Прекрасні «Бідолашні створіння»: рецензія-розбір одного з найкращих фільмів 2023 року

З 18 січня в українському прокаті стартував великий торішній фестивальний хіт — «Бідолашні створіння» Йоргоса Лантімоса, зухвала і бунтарська стимпанкова чорна комедія (між іншим, неймовірно смішна!) про жіночу емансипацію, гуманізм і соціалізм. 

Картина з неймовірним успіхом пройшла на Венеціанському кінофестивалі, вигравши «Золотого лева», після чого її нагородили двома «Золотими глобусами» у категоріях «Найкращий фільм (мюзикл/комедія)» і «Найкраща акторка». Попереду у «Бідолашніх створінь» — як усі розуміють — обов'язкові «Оскари». Переважна більшість критиків схилилася перед фільмом Лантімоса, внісши його до списку «найбільш значущих кінострічок 2023 року». 

Чому «Бідолашні створіння» обов'язкові до перегляду, чим по-справжньому смілива ця картина і що вона намагається нам донести — читайте в рецензії.

Феноменальний творчий успіх Йоргоса Лантімоса — прямий наслідок таланту режисера та його рідкісної (особливо за сучасними стандартами) сміливості: художньої, естетичної та оповідальної. Лантімос у своїх роботах продовжує складну «інтелектуальну поезію» Стенлі Кубрика, Міхаеля Ганеке, Ларса фон Трієра, Девіда Лінча та Луїса Бунюеля. 

Лантімос вміє розбурхувати та приголомшувати свою аудиторію, здувати пил зі звичних суспільних цінностей; він противник так званого «комфортного передбачуваного кіно» — фільми режисера у всьому радикально розгнуздані. 

Лантімос постійно виходить за допустимі межі моралі, соціальних норм, правил гарного тону, але головне — наших очікувань. Буквально всі його попередні фільми — «Ікло», «Альпи», «Лобстер», «Вбивство священного оленя», «Фаворитка» — ставали арт-хітами. Він безкомпромісний художник, який з позиції цинізму та нігілізму послідовно препарує суспільство, оголюючи та висміюючи його (зрідка) найкращі та (набагато частіше) найгірші сторони.

«Бідолашні створіння» — логічне продовження «Фаворитки» (2018) Лантімоса. Обидва фільми (альтернативно)історичні та костюмовані, обидва викликають гомеричний регіт у залі, обидва шокують аудиторію, в обох знімається нинішня муза Лантімоса Емма Стоун (яка також з'явиться і в наступній роботі автора). 

В основі «Бідолашних створінь» — однойменний роман-переосмислення «Франкенштейна», написаний титулованим шотландським письменником Аласдером Греєм (1934-2019). Лантімос, який прочитав книгу, встиг зустрітися з Греєм до його смерті і навіть прогулятися разом із ним по Глазго.

За сюжетом фільму, який розгортається в альтернативній реальності вікторіанського Лондона, екстравагантний вчений Годвін «Год»/«Бог» Бакстер (Віллем Дефо) повертає до життя вагітну незнайомку-самогубцю, пересаджуючи їй мозок її ж ненародженої дитини. 

«Нова людина» отримує ім'я Белла (Емма Стоун), швидко вчиться і пізнає світ. Не бажаючи залишатись замкненою у чотирьох стінах, Белла втікає з вкрай сумнівним бухгалтером Дунканом (Марк Руффало). У своїй незвичайній подорожі країнами і морями вона розкриває для себе всі можливі сторони людського життя: від статевого акту до інтелектуальної бесіди, від ненажерства до злиднів, від жорстокості до співчуття.

У фільмі Лантімоса однаково вигадлива як подача, так і оповідальна частина. Чорно-білі кадри змінюються соковитими кольорами, «риб'яче око» — широкими панорамами, какофонія фортепіанних звуків — крижаною тишею, а кожна нова локація фільму — окремий розділ, etc. 

Стимпанковий світ «Бідолашних створінь» — напрочуд багатий на уяву всесвіт парових машин з кінськими головами та захмарними фунікулерами. Костюми, інтер'єри, пейзаж, колір і світло — все це окремі персонажі стрічки, над якими Йоргос Лантімос всерйоз поламав голову. Глядач щиро вірить у достовірність фантастичної епохи Белли — і вже одне це робить «Бідолашних створінь» винятковим витвором мистецтва.

Белла, послідовно вивчаючи і розуміючи себе, пізнаючи власне тіло і свідомість, поступово еволюціонує з овоча в особистість, з «наукового експерименту» у «соціально-суб'єктний конструкт». На прикладі Белли «Бідолашні створіння» демонструють сходження Homo Sapiens Sapiens від своєї найпримітивнішої форми до вільнодумного індивіда. 

«Жінка, яка продирається шляхом свободи» — ось найвдаліша характеристика Белли у стрічці. Причому саме прямий життєвий досвід, а не марна та порожня філософія, яку зневажає цинічний товариш Белли на пароплаві, приводить головну героїню до розуміння людського світоустрою. 

Соціальна несправедливість і повсюдне приниження жінки перетворюють Беллу на соціалістку і феміністку (а ще в якомусь сенсі і на циніка). Більше її не обмежити. Більше її не обдурити. У фіналі Белла знаходить абсолютну свободу — соціальну, любовну, моральну, інтелектуальну, etc., щоб розпоряджатися нею на власний розсуд. Тепер вона вже не жертва хірурга, але сама — хірург.

Сама ж по собі подорож Белли світом — це наочна метафора людського життя, нашого дорослішання від дитячого розуму до розуму повнолітнього громадянина. Різниця між підлітково-романтичною Беллою, яка мріє роздати всі гроші світу всім його біднякам, і Беллою, яка оселилася в публічному домі, вільно розпоряджаючись своїм тілом (читай — засобом виробництва) суто заради заробітку — величезна. 

Лантімос, як і всякий «радикальний режисер», захоплено вдивляється у життя у всіх його проявах: і найкращих (прощення), і найогидніших (блювотиння). Причому цей підхід не можна вважати ні моральним, ні аморальним — Лантімос просто всеприймає життя, він бореться за чесність. І Белла також стає чесною — насамперед із самою собою.

Проблеми Белли не визначаються виключно її статтю і статусом — слід дивитися ширше. Понівечене людство (у випадку з персонажем Віллема Дефо, доктором «Богом» — буквально) виглядає безнадійним і потребує еволюції (типове переконання для вікторіанської епохи). 

З вірою у зцілення людини, з правом на свободу і з гідністю у серці, Белла входить у свідоме доросле життя. І хоч би якою страшною у деяких своїх проявах не була її подорож, все-таки отриманий від неї досвід — безцінний. А ще, за словами доктора «Бога», «вкрай цікавий». Як і сам фільм Лантімоса.