«Пантеон Героїв»: боротьба за меморіалізацію пам’яті, що точиться в судовій залі Львова

У серпні 2023 року Тернопіль зробив крок до створення першого в місті військового кладовища — «Пантеону Героїв». Ідея полягала у вшануванні всіх полеглих захисників України уніфікованими надгробками — символами рівності. Однак замість єдності ініціатива викликала розкол: деякі родини військових виступили проти уніфікації, наполягаючи на праві встановити індивідуальні пам’ятники.

Головним опонентом став Олег Стадник, родина якого оскаржила рішення міської ради. Сім’я хотіла вшанувати загиблого офіцера бронзовою скульптурою, але це суперечило новим правилам Пантеону. Конфлікт вийшов за межі міста, а судові засідання тривають понад рік.

Свідомі розповідають, як один судовий процес віддзеркалює проблему формування культури пам’яті в Україні.

16 серпня 2023 року виконавчий комітет Тернопільської міської ради затвердив рішення про «Пантеон Героїв Тернополя». Уже за декілька днів його почали зводити на Алеї Героїв Микулинецького кладовища. Перші пам’ятники військовим — козацькі хрести — встановили 9 вересня 2023 року. На це виділили 14 мільйонів гривень з міського бюджету.

Метою створення «Пантеону Героїв Тернополя» назвали гідне вшанування загиблих, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, забезпечували виконання службових обов’язків та присяги на вірність українському народу, й віддання їм належних військових почестей.

Авторка концепції «Пантеону Героїв» Дарця Веретюк зазначила, що про організацію цього простору йшлося з літа 2022 року. Тоді були як прихильники ідеї уніфікованих пам’ятників, так і ті, хто її не підтримував.

«І других була більшість, що зрозуміло: для кожного його втрата особлива, унікальна й найбільша, а значить і дизайн місця поховання має виокремлювати їх з-поміж інших. Виглядало так, що ніякого військового кладовища в Тернополі не буде і бути не може», — написала Дарця Веретюк.

Навесні 2023 року питання створення Пантеону зі всіма притаманними ознаками постало знову, а наприкінці квітня місто запропонувало родичам зробити Пантеон своїм коштом як акт подяки воїнам. Тоді в чат сімей загиблих надіслали проєкт з візуалізаціями кількох робочих варіантів. 

Вони мали вигляд сучасних військових поховань на Личаківському кладовищі: пласкі хрести з сірого глянцевого граніту, обкладені бруківкою довкола. Такою була рекомендація з Києва щодо всіх обласних центрів. Цього разу до ідеї поставились схвальніше, однак дизайн цвинтаря досі залишався відкритим питанням.

Тоді тернопільські архітектори та дизайнери запропонували проєкт, згідно з яким кожна намогильна споруда складатиметься з пам’ятника у формі мальтійського хреста та постаменту й намогильної плити прямокутної форми, виготовлених зі світлого каменю.

На лицьовій поверхні пам’ятника мав карбуватися портрет загиблого, виготовлений з чорно-білого фотоскла, дата його народження і смерті, прізвище, власне ім’я, по батькові, військове звання, а також за бажання — нагороди.

За словами Дарці Веретюк, усі, хто добровільно вирішили рушити на фронт, робили це зі спільною метою — вибороти свободу та незалежність країні, відстояти недоторканність її кордонів.

З рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради про «Пантеон Героїв» від 16 серпня 2023 року не погодилась родина загиблого Віталія Стадника. На могилі сина вони планували встановити великий хрест, а перед ним — статую загиблого з автоматом та в амуніції.

Тоді міський голова Тернополя Сергій Надал у своєму Telegram-каналі просив «зупинити облаштування цього поховання, яке має входити у “Пантеон Героїв”, та забрати встановлені плити».

Дизайнерка Дарця Веретюк відреагувала на такі дії сім’ї: «Невже родина думає, що встановивши інший пам’ятник, вони покажуть більше шани до загиблого сина?». Родини, що прийшли на цвинтар зупиняти монтаж скульптури Стадника, були обурені. Могила матроса, на їхню думку, принижувала б інших. У жовтні вони домоглись демонтажу надмогильної споруди.

10 квітня 2024 року родичі трьох сімей похованих військових — Олег Стадник, Василь Гинда та Надія Башнянин — подали позов до Тернопільського окружного адміністративного суду, щоб оскаржити «Положення про Пантеон Героїв».

Позивачі вважають, що законодавство України не містить заборони встановлювати індивідуальні намогильні споруди власним коштом на місцях поховань, які не є Національним військовим меморіальним кладовищем. Тому Положення Тернопільської міської ради про Пантеон не відповідає нормам Закону про поховання.

У липні минулого року Тернопільський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову сімей до виконавчого комітету Тернопільської міськради. Натомість вони звернулися до Восьмого апеляційного адміністративного суду, аби оскаржити рішення. 

За словами бренд-дизайнера Збройних Сил України Тараса Іщика, родина відкрила п’ять паралельних судових процесів проти міської ради, комунальної ритуальної служби та інших сімей полеглих. Суди першої інстанції виграло місто, але Стадники подали апеляцію, яку відвели у Львів, бо в Тернополі мають конфлікт інтересів і родинні зв'язки. Загиблий військовий до служби в армії був керівником обласної прокуратури, а його батьки — судді.

У Львівському апеляційному адміністративному суді справу слухала суддя Світлана Шевчук. 3 грудня 2024 року відбулося засідання щодо апеляційної скарги Олега Стадника, батька Віталія, до виконавчого комітету Тернопільської міськради. Окрім нього, позивачами були Василь Гинда та Надія Башнянин.

Треті сторони на стороні відповідача — спеціалізоване комунальне підприємство «Ритуальна служба», а також Жанна Балдюк, Наталія Саломон та Надія Щирба.

На початку засідання суддя запитує у сторін, чи є, на їхню думку, можливість примирення. Представник підприємства «Ритуальна служба» Назарій Редьква відказує:

— Згідно з документацією, робочим проєктом та проєктно-кошторисною документацією, виданою на СКП «Ритуальна служба», наразі таке примирення і встановлення індивідