Реорганізація, переїзд за кордон та недостатня кваліфікація. З чим пов’язаний брак медичного персоналу?

На початку 2020 року Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) заявила, що в усьому світі не вистачає медичних працівників і працівниць через низьку зарплатню та недостатнє інвестування в освіту й працевлаштування. Цей дефіцит негативно впливає на стійкість систем охорони здоров’я та ставить під загрозу існування медичних закладів.

До постійної проблеми браку кадрів медичного персоналу додалися Covid-19 та повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Тож Міністерство охорони здоров’я України прогнозує дефіцит кадрів на глобальному рівні до 2030 року.

Про причини та наслідки браку медичного персоналу в українських лікарнях читайте в матеріалі Свідомих.

На сьогодні по всій Україні спостерігається дефіцит медперсоналу. Відтак у медзакладах Харківської області не закриті 3 220 вакансій. Найбільша потреба по регіону серед анестезіологів, ортопедів та працівників лабораторної діагностики.

Водночас молодшого персоналу в лікарнях також не вистачає, повідомив представник пресслужби обласної військової адміністрації Сергій Кіш.

«В основному дефіцит лікарів і молодшого медперсоналу простежується в деокупованих і наближених до кордонів та бойових дій районів», — говорить Сергій Кіш.

Крім того, у Харківській області зазначають нестачу лікарів, які займаються реабілітацією.

Міністр охорони здоров’я України Віктор Ляшко говорить, що в регіонах відрізняються потреби в медичних спеціалістах і спеціалістках по окремих напрямках. Проте він зазначає брак психіатрів, клінічних психологів, фізичних терапевтів, ерготерапевтів, терапевтів мови й мовлення по всій країні.

У відповіді на запит Свідомих управління охорони здоров’я Сумської обласної військової адміністрації повідомило, що в регіоні потреба в лікарях складає 238 людей. Найбільший дефіцит лікарських кадрів за такими спеціальностями: лікарі загальної практики сімейної медицини — 21 особа, хірургів — 19, анестезіологів — 14 та невропатологів — 12.

Управління охорони здоров’я Миколаївської області повідомило Свідомим про дефіцит лікарів по наступних спеціальностях: терапевти, лікарі сімейної медицини, хірурги, анестезіологи, акушери-гінекологи, педіатри, лікарі фізичної та реабілітаційної медицини.

Головна лікарка Миколаївської міської лікарні №5 Олена Терентьєва розповідає у коментарі Свідомим, що кадрова ситуація залишається важкою, проте стабільною. Медзаклад забезпечений медичними сестрами, молодшим медичним та технічним персоналом, але потребує терапевтів, які мають чергувати в приймальному відділенні та проводити ВЛК, неврологів й рентгенологів.

Терентьєва говорить, що на місця фахівців та фахівчинь, які були змушені виїхати за кордон через вторгнення або стали у військо, не приходять інші люди.

Також вона розповідає, що лікарня не припиняла роботу навіть після російського обстрілу 3 квітня 2022 року. Медзаклад постраждав, вибухова хвиля вибила усі вікна, але лікарі продовжували допомагати пораненим.

Проте головна лікарка додає: в медзакладі працюють два психологи, які допомагають персоналу впоратися з емоційним виснаженням та вигорянням.

Натомість у Запорізькій області запровадили оптимізацію медичних закладів. Зокрема, 6 травня 2024 року голова Запорізької ОВА Іван Федоров підписав розпорядження № 262 «Про припинення комунального некомерційного підприємства "Запорізький регіональний протипухлинний центр" Запорізької обласної ради шляхом приєднання до комунального некомерційного підприємства "Запорізька обласна клінічна лікарня" Запорізької обласної ради».

16 травня 2024 року на сайті президента України зареєстрували петицію з проханням скасувати розпорядження голови обласної державної адміністрації через:

За два місяці з медзакладу були звільнені через догану або пішли за власним бажанням близько 50 співробітників і співробітниць. 

Директор Запорізького регіонального протипухлинного центру Михайло Єсаянц побоювався ще низки звільнень. Він зазначив, що комісія з припинення в липні винесла ще 14 доган іншим медичним працівникам закладу: старшим медичним сестрам хірургічного та онкохіміотерапевтичного відділень, декільком лікарям хірургам-онкологам урологічного профілю, дерматологічного профілю та анестезіологам, які щодня працюють в операційних.

Попри зібрані 25 тисяч голосів у петиції, 7 серпня директорка Департаменту охорони здоров’я Запорізької ОДА Вікторія Клименко повідомила про реорганізацію регіонального онкоцентру. За її словами, потреба в цьому виникла, зокрема, через низьке навантаження лікарів закладу попри високу заробітну плату.

Крім того, директор Запорізької обласної клінічної лікарні Ігор Шишка прокоментував звільнення працівників регіонального протипухлинного центру:

«З 8 травня по 1 серпня самостійно звільнилися 49 чи 51 особа, за порушення трудової дисципліни було звільнено сім осіб. Станом на 1 серпня перейшло до Запорізької обласної клінічної лікарні майже 370 співробітників. І не потрібно займатися підміною понять, що якщо звільнили, то хтось постраждав. Звільнення відбувалися згідно з чинним законодавством».

Міністр охорони здоров’я України Віктор Ляшко в інтерв’ю BBC розповів, що медики є військовозобов’язаними під час дії воєнного стану. Бронь на мобілізацію медперсоналу умовна, тож за запитом Збройних Сил України з того чи іншого лікаря її можуть зняти.

Проте, зазначив Ляшко, МОЗ стежить за розподіленням медичного персоналу в армії та тилу для того, щоб медзаклади не зупиняли роботу.

Якщо з закладу забирають стільки спеціалістів, що це зупиняє процес лікування, керівники та керівниці лікарень можуть звернутися до МОЗ, аби ті проконтролювали процес розподілення медичного персоналу. 

Ляшко зазначає, що працівники й працівниці МОЗ звертаються до ТЦК, розглядають конкретну ситуацію і пропонують рішення, яке дозволяє тримати в бойовій готовності медичну частину ЗСУ й надавати якісну допомогу в цивільних медзакладах.

Щоб отримати бронь для спеціалістів, керівники та керівниці медичних закладів регіонального рівня подають відповідні списки до військової адміністрації, а після узгодження — до Міністерства оборони.

Хірург-проктолог, лідер напряму хірургії медичної мережі Добробут Юрій Ловіцький у колонці для видання NV.UA зазначив, що в медичній сфері відчутним є брак працівників і працівниць середньої ланки, зокрема — кваліфікованих. 

Глобальна тенденція до зменшення кількості медичних сестер і братів виникла під час пандемії коронавірусу. У 2020 році Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) присвятила рік цій ланці медицини, наголошуючи на необхідності інвестувати в підтримку, освіту та розвиток медичних сестер. 

Україна також зіткнулася з цією проблемою. За даними Центру медичної статистики МОЗ, у 2015 році в Україні налічувалося 262 тисячі медсестер та медбратів, а вже за 5 років — у 2020 році — їхня кількість скоротилася до 213,4 тисячі. 

З початком повномасштабного вторгнення медичні працівники й працівниці пішли на фронт, що також зумовило брак персоналу в українських лікарнях. Проте дані Центру розвитку медсестринства МОЗ України свідчать, що 188 тис. медичних сестер та братів залишилися працювати на своїх робочих місцях по всій країні.

Проблему нестачі кадрів, зазначає Ловіцький, підсилює застаріла система освіти середнього медичного персоналу. У приклад він наводить брак операційних медсестер в хірургії. У коледжах медсестри переважно отримують базові знання, а спеціалізацію набувають в процесі роботи. Окремої професії операційної медичної сестри в Україні немає, тож, окрім пошуку людини на вакансію, навчанню також приділяє час саме медзаклад.

«Поява в медичних коледжах спеціальності “асистент лікаря в операційній” і виокремлення професії операційної медсестри в більш профільний напрям допомогло б розв’язати проблему нестачі кваліфікованих кадрів», — зазначає Ловіцький.

Зокрема, у 2021 році Вокс Україна та Центр розвитку медсестринства МОЗ України провели опитування серед медсестер. Опитані зазначили, що зміст освіти не відповідає вимогам на робочому місці, а система підвищення кваліфікації є застарілою і виконує переважно формальну функцію.

Найбільшу загрозу від нестачі кваліфікованих працівників середньої ланки, говорить Ловіцький, відчуває саме хірургія. Бойові дії збільшують кількість важких операцій, з якими раніше українські медики й медикині або взагалі не стикалися, або стикалися мало. І всі вони потребують підготовлених операційних медсестер.