Походження міст українського півдня та знищення їхньої ідентичності під час Російської імперії
Український південь — охоплює Запорізьку, Херсонську, Миколаївську, Одеську області та півострів Крим. Фактично він сягає від сучасного Маріуполя до сучасного Буджаку, що в Подунав'ї, розповідав історик, викладач Запорізького національного університету Сергій Білівненко. Існує міт, що до приходу Російської імперії на півдні була «пустка». Однак це не так.
Про перші поселення на півдні України, Кримське ханство на цих територіях та знищення ідентичності російською імперією — в матеріалі.
Прослухати матеріал:
Перші зафіксовані поселення на півдні України
Першим населенням українських земель, згаданим у писемних джерелах, були кіммерійці, які жили у Північному Приазов'ї та Причорномор'ї, розповідає професор, завідувач кафедри історії України, координатор міжнародної діяльності Бердянського державного педагогічного університету Ігор Лиман у коментарі «Свідомим».
За його словами, стародавнім населенням українського Степу були скіфи, які змусили відступити звідси армію перського царя Дарія. Саме зі скіфами, а також з античними греками, які заснували у Північному Причорномор’ї цілу низку полісів, пов’язані початки історії державності на території України.
«Єдине місто скіфів — столиця новоскіфського царства Неаполь Скіфський — розташовувалось на території Сімферополя і від нього збереглися рештки кам’яної цитаделі зі слідами забудови за грецьким взірцем»,
— пояснює український історик, тюрколог, джерелознавець Олександр Галенко у коментарі «Свідомим».
На зміну скіфам у ІІІ ст. до нашої ери до Степової України прийшли сармати, які панували тут впродовж кількох століть. Пізніше тут кочували гуни, авари, хозари, печеніги, половці. Частина земель Степу була під контролем Київської Русі.
«На півдні України існувало дві цивілізаційні зони — степи, що розкинулися від Дунаю до Китаю, та узбережжя Чорного моря, де перебували народи Середземномор’я. У цих зонах існували різні міські культури», — пояснює Олександр Галенко.
Далі міста відомі лише у час панування у степах половців XI-XIII ст. Чешюєв, Сугров, Балін, Шарукан. За словами Галенка, це були місця племінних ватажків з ринками та купецько-ремісницьким посадом. Купці в них були іраномовні хрещені алани. Соґдак теж був половецьким містом.
«Через конфлікт між руськими купцями і купцями-мусульманами з Сельджуцького султанату правитель останнього організував морський похід і завоював Соґдак у 1220-х рр. Відтоді там були ще й мусульмани (перси, араби, тюрки)», — говорить Олександр Галенко.
На думку історика Галенка, монгольські завоювання завдяки торгівлі, яку вони спричинили між Китаєм та Європою, спровокували справжній містобудівельний бум на степу.
«Митниці на перевозах і базарах стали місцями для міських поселень — Бакота на Дністрі, Торговиця на р. Синюха, Тавань на Дніпрі, городище Мамай-Сурка на Дніпрі, Мамаїв городок біля р. Конка, Кочубіїв на місці Одеси — ось деякі відомі міста монгольського часу в українському степу. На жаль, їхні оригінальні в основному назви втрачено, тому що наприкінці XIV ст. міста вже занепали з різних причин», — зауважує Олександр Галенко.
На узбережжі була колонізація греків, римлян, візантійських греків, а у монгольський час — генуезців. Головним грецьким містом була Ольвія, що виникла у VI ст. до нашої ери і проіснувала десь до ІІІ ст. нашої ери. Пантікапей / Боспор / Керч було столицею Боспорського царства, що проіснувало 1000 років. Херсонес був головним володінням Візантії на півночі Чорного моря.
«Кафа була створена генуезцями, які дістали дозвіл від монголів на торгівлю з Середземномор’ям. Це місто притягнуло до себе греків, вірмен, сирійців, русів. Під кінець XIV ст. воно було одним з найбільших міст Європи з населенням 20 тис. На чорноморській торгівлі на початку XV ст. повстали і міста Молдавського князівства — Кілія та Четатя-Алба (Білгород-Дністровський / тур. Аккерман). Там, існували поселення генуезців. Генуезці також мали поселення і в інших місцях, зокрема в Іліче себто Олешках», — говорить історик Галенко.
