вплив Радянського Союзу на картвельську культуру величезний, радянська спадщина все ще існує. Проблема в тому, що після розпаду Радянського Союзу, навіть попри те, що було кілька спроб впровадити нову політику пам'яті, яка б стосувалася радянської спадщини, її так і не реалізували. 

Темою мого дослідження є картвельський сталінізм, оскільки постать Сталіна є особливо проблематичною для картвельської колективної пам'яті. Сьогодні є люди, які захоплюються ним, при цьому не обов'язково ностальгують за Радянським Союзом чи є комуністами. 

Для них Сталін — картвельський хлопець, який керував половиною світу і виграв Другу світову війну. Він — найпроблемніша фігура для колективної пам'яті, бо сталінізм досі міцно вкорінений у картвельській культурі. 

Я досліджувала підручники з історії, написані до і під час правління Сталіна, і є архівні докази того, що Сталін особисто брав участь у розробці книг з історії, де формувався картвельський національний наратив, якій насправді ґрунтувався на сталінському наративі. 

Це продовжилося після розпаду Радянського Союзу. Картвельська влада пробувала розібратися з радянською спадщиною, але їм не вдалося повністю звільнити культуру та національні історичні наративи від радянського впливу. Навіть сьогодні ми відчуваємо вплив Радянського Союзу, який використовує Росія — намагається просувати ностальгію за СРСР.

Головним наративом є те, що за часів Радянського Союзу була забезпечена територіальна цілісність Сакартвело, народ поважали, а культуру та мову шанували. Після розпаду СРСР картвельська культура нібито нікого не цікавить, а Захід намагається змінити національну ідентичність і запровадити «ЛГБТ-пропаганду». 

Зв'язки між культурою, національною свідомістю та радянською спадщиною Росія намагається використати як зброю і просувати ідею, що якщо ми [картвели] залишимося під російським впливом, то картвельська культура буде процвітати і більше шануватися у світі.

Які зміни відбулися в політиці пам'яті після того, як Сакартвело стало незалежною країною?

Зміни в політиці пам'яті були найбільш активними після Революції троянд (мирні протести 2003 року, які виникли через невдоволення політикою президента Едуарда Шеварднадзе. Символом протестів стала троянда. Після революції тодішній президент пішов у відставку, а до влади прийшов Міхеїл Саакашвілі — прим. ред.). 

Об'єднаний національний уряд намагався сконструювати свою головну ідею на тому, що Сакартвело 200 років було під російською окупацією — спочатку у складі Російської імперії, потім Радянського Союзу. 

Ця ідея була особливо актуальною після війни у 2008 році, оскільки тепер маємо сучасну російську окупацію, яка є продовженням тієї, яку здійснили більшовики та Російська імперія. 

У Тбілісі є музей радянської окупації, побудований на початку 2000-х років. Перше, що бачите в музеї — відео, на якому Медведєв і Путін йдуть разом. Є кадри російсько-картвельської війни 2008 року. Так музей намагається показати зв'язок між російською окупацією та радянською спадщиною. 

Іншою важливою подією після розпаду Радянського Союзу стало повалення пам'ятника Сталіну в Горі, на його батьківщині. Уряд прибрав статую таємно вночі, що викликало протест серед місцевого населення. До сьогодні є люди, які вимагають відновлення монумента. 

Також було кілька спроб внести зміни до підручників з історії, аби прибрати етноцентричний націоналістичний наратив, який просувався в Радянському Союзі. Однак влада зіткнулася з критикою з боку деяких істориків, які здобули освіту в СРСР. 

Коли намагаєтеся прибрати етноцентризм з національного наративу, стикаєтеся з певним опором з боку істориків, які сприймають це як зраду нації (через культ Сталіна — прим. ред.). 

Сьогодні цей етноцентризм проявляється через ультраправі та релігійні рухи. Вони, як правило, досить агресивні і займаються ксенофобською та гомофобською діяльністю.

Ще одне питання полягає в тому, що у  2019 році в регіоні Аджарії знайшли перше масове поховання жертв радянських репресій. З того часу деякі громадські організації вимагають побудувати меморіальний комплекс на цьому місці. Але до сьогоднішнього дня не вдалося цього зробити. 

Ще є проблема з релігійними питанням через те, що в Аджарії є велика (приблизно  39% — прим. ред.) кількість мусульманських спільнот. Ймовірно, частина жертв репресій були мусульманами. Тому зараз існує суперечка, як вшановувати тіла: за християнським чи мусульманським звичаєм? Це глухий кут, оскільки влада не провела досліджень, ким саме були ці люди. Наразі їхні рештки перебувають в одній з церков регіону. 

Як відрізняється сприйняття минулого молодим поколінням? 

Соціальні опитування показують, що існує різниця між поколіннями. Старше покоління (від 55 років — прим. ред.) більш позитивно ставиться до радянського минулого і має певну ностальгію за Радянським Союзом. 

Проблема в тому, що є й локальні відмінності. У регіонах, де проживають етнічні спільноти — азербайджанці і вірмени — більш позитивно ставляться до радянського минулого, ніж в регіонах, де проживають картвели. (у 2021 році 67% вірмен вважали, що розпад СРСР негативно вплинув, тоді як приблизно 38% у Сакартвело вважали так само — прим. ред.).

