Підсумки: Зовнішня політика. Олександр Краєв

Четвертий рік поспіль онлайн-медіа «Свідомі» в кінці грудня проводять підсумкові етери, на яких говорить про те, що змінилося в Україні за рік у різних сферах: військо, культура, освіта, зовнішня та внутрішня політики. 

Про зовнішню політику говоримо з Олександром Краєвим — директором програми «Північна Америка» Ради зовнішньої політики «Українська Призма».

Шлях України буде особливим, бо ми перша країна, яка починає процес вступу в ЄС в умовах повномасштабної війни.

Ми потрібні Європі так само, як вона потрібна нам. Через Україну ЄС має реформуватись, наприклад, вже є розмови про доцільність права «вето» окремим країнами. Україна порушувала питання про суть європейських цінностей, до яких ми прагнули.

У професійному середовищі кажуть про термін у 2030 рік. Наразі сім років — це той термін, за який ми зможемо пройти шлях економічної і правової гармонізації.

Країни Балканського півострова будуть вступати в ЄС паралельно, і це не заважатиме вступу України в Союз і не сповільнюватиме його.

Нам пощастило, що блокада польського кордону є саме зараз, в умовах виборів, коли є адекватна частина польського політикуму, з якими можна працювати над врегулюванням. Якби така криза настала через кілька років, це могла б бути формою ультиматуму, з яким було б важче щось вирішити.

Позиція словацького населення не проукраїнська. У Словаччині остання проукраїнська політикиня — президентка Зузана Чапутова — швидше за все вже й не буде балотуватись на виборах наступного року. Роберт Фіцо прийшов з гаслом «Жодного патрону для України», але кожного популіста ламає економіка: він вже підписував контракти для української оборони. 

З Угорщиною криза максимально політизована. Ця країна використовує Україну для шантажу щодо своїх інтересів у ЄС. Плюс для України в тому, що Єврокомісія на нашому боці. Переговори Зеленського і Орбана є необхідними, бо ми маємо розуміти, де закінчується популізм та починаються реальні вимоги Угорщини.

Українське посольство виходило на контакт з майже всіма передвиборчими штабами в США, крім штабів Дональда Трампа та Вівека Рамасвамі. Наші відомства працюють нам тим, щоб працював принцип «Нічого про Україну без України». Єдиний шлях, який Україна може обрати щодо США, — це системна робота професіоналів та відносини стратегічного партнерства.

Трампістів — меншість, але вони контролюють порядок денний і максимально політизують будь-які теми, які були предметами політичної дискусії.

На саміті у Вільнюсі Україна не дочекалась запрошення до Альянсу. У 2024 році саміт НАТО пройде у Вашингтоні й буде присвячений 75-річчю Альянсу. Наступного року таким запрошенням НАТО може «показати зуби» і розбити російський міт про ще більшу ескалацію. Росія нічого не зробила після того, як Євросоюз почав процес переговорів з Україною.

Водночас у Вільнюсі Україна отримала завірення (не гарантії) у безпеці від країн G7. Цей документ є гнучким і не стосується всіх держав у всіх безпекових пунктах, але він може стати початковим етапом перед напрацюванням вже ширших безпекових гарантій.

Українське політичне керівництво утверджувало тезу, що агресія ХАМАСу проти Ізраїлю є частиною агресії проти демократичних цінностей. Зараз наша підтримка Ізраїлю є тихою, бо Україна вичікує більш стійких позицій інших держав Близького сходу та не хоче ризикувати тими дипломатичними досягненнями, які вже є. 

Те, що Україна забезпечила «зерновий коридор» — це потужний сигнал, що ми не тільки говоримо, а й діємо. У нас є вже певний бренд в регіоні, і з нами готові спілкуватись. Іспаномовна Латинська Америка тепер частково  сприймає Україну: візит Зеленського до Аргентини привітала навіть опозиційна преса країни.

В Африці Україна активізувала свою присутність, але не вдалось подолати колоніальний наратив про те, що Україна — це маріонетка заходу. На відміну від Латинської Америки, Африка є більш нестабільною. Там великий вплив російських ПВК, не тільки «Вагнера». В Африці ставлять питання, чому страждання українців є більш важливими і видимими, ніж їхні страждання. 

Рік буде дуже складним. У всьому світі пройде понад 70 виборів. Українське питання буде всюди, але не всюди в тому світлі, у якому нам хочеться.