Підсумки: зовнішня політика. Олександр Краєв

Третій рік поспіль онлайн-медіа «Свідомі» в кінці грудня проводить підсумкові етери, на яких говорить про те, що змінилося в Україні за рік у різних сферах: військо, культура, медицина, освіта, судова та сфера політики. 

Однією з постійних тем наших етерів є зовнішня політика. Цього разу цю тему обговоримо з Олександром Краєвим — експертом-дослідником Північної Америки та Великої Британії Ради зовнішньої політики «Українська призма». Олександр є оглядачем міжнародних відносин для кількох українських та міжнародних ЗМІ. Він також є аспірантом Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Ключові академічні та професійні сфери інтересів: зовнішня та внутрішня політика Великої Британії та США, прикордонна суперечка з Ірландією, гібридна війна та сучасні конфлікти.

Дипломати створили доктрину «дипломатії війни». На відміну від інших сфер соціально-економічного життя, дипломатія повністю перейшла на воєнні рейки, працюючи на нові цілі з новими авдиторіями. Це стосується не лише допомоги зброєю — на дипломатів лягла відповідальність за спілкування з партнерськими урядами щодо правового статусу українців за кордоном.

Україна була не просто темою, про яку людина на заході може почитати в п’ятницю ввечері. Україна — це важливе ідеологічне питання для світу. Попри прогнози, Україна не стала другим Афганістаном, а й далі самостійно формувала адженду.

Українські стратегічні наративи не зупинилися: тривала євроінтеграція, поглиблювалися реформи, посилювалися пріоритетні україно-британські відносини.

Ще в середині грудня 2021 Пентагон забороняв іншим країнам передавати Україні переносні зенітно-ракетні комплекси «Stigner». США вважали, що це лише підштовхне Росію до ескалації та зрештою призведе до ядерного протистояння і Третьої світової війни. Натомість зараз ми обговорюємо, яка саме ракета потрібна до пускової установки M142 HIMARS. Тож прогрес в україно-американських відносинах очевидний. 

Так сталося, адже після виходу з Афганістану американці ставилися зі скепсисом до постачання озброєння будь-куди. Тому Україна мала слабку підтримку. Ключову роль відіграв «український» двопартійний кокус Конгресу (об’єднання парламентарів за інтересами — ред). Демократичну партію у ньому представляли Ненсі Пелосі та Чак Шумер, а Республіканську — Адам Кінсінгер та Кевін Маккарті. У перші дні березня завдяки цій групі Конгрес ухвалив закон про підтримку та допомогу України. За ним і йшла вся допомога протягом року. 

Завдяки феноменальним результатам ЗСУ стратегія американців змінилася з «Росія не має виграти» на «Виграти має Україна»

Велика Британія шукала себе після брекзиту. Так постав концепт «Глобальної Британії». Він інтегрований в усі ключові безпекові та політичні документи країни. Перший постулат: Велика Британія має стати глобальним гравцем, шукати союзників, впливати політично. Ключові регіони для цієї країни — Північна Європа, Чорне море, Третій та Індо-Тихоокеанський регіон. Для Великої Британії Росія — це основна загроза. Натомість для США загрозою є КНР, Росія лише «виклик». 

Саме тому Україна стала другою після брекзиту країною, з якою Велика Британія підписала угоду про стратегічну співпрацю. Хоч США дає більше допомоги, Велика Британія демонструє лідерство і надає допомогу першою.

Україна має проблеми з цими країнами, у першу чергу в інформаційному ключі. Ці країни вважають, що ми маріонетка Заходу, йдемо у фарватері США. Росія залишається у їхніх очах добрим СРСР, який допомагає злиденним.

Водночас Україна недостатньо працює з цими уявленнями. На всю Південну Америку всього лише три повноцінних посольства. 

Глобальному Півдню здається, що підтримка України відвертає увагу від них. За останні п’ять років, під час громадянської війни в Ефіопії, загинуло 500 тисяч людей. У світі достобіса інших проблем. Ми маємо пропрацьовувати це.

Є два принципи: ідеологічний та економічний. По-перше, Україна має пояснювати, що російсько-українська війна — це більше, ніж регіональний конфлікт. Це війна за принципи міжнародних відносин, які потрібно захищати. 

По-друге, Україна — важливий партнер не лише для Європи. Україна забезпечує 34% харчового ринку Індонезії. Також наша країна великим гравцем на ринках країн Африки. Раніше Україна була мовчазним партнером, ми просто виконували угоди. А тут, виявляється, Україна конче потрібна.

Ми вже маємо реноме, проте мусимо далі працювати, показувати, що ми незамінні. Україна — не мала держава, а власник контрольного пакета на багатьох ринках. 

Як тільки кількість запитів про Україну зросла на 1500%, ми відразу почали використовувати це. Тепер необхідно закріпитися у світовій адженді. Україні є що розповісти — це не лише Козаки чи Русь. Це і міська культура епохи бароко, це й авангард, це і культура шістдесятих. Ми маємо зламати російський наратив про архаїчну Україну. 

Але для цього потрібно багато роботи. Цьому світу потрібен не герой, а професіонал.