Також працює російська пропаганда. Старше покоління [картвелів], яке вільно володіє російською мовою, частіше дивиться російські новини, ніж молодше. 

Водночас серед молодшого покоління досить рідко можна зустріти людей, які позитивно ставляться до Сталіна. Це дає надію, що зможемо подолати радянську спадщину.

Який вплив Росія має на Сакартвело зараз? Бачимо, що парламент — проросійський, водночас більшість суспільства, включно з президенткою, налаштовані проєвропейсько.

Важко сказати, як саме Росія впливає на сучасний уряд Сакартвело. Можемо робити лише припущення на основі рішень, які ухвалює уряд, як-от рішення про іноземних агентів, яке скопіювали з Росії. 

Деякі кажуть, що неправильно називати уряд «Картвельська мрія» [правляча партія] проросійським, оскільки вони декларують себе як проєвропейські. Вони зробили певні кроки, щоб інтегрувати Сакартвело в Європу. 

Вважаю, це залежить від того, як ми визначаємо проросійськість та антиєвропейськість. Для мене проєвропейськість означає, що ми хочемо мати всі ті демократичні інституції, які є в Європі. 

Якщо Сакартвело відмовляється бути справжньою демократією, то відкидає свій європейський шлях і залишається під російським впливом. Сакартвело не може бути нейтральною країною. Ми або перебуваємо під російським впливом, або стаємо частиною європейської цивілізації. 

«Картвельська мрія» робить речі, які створюють певні проблеми на євроатлантичному шляху (дипломатична служба ЄС назвала законопроєкт про іноагентів таким, що суперечить цінностям та стандартам ЄС, а також заявленим цілям Сакартвело щодо вступу до ЄС — прим. ред.). 

Для мене це є свідченням того, що нинішній уряд є антиєвропейським і проросійським. Коли кажу проросійський, не обов'язково маю на увазі, що вони отримують прямі дзвінки від Путіна. Для мене антидемократичність та антиєвропейські дії вже є достатнім аргументом, щоб вважати «Картвельську мрію» проросійською партією. 

Який вплив російсько-українська війна має на Сакартвело? 

Після початку війни в Україні у 2014 році в картвельський колективній пам'яті спалахнула іскра. Всі ці рани війни 2008 року були знову відкриті. 

Відчувався страх, тривога і розчарування — те, що ми вже пережили у 2008. Тому картвельська громадськість, незалежно від уряду, мобілізувалася навколо українського питання. 

Навіть сьогодні, через рік, картвели можуть асоціювати себе з цією війною, сприймати як свою. До того ж наші воюють як добровольці (в Україні з 2014 року воюють картвельські добровольці у складі Georgian Legion, який з 2016 року офіційно входить до складу ЗСУ — прим. ред.). 

Останні події в Сакартвело це довели, закон про іноземних агентів був останньою краплею. Попри те, що зараз ситуація заспокоїлася — це не кінець. 

У Сакартвело пройдуть вибори у 2024 році. Але до того часу у суспільстві буде певна напруженість. Вся ця ситуація нагадує Євромайдан. Не думаю, що буде такий самий сценарій, як в Україні, але з погляду громадської думки бачу схожість.

Чи є популярною серед суспільства думка звільнити окуповані території?

Більшість проти повернення територій військовим шляхом. Картвели вже пережили війну в Абхазії та Осетії. Зараз серед населення є згода, що якщо повернути ці території силою, то складніше буде інтегрувати людей. 

Якщо хочете жити з ними в одній країні, потрібно знайти спільну мову. Сьогодні це може здаватися неможливим, але Росія стає слабшою.

Вона неминуче програє війну. Після цього у нас буде більше можливостей для переговорів з абхазами та осетинами, бо вони втратять підтримку з боку РФ. Якщо не відмовимося від європейського шляху, буде шанс залучити їх назад. 

Картвельський парламент скасував закон про іноземних агентів, але чи достатньо цього?

Протест є, він триває, навіть якщо ми не бачимо людей на вулицях. Нам слід очікувати нових протестів і демонстрацій в Сакартвело протягом року, а особливо з наближенням виборів. 

Соціологічні опитування показують, що підтримка «Картвельської мрії» становить до  30% — вона зменшується (у листопаді 2022 року 25% картвелів проголосували б за партію, якби вибори були наступної неділі, водночас 30% опитаних заявили, що у жодному разі не проголосували б за цю партію. У лютому 2023 опитування показали, що 12% громадян задоволені роботою парламенту, 31% — ні — прим. ред.).  

Основна проблема полягає в тому, що опозиція в Сакартвело слабка і фрагментована, а політична атмосфера поляризована. Немає жодної партії, яку можна було б розглядати як альтернативу, тому буде нелегко досягти зміни влади. 

Але закон про іноземних агентів зняв маски, які були у «Картвельської мрії». Для людей, які підтримували їх, стало очевидно, що це антиєвропейська партія. 

Найбільш реалістичним сценарієм є коаліційний уряд з опозиційних політичних партій. В іншому випадку, єдиний шлях — це революція. 

Картвели не хочуть повертатися до російської сфери впливу. Це доводять опитування громадської думки: 81% картвелів підтримують вступ України до ЄС, а 73% — до НАТО.