Підсумки: Збройні Сили України. Микола Бєлєсков

Третій рік поспіль онлайн-медіа «Свідомі» в кінці грудня проводить підсумкові етери, на яких говорить про те, що змінилося в Україні за рік у різних сферах: військо, культура, медицина, освіта, судова та сфера політики. 

Один з етерів у маратоні підсумків — розмова з Миколою Бєлєсковим про Збройні Сили України.

Микола Бєлєсков — колишній аналітик НУО «Інститут світової політики», від жовтня 2019 року аналітик Національного інституту стратегічних досліджень (відділ воєнної політики). З серпня 2022 року він — старший аналітик у фонді «Повернись живим».

Ціль України протягом 2022 року: зменшення наступальних дій росіян, зупинення на окремих рубежах, завдавання необхідного ураження, підготовка передумов та умов наступальної та контрнаступальної операцій.

Стратегічна ініціатива — це змусити противника грати за твоїми правилами гри.  Коли твоя сторона диктує, коли та на яких умовах ведуться бойові дії. Це є визначальною річчю для досягнення цілей у війні. Наразі Україна ще не виборола стратегічну ініціативу. Боротьба за стратегічну ініціативу ще триває, оскільки бойові дії відбуваються. Те, що Росія, можливо, втратила стратегічну ініціативу, не означає, що ми її отримали.

Росіяни намагалися тримати протяжну лінію фронту, наслідком чого стала Балаклійсько-Куп’янська операція, згодом дії ЗСУ на Херсонщині. У результаті цих операцій лінія фронту скоротилася, але щільність російських сил збільшилася. З огляду на це, подальші наступальні операції, які плануватиме Україна, вимагатимуть більших зусиль, важкого озброєння і техніки. 

Через це Росія може тиснути на країни Заходу, щоб схиляти Україну до переговорів. Головне для України — отримати достатню допомогу. У Росії є план, як не програти, але це не означає, що його неможливо зламати.

У росіян є політична установка встановити контроль над Донеччиною, щоб продати населенню ідею того, що нібито досягли певних цілей. Тобто у них є певна ціль, яка задекларована, якої вони дотримуватимуться всупереч значним втратам. Попри відсутність прогресу, вони будуть продовжувати свої дії. 

Росіяни хочуть примусити Україну відтягнути якнайбільше сил на північ. Водночас для цього їм необхідно перекидати туди й свої угрупування, адже Україна має засоби спостереження за ситуацією в Білорусі. Чи вдасться шантаж? Це питання поки без відповіді.

Якщо Україна припинить спротив, ризики для Молдови наростають. Виникає питання до позиції Молдови, яка не завжди підтримує українську позицію, адже своїм спротивом Україна гарантує безпеку і для Молдови. Це не ситуація 1992, коли російські сили мали потенціал. Сили, які там є, наразі доволі обмежені.

Пік спекуляцій, які проводили росіяни у світі, закінчилися після того, як КНР та Індія заявили про несприйняття шантажу від Росії. Виключати нових спроб погроз не можна, але вони не мають того ефекту, який би хотіла Росія. 

Навряд США надасть Україні ракети типу ATACMS. Схоже, Росія примусила Америку вірити, що це червона лінія ескалації. США можуть надавати боєприпаси Ground-Launched Small Diameter Bomb, які можуть влучати в цілі на відстані 150 кілометрів, проте наразі невідомо, чи можливе масове виробництво цих снарядів. 

Очікувати, що все буде так, як хоче Україна, — марна справа. В України та партнерів може бути різне бачення пріоритетів та ризиків, хоч інтереси здебільшого спільні. Варто переконувати партнерів, шукати аргументи, які будуть корисні Україні.