Повернення виноробства в Україні на історичні місця

Здається, що виноробство України завжди було поширене лише на півдні країни. Цей міт, посилений радянськими можновладцями, остаточно вкоренився зі зростанням бренду «кримських вин» та його «молодшого брата» Закарпаття і нівелював усі спогади про виноробство в інших частинах країни. А деякі інші південні регіони, як Бессарабія чи Причорномор’я, взагалі опинились на другому плані.

Аналізуючи історичні архівні джерела з документами для написання книги «Нерозказана історія українського виноробства» та слухаючи розповіді місцевих мешканців в деяких регіонах, мені вдалося помітити дуже цікаві факти — ще 100-200 років тому деякі з регіонів, де сьогодні про виноград в промислових масштабах тільки починають говорити, раніше вважалися виноробними і розвивалися дуже активно подекуди навіть до 1970-х років. Все це наштовхнуло мене на думку, що історично виноробні регіони на території України були набагато ширшими, аніж здається, і потенціал країни саме у виноробній сфері ще далеко не розкритий.

Сергій Клімов, амбасадор українських вин, автор книги «Нерозказана історія українського виноробства» видавництва «Ukraїner», організатор фестивалів вина «Brave Wine» та «Kyiv Food and Wine Fest», ідеолог та співвласник винних барів «Like a Local’s», автор гри про українське вино «Uwines Амбасадори» у колонці для Свідомих розповідає про деякі з таких регіонів.

Один із найбільших географічних регіонів центральної частини України, у південній частині якого активне виноробство було поширене ще за часів колонізації територій древніми греками, приблизно 2500 тисячі років тому. Проте найсвіжіші факти говорять, що частина навколо Заліщиків активно розвивалася у виноградарській і виноробній сфері до початку Другої світової війни.

У той час на цих землях росло понад 150 гектарів виноградників і площі насаджень планували розширити до 1,5 тисячі гектарів (для кращого уявлення об’ємів, за неофіційним даними, на Закарпатті, яке вважається старим виноробним регіоном, зараз приблизно одна тисяча гектарів виноградників).

На Поділлі є унікальні кліматичні зони, які підходять для виноградарства і виноробства найкраще через унікальні теруари — Заліщики, Кам‘янець-Подільський, Бакота, Буша, Могилів-Подільський та інші. Саме навколо них активно розвивалося виноробство останні кілька віків, а з приходом радянської влади ця сфера занепала саме з тієї причини, що «совєти» були націлені на виноробство кількісне, а не якісне, і їм неважлива була теруарність.

Догляд за виноградниками Поділля потребував більшої уваги, ніж Причорноморських. Відсутність приватної власності було ще однією з важливих причин занепаду регіону як виноробного.

Про виноробство на Галичині відомо ще з XIII століття, з часу заснування Львова. Вже в той час виноробство активно розвивалося у всій Європі і українські землі не були виключенням. Відомо про виноградники на схилах Замкової гори, на Кульпаркові, а на Личакові міський виноградник зростав до 1617 року, після чого на його місці звели Францисканський монастир та костел святого Антонія.

У Винниках, біля Львова, місцеве виноробство розвивали німецькі колоністи, які називали тутешню територію Вайнберґен (у перекладі — «винні гори»). І дійсно, рельєф місцевості одразу змінюється на більш гористий на під‘їзді до цього містечка. Колоністи активно впроваджували нові технології виробництва вина, а сортом, який найбільше культивували, був Рислінг. На гербі Винників досі можна побачити виноградне гроно.

Вино любили пити ще київські князі, які вели торгівлю з Візантією, а тому з приходом християнства на теренах Наддніпрянщини (територія Київської області) почало розвиватися виноградарство і виноробство, яке поширювали монахи, використовуючи вино в літургії.

З XI-XIII століття відомо про перші насадження винограду та виробництво вина при місцевих монастирях та на територіях, які їм належали. У 1638 році виноградник з різними сортами ріс біля дальніх печер Києво-Печерської лаври, а план лаврської церкви Різдва Пресвятої Богородиці був підписаний так: «Храм Марії на горі виноградній» (лат. Templum B. Mariae Deiparae super monte vitifero).

Вже на початку XVIII століття виноград висаджували в центрі Києва — біля Кловського узвозу, на схилах сучасної Олександрівської лікарні (сучасна вулиця Богомольця перетинала місцевий виноградник посередині, а недалеко від неї і досі збереглася вулиця Виноградна), біля площі Слави, на схилах Щекавиці. З місцевих виноградників іноземні експерти з Австрії, Угорщини, Сербії та Німеччини виробляли не лише вино, але й дистиляти. Прибуток від продажу алкоголю забезпечував десяту частину доходів казни.

Навіть на початку ХХ століття на сучасному Виноградарі стояли виноградні сади, які були знищені на початку 70-х років з початком будівництва житлового масиву «Виноградар». Чи то в знак пам’яті про виноградарську історію району, чи з якихось інших причин місцевим жителям, які заїжджали у нові будинки на перших поверхах видавали по два молодих саджанці, які вони мали висадити та доглядати за ними.

За часів козаччини ці території також розвивалися як виноробні. Козаки були не лише воїнами, але й займалися популярними на той час виноробними традиціями. Окрім виготовлення вина та дистилятів (бренді та чачі), на яких непогано заробляли, козаки ще й споживали вино.

Німецький письменник та історик Ґотліб-Фрідріх-Вільгельм Юнкер писав про виноградники в Лубнах, Полтаві, Святогірську, Змієві та Ізюмі — поблизу монастирів. За свідченнями Шарля де Пейсонеля-молодшого, консула французького короля при дворі кримського хана, головними споживачами кримського вина, крім місцевих жителів, 1762 року були козаки. Вони щорічно купували в тоді ще османському Криму приблизно 160 тисяч пляшок вина.

Сьогодні українське виноробство переживає часи трансформації. З кожним роком з’являється все більше нових виноробень у тих регіонах, де про виноробство читаємо лише у згадках історичних архівів та чуємо від старших людей. Ентузіасти витрачають власні кошти, сили та роки на дослідження теруарів з нуля, тестують сорти винограду, які будуть поводитись найкраще на цих землях.

Ті, кого я сьогодні називаю виноробами нової хвилі, повертають втрачену славу цим місцям. Цей шлях не буде легкою прогулянкою, але відкривши свій справжній виноробний потенціал, матимемо шанс посісти гідне місце на винній карті світу.