Підсумки: література. Олександр Михед

Третій рік поспіль онлайн-медіа «Свідомі» в кінці грудня проводять підсумкові етери, на яких говорять про те, що змінилося в Україні за рік у різних сферах: військо, культура, медицина, освіта, судова та сфера політики. 

Про літературу говоримо разом з українським письменником Олександром Михедом.

Цьогоріч українці могли втратити смак до літератури, мистецтва, кіно, але декому вдавалося його повернути. Це фактично і моя історія — місяцями мені було складно сфокусуватися на книжках, на перегляді фільмів. І крок за кроком треба було шукати сенс у читанні літератури. І якщо хтось ще намагається повернутися до читання, моя вам порада — спробуйте почитати те, що подобалося вам у підлітковому віці. Мені це допомогло. Точніше — повернення до Стівена Кінга, яким я захоплювався у підлітковому віці, знову дало поштовх до читання.

Ще одна цікава тенденція — як дехто у своїй нововіднайденій українській ідентичності змушений переглядати своє ставлення до Росії, її класичної літератури та звички читати російськомовні переклади. 

У 2022 році чимало українців переусвідомили поняття гібридної війни та діяльність Росії за останні вісім років. Відбувається наближення епох: класичні українські твори зі шкільної програми, що здавалися занадто трагічними, наразі ж сприймаються як документальні свідчення про боротьбу тривалістю в століття.  І трагічні долі класичних українських письменників і письменниць стають очевидними й наближеними до сучасності. 

У соціальних мережах добре можуть спрацювати вірші й документальні свідчення. Те, що фіксує певну емоцію, стан. Те, що з часом може забутися. Первісні відчуття, які були від якоїсь події, можна швидко втратити, але література допомагає їх відчути знову. Для більших форм літератури потрібне зовсім інше середовище.

Однак досвід, через який проходять мільйони українців, має бути зафіксований. І якщо навіть людина ніколи не пробувала писати, її спроба розповісти власну історію життя має величезний шанс на те, аби бути цікавою багатьом читачам. Зараз час таких історій і документів епохи.  

Адже війна є найбільш задокументована, коли має безліч різних фіксацій російських злочинів. І ця документальна база буде використана під час судів над винуватцями геноциду.

Українці забрали чимало літературних премій цього року. Як завжди, було чимало сподівань, що і Нобелівську премію з літератури дадуть українському автору чи авторці. Однак сфокусуватися варто на іншому — на довготривалій інституційній підтримці літератури: видавнича галузь, книгарні, програма перекладів іншими мовами, міжнародна культурна дипломатія, міжнародні літературні фестивалі, резиденції, бібліотечні закупівлі. Це все складові шляху до омріяного українцями Нобеля.  

Нам є, чим дивувати світ, нам є, про що говорити. Тому питання Нобелівської премії з літератури  — лише питання часу та довготривалого планування і втілення стратегічних кроків.

Це книжка для тих, хто готовий поговорити зі своїми дітьми або ж для дорослих дітей, які хотіли б поговорити зі своїми дорослими батьками. Щоразу повторюю: гадаю, варто, аби спершу батьки читали цю казку, а вже потім самі обирали, чи підходить вона для дитини. 

Я намагався створити історію без зайвих літературних ускладнень та найпростішими словами говорити про найстрашніше. Намагався зберегти пам‘ять про емоцію деокупації Київщини, ключові вузлики, без яких не уявити розмову про російську окупацію українських територій.

Наша пам‘ять витісняє певні події, але поки не закінчена війна, не проведений трибунал, ми не можемо забувати та рухатися далі. 

Глобальний світ починає цікавитися Україною під час переломних моментів і трагедій, як це ставалось під час Помаранчевої революції чи Революції гідності. Ці сплески зацікавлення не мали довготривалого впливу на розвиток культури — точкові виставки, точкові проєкти.

Однак після Майдану в Україні були запущені важливі довготривалі стратегії інституційної підтримки культури — книговидання, кінематографу, культурних ініціатив. І коли почалося повномасштабне вторгнення, українська культура була готова представити світу неймовірну кількість крутого «контенту».

Книговидання — це гра в довгу. І ті угоди на переклади українських авторів, які були підписані цьогоріч, матимуть результати у другій половині 2023. Якщо не 2024. І вже за підсумками того, як ці книжки себе покажуть на глобальному ринку, буде зрозуміло, що буде з наступною хвилею перекладів.

Але вже зараз очевидно: українським голосам вдалося транслювати наші наративи.