Про ядерну енергетику, майбутнє атомних електростанцій та радіобіологічні дослідження. 4 питання до радіобіологині Олени Паренюк
З початку повномасштабної війни про атомну енергетику почали говорити більше — і не тільки в Україні, але й у світі. Адже атомні електростанції — це можливість отримати незалежність від викопного палива. Зокрема — від російського газу.
Спільно з INSCIENCE розпитали радіобіологиню Олену Паренюк про те, чому Україна — провідна держава у сфері ядерної енергетики, яке майбутнє чекає на атомні електростанції та для чого потрібні радіобіологічні дослідження.
Олена — героїня другого сезону проєкту «НАУКОВИЦІ», серії документальних відео про українських жінок у науці. Нові епізоди розповідають про роботу науковиць під час повномасштабної війни. Це відеоісторії про продовження досліджень та науку всупереч усьому.
Подивитися тизер та дізнатися більше про героїнь другого сезону можна на сторінці @inscience.io.
Які успіхи України у сфері ядерної енергетики?
Атомна енергетика — одна з найкрутіших галузей в Україні. До повномасштабної війни чотири атомні електростанції в сумі генерували близько 55% електроенергії. Це другий показник у світі, більше — тільки у Франції.
Ще до початку повномасштабної війни ми вирішили зберігати все відпрацьоване паливо в Україні — і побудували для нього спеціальне сховище на ЧАЕС. Раніше тільки Запорізька атомна електростанція мала місце для зберігання відпрацьованого ядерного палива — залишки з інших АЕС доводилося передавати на зберігання в Росію. Тепер, нарешті, ми отримали незалежність і в цьому плані.
Україна також має 2% світового запасу урану — цієї кількості нам вистачить для задоволення потреб країни надовго. Проте збагачувати та перетворювати уран на ядерне паливо ми не можемо, і на це є як мінімум дві причини. Перша — без’ядерний статус України та міжнародні зобов’язання (уран та продукти його ділення можуть використовуватися у ядерній зброї). Друга — відсутність технології: будівництво та обслуговування таких заводів потребує величезних коштів.
З огляду на все це, ми закуповуємо ядерне паливо закордоном. До початку повномасштабної війни купували, зокрема, і в Росії. Та навесні «Енергоатом» повністю відмовився від російського палива.
Як впливають на атомні електростанції вимкнення світла?
АЕС — це безперечно критична інфраструктура. Важливо також розуміти, що навіть коли ми отримуємо інформацію, що енергоблоки вимикаються, ядерна реакція в реакторах не зупиняється. Просто АЕС не віддають електроенергію в мережу.
Для справної роботи енергоблоків необхідна вода. Насоси, які перекачують воду, потребують електроенергії, і зазвичай її отримують з об’єднаної електромережі. Атомна енергетика має багато рівнів безпеки, тому, звичайно, є чіткий алгоритм, що робити АЕС у разі вимкнення електроенергії — наприклад, перемкнутися на дизель-генератори, щоб насоси продовжували працювати.
Навіть у нормальній ситуації робота оператора атомної електростанції дуже складна. Зараз, через обстріли, потрібно бути готовим у будь-який момент перемикнутися на резервні джерела енергії.
Чим важливі радіобіологічні дослідження?
Після Чорнобильської та Фукусімської катастроф, безпека атомних електростанцій зросла в рази — як і обізнаність щодо наслідків катастроф. Ми знаємо, що до всього потрібно готуватися заздалегідь.
Також змінюється підхід до радіаційної безпеки. Так, наприклад, до 2007 року міжнародна система радіологічного захисту ґрунтувалася на оцінці можливих кінцевих доз радіації для людини. Вважалося, що такі обмеження забезпечать належний рівень захисту й навколишнього середовища зокрема. Проте у 2007 році Міжнародна комісія з радіаційного захисту (ICRP) визнала, що радіаційному захисту навколишнього середовища потрібно приділяти більше уваги, і прийняла відповідну концепцію.
Власне, біологія допомагає зрозуміти, як відповідає екосистема на радіаційне забруднення. Якщо добре вивчати цю інформацію, можна зберегти екосистему та збалансувати її в певний спосіб. Цим я й займаюся як радіобіологиня.
Яким буде майбутнє атомної енергетики?
У світі відбувається ренесанс ядерної енергетики. Німеччина, наприклад, раніше відмовилася від атомної енергетики, а потім — підсіла на голку російського викопного палива. Тому зараз німецька влада схиляється у сторону атомної енергетики. Також до ядерної програми повертається Японія.
Водночас Європейський Союз та Канада визнали, що атомна енергетика — зелена, адже немає майже емісії парникових газів. Тому думаю, що кілька десятків років ядерна енергетика розвиватиметься у різних напрямках.
Так, наприклад, останнім часом багато говорять про малі модульні реактори (ММР), які можна буде навіть друкувати на 3D-принтерах. Це альтернатива великим атомним електростанціям. ММР виробляють значно менші обсяги електроенергії — один такий реактор може заживити невелике місто, наприклад Коростень чи Бучу. Такі модульні реактори дешевші та безпечніші за великі АЕС.
Я переконана, що майбутнє є й у відпрацьованого ядерного палива. Поки що воно вважається сміттям — це купа різних радіонуклідів, які неможливо контролювати. Та теоретично, якщо ми навчимося сортувати ці відходи, то відпрацьоване паливо також можна буде певним чином використовувати.
Людство використовує все більше енергії, і нам потрібно звідкись її брати. Я впевнена, що в майбутньому ми прийдемо до того, щоби використовувати енергію Сонця: за допомогою потужніших сонячних батарей чи космічних технологій, які будуть «збирати» енергію на земній орбіті. Але поки нам потрібне інше джерело енергії, зокрема — щоб проводити всі наукові дослідження. І атомна енергія — чудовий для цього варіант.