Період 90-х у фільмах: зйомка, історії, переосмислення для України
Довгий час російський кінематограф створював свій канон фільмів про 90-ті, романтизуючи бандитизм і розруху. Проте українські дев’яності — це не лише про кримінал і злочинність, а й про освоєння нового, становлення особистостей і рефлексію на період.
У жовтні в межах «Київського тижня критики» відбулася низка кінопрем’єр, зокрема фільмів про 1990-ті в Україні. Серед них — «Ля Палісіада» Філіпа Сотниченка та «Ти мене любиш?» Тоні Ноябрьової.
Про історії з 1990-х та їхні зйомки, переосмислення цього періоду та думку кінокритика Станіслава Тарасенка читайте у матеріалі.
Історії про 90-ті
Події фільму «Ля Палісіада» розгортаються в Україні в 1996 році, за кілька місяців до підписання протоколу № 6 Європейської конвенції з прав людини, який передбачав відмову від смертної кари.
У центрі сюжету — судовий психіатр із заплутаною історією вбивства міліціонера. Аби передати настрої того часу, режисер Філіп Сотниченко використовує ретро-камеру. За референси бере касети, на яких записані правоохоронні органи 90-х.
Камера в руках криміналіста, який фіксує слідчі дії та судово-медичну експертизу, наслідуючи правоохоронців 1990-х, і є головним героєм.
«У 1990-х з'явилися техніка, яку використовували не лише в побутових цілях для розваг. Міліція почала фіксувати слідчі дії та експерименти. У той час камера була чимось новим для всіх. Правоохоронці спеціально по декілька разів повторюють злочинцям дивитися в камеру, коли це не обов’язково. Так, вони хочуть все зафільмувати», — каже Сотниченко.
Інша стрічка — «Ти мене любиш?» — історія дорослішання, яка розгортається в Києві напередодні розпаду СРСР. 17-річна Кіра стає свідком розлучення батьків, розпаду однієї країни та відновлення незалежності іншої.
Під час створення фільму режисерка Тоня Ноябрьова надихалася життям у 1990-му, коли їй було сім років. Вона пам’ятає своє дитинство та називає його яскравим. Це допомогло створити стрічку з деталями того часу.
«Складно було передати Київ 1990-х, бо його більш не існує. Усе перебудовано, висять банери, вивіски, назви закладів. Так і з екстер'єром, бо встановлені пластикові вікна, кондиціонери. Доводилося під час монтажу перекривати це все. Я хотіла передати все до найменших деталей. Лише реквізити та костюми збирали рік», — говорить режисерка.
Проте головною метою авторки було передати історію дівчини та її внутрішню самотність у період дорослішання, який припав на 90-ті.
«Є атмосфера часу, але передусім це про пошук внутрішніх опор і себе, дорослішання. Про те, чи варто жити без любові»
— ділиться режисерка.
Переосмислення періоду
Своєрідним еталоном кіно про 1990-ті став російський серіал «Бригада». Головний герой створює образ «шляхетного розбійника», романтизуючи й період, і сам бандитизм.
«Росія транслювала свої наративи через фільми та телебачення, намагаючись у такий спосіб виховати українців і змінити їхнє сприйняття періоду на свій манір», — каже Філіп Сотниченко.
Режисер наголошує, що попри те, що період був переломним через розпад СРСР, потрібно його відрефлексувати, зрозуміти та відпустити.
«Ми знімаємо фільми не про ностальгію і бажання повернутися. Це спосіб відрефлексувати події, поставитись до них, можливо, з гумором і піти далі», — говорить Сотниченко.
Фільми про 90-ті — це атракціон-занурення в час, який ми або наші батьки пам'ятаємо, вважає Філіп Сотниченко. «Я намагався зробити кіно, яке б розважало глядача та змушувала відрефлексувати прожите», — пояснює він.
У Ноябрьової немає негативних спогадів про той період. Вона вважає, що 1990-ті здебільшого драматизують і висвітлюють через негатив.
«Період складний, як всі часи змін. Але вони точно були кращі, ніж їх описують. У ті роки я зрозуміла різницю між Україною і Радянським Союзом, дізналася, що є українські пісні, спектаклі — українська культура загалом. Для мене це роки відродження», — говорить вона.
Режисерка наголошує, що період 1990-х навчає українців важливості усвідомлення своєї свободи та незалежності.
«Тоді ми її отримали без сильних втрат і загиблих і не до кінця зрозуміли цінність. Сьогодні ми це виборюємо кров’ю. Тепер наша свобода коштує набагато більше, і ми повинні це розуміти»
— каже режисерка.
Кінокритик Станіслав Тарасенко вважає, що «1990-ті, як і будь-яка інша доба українського минулого — заслуговують на висвітлення й осмислення». Проте цей період не варто намагатися переписати чи розвінчати в сучасних фільмах, а краще описувати його справжнім — без мети щось перекреслити чи змінити.
«Поки ми витрачаємо сили на “перебудовування”, то ми нічого не будуємо. Бо не можна робити дві справи одночасно: ти або постійно “шукаєш себе”, або береш — і знаходиш», — пояснює Тарасенко.
У кіно можна зображати певний період, якщо цього потребує історія стрічки — її сценаристу є що розповісти про певну епоху, якщо у зверненні до минулого є конкретна мета.
«Хай українські фільми про дев'яності будуть романтичними, бандитськими, фантастичними, альтернативно-історичними — та якими завгодно! Головне, щоб вони були якісними та цікавими. Тоді в нас буде своє кіно, яке, можливо, подарує українським глядачам нову, незаангажовану точку зору на минуле та самих себе»
— каже Тарасенко.