Кримське ханство, Запорозьке козацтво
У середині XV століття виникло Кримське ханство, і значна частина Степової України увійшла до його складу. Тоді ж Кримське ханство визнало сюзеренітет султана Османа. Тоді ж на степовому фронтирі з’явилось українське козацтво.
У Кримському ханаті виникло додатково кілька міст — Перекоп, Карасубазар (з великою громадою кримчаків), столиця Бахчисарай, Ак-Мечет, а також єдине портове місто Ґьозлев (Євпаторія).
«Османське завоювання привело усі міста на узбережжі під владу османців. Ці міста проіснували до російського завоювання. Кафа була шостим за розміром містом Османської імперії. До них османці додали місто Очаків, що стало столицею провінції — Очаківського пашалика / еялету. В Очакові до слова торгували й українські купці, там у 1750-хх рр. існувало навіть козацьке представництво (резидент з консульськими повноваженнями)»,
— пояснює Олександр Галенко.
Іншу частину сучасного півдня Україні, нижче сучасного Запоріжжя на правому березі Дніпра, займало Запорозьке козацтво. Козаки жили в зимівниках та займались господарством, у час коли не було військових дій.
Згодом Російська імперія перемогла Османську імперію у війні в 1768-1774 роках, після чого південь України та Крим відійшли до Російської імперії. Так на цій території утворилися Таврійська, Новоросійська та Катеринославська губернії.
Прихід Російської імперії та знищення ідентичності регіону
Кримське ханство перебувало у складі Османської імперії до 1774 року, після того недовго мало статус незалежної держави, поки у 1783 році не було анексоване Російською імперією.
«Ця теза про дике поле з'явилася з європейської традиції називати диким полем ті території, де проживали кочові народи. Хоча південь був постійно заселеним. Ще до Середньовіччя у цьому регіоні мешкали половці», — каже історик Сергій Білівненко.
За словами історика Ігоря Лимана, російські завойовники свідомо знищували пам’ять про міську історію Криму попередніх часів.
«Достатньо згадати записи сучасників-іноземців, що той самий Херсонес став справжньою руїною саме після першої анексії Криму Росією: за часів Кримського ханства архітектурні пам’ятки часів стародавніх Греції та Риму ще добре вцілілі, але російські військові їх стали розбирати, розтягувати і руйнувати, використовуючи будівельні матеріали для зведення своїх споруд. Те саме відбувалось із залишками стародавнього Пантікопею (Керчі) та низки інших античних міст», — пояснює Ігор Лиман.
В результаті кількох наступних російсько-турецьких війн Російська імперія ще більше розширила свої володіння в степах Причорномор'я внаслідок занепаду Османської імперії.
Російська імперія зазнала поразки під час Кримської війни у 1853 році. За результатами тієї війни тільки внаслідок цілої низки серйозних поступок
Російській імперії вдалося зберегти за собою землі Півдня.
«Варто поставити під сумнів поширене в історіографії твердження про відсутність “міської традиції” на Півдні “докатеринівських” часів. Адже достатньо згадати, що ціла низка міст Криму небезпідставно відраховує свою історію ще з античних часів. Землі Півдня, що лежали за межами Кримського півострова, не можна розглядати як “Дике поле” до “цивілізаторської місії” Катерини ІІ: певні міські традиції були присутні й тут», — йдеться у книзі «Урбанізація: південноукраїнський вимір» директорки Науково-дослідного інституту Історичної урбаністики, докторки історичних наук Вікторії Константінової.
За її словами, після падіння Нової Січі міста регіону засновувалися і розвивалися скоріше всупереч, аніж у продовження старих місцевих (передусім козацьких) традицій. Вони були продуктом і водночас чинником імперської експансії на землі Півдня.
