Протезування та реабілітація українських бійців
Система протезування в Україні є безоплатною для людей з інвалідністю, окремих категорій громадян з-поміж ветеранів, військовослужбовців, які брали участь в бойових діях, та людей, які проживали у зоні бойових дій.
З початком війни на сході в Україні зросла кількість людей, які потребували протезування. Ці послуги, як і належить, надавали безкоштовно, однак тоді якість протезування не була на високому рівні — їх встановлювали за старими методами. З часом українські військові почали проходити реабілітації та встановлювати протези за кордоном, а лікарі — набиратися досвіду від іноземних колег.
З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україні знову зросла кількість людей, які потребують протезування. Сьогодні в Україні діє низка реабілітованих центрів, де військові і цивільні можуть отримати допомогу. Також для, зокрема, військовослужбовців є можливість отримати протез за кордоном.
«Свідомі» поговорили з Уповноваженим Президента України з питань реабілітації учасників бойових дій Вадимом Свириденком про його досвід протезування у США та як змінилася система протезування і реабілітації бійців в Україні.
Досвід США
Вадим Свириденко отримав декілька поранень, коли у складі 128 окремої гірсько-штурмової бригади воював на Донеччині. Одне із них — взимку 2015 року, коли разом з побратимами підірвалися на міні. Після цього кілька днів провели на 20-градусному морозі без їжі та води. Троє побратимів Вадима замерзли, а він потрапив у полон до бойовиків так званої «днр», де йому надали першу медичну допомогу.
Після повернення лікарі констатували необхідність ампутувати кисті рук та стопи ніг, адже бойовики звільнили чоловіка з обмороженням четвертого ступеня та сепсисом. Після лікування в Україні Свириденка направили на реабілітацію в США за програмою Пентагону.
«Мені пощастило, що Америка взяла мене та ще кілька військових на реабілітацію у центр Волтера Ріда поблизу Вашингтона (Національний військовий медичний центр імені Волтера Ріда — ред.), де я провів вісім місяців. Там мені надали допомогу американські протезисти», — каже Свириденко.
Він пояснює, що в США відмінне ставлення до протезування, ніж те, що було тоді в Україні. Перш ніж розпочати процес протезування, вони вивчають, чим займалась людина до війни та що планує робити далі, щоб з протезом можна було продовжувати виконувати ці функції.
Йдеться про цілий цикл відновлення, щоб людина могла повноцінно повернутися до своєї професії та продовжувати виконувати свою роботу, але з протезом. Для цього збирають цілі консиліуми з хірургів, протезистів, реабілітологів, терапевтів, травматологів і психологів,
— каже Свириденко.
Протезування в Україні
Після того, як Вадим Свириденко та інші військові повернулися з США, в Україні почали змінювати підхід до реабілітації та протезування. «У той час у нас були радянські підходи, ніхто не говорив навіть про біонічні чи механічні протези, спортивне протезування», — каже військовий.
Свої перші протези військовий отримав саме в Україні, а лікування проходив в опіковому центрі. Тоді було складно знайти хорошого реабілітолога, тому Свириденку допомагали реабілітуватися військові, які пройшли війну в Афганістані.
«Вони свого часу отримали поранення та знали, як складно відновитися, тому приходили та вчили заново ходити. Також допомагали колишні спортсмени, які зналися на реабілітації», — розповідає чоловік.
Пояснює, що до цього в Україні на законодавчому рівні вважали, що для військового достатньо одного протезу на все життя, однак їх треба змінювати.
«Тепер чітко прописано, через який час військовий може отримати нові сучасні протези — біонічні, електронні, механічні чи спортивні», — розповідає Вадим Свириденко.
Сьогодні українських військових допомагають держава, благодійні фонди і закордонні партнери. Вадим Свириденко, як Уповноважений президента, зустрічається з ветеранами інших країн, щоб перейняти закордонний досвід та впроваджувати його в Україні.
Наразі в Україні працюють мультидисциплінарні команди, які допомагають бійцям відновитися.
Якщо все якісно зробити, то, наприклад, втрата однієї кінцівки не є проблемою. Достатньо кількох місяців, щоб почати нормально ходити,
— каже Вадим Свириденко.
Адаптація військових до протезів
Українські військові отримують декілька протезів. Перший рік їм ставлять прості та дешеві, бо їх треба часто змінювати — в залежності від активності людини та того, як вона проходить реабілітацію.
«Коли людина одягає протез на кінцівку, у тому місці атрофується м'яз, тобто зменшується. Тоді з'являється люфт і потертості, яких немає бути. У багатьох бійців може бути по декілька куксоприймачів, адже чим активніша людина, тим швидше скорочується м'яз», — каже Свириденко.
Після року бійцям ставлять якісні сучасні протези, зокрема біонічні.
Повернення до звичного життя у військових проходить по-різному. Це залежить не лише від складності поранення та бажання військового , але й реабілітолога.
«Ми спілкуємось з молодими спеціалістами, які бачать себе у цій сфері і ставимо питання, чи готові вони витрачати багато часу на одну людину. Вони мають набратися терпіння, адже є різні люди: одні хочуть якнайшвидше повернутися в стрій, деяким психологічно важко змиритися з травмою», — розповідає військовий.
Важливість сім’ї в процесі реабілітації
Сім'я пораненого військовослужбовця також проходить підготовку, щоб допомогти йому відновитися.
«Спочатку спілкуємось з бійцем, а тоді з сім'єю. Саме від близьких залежить, як швидко військовий повернеться до нормального життя», — пояснює чоловік.
Однак бувають випадки, коли сім’я може погіршувати стан бійця. У такому разі їх можуть попросити рідше навідувати його. Тоді з військовим частіше комунікують спеціалісти. Свириденко пояснює, що у таких випадках сім'ям варто пам'ятати, що бійцям потрібен час, щоб адаптуватися.
«У них часто бувають зміни настрої, постійно щось болить, починається депресія. До цього потрібно ставитися з розумінням. Але й з військовими проговорюють, що під час відновлення важливо не травмувати своїх рідних», — зауважує він.
Загалом, підсумовує Свириденко, процес відновлення після поранення складний та залежить від багатьох факторів: робота спеціалістів, бажання бійця та розуміння членів сім’ї.
Після поранення багато військових продовжує службу. У випадку якщо боєць не може чи не хоче повернутися, він завжди може перекваліфікуватися чи освоїти нову професію. У цьому військовим допомагають різні громадські організації та навчальні заклади.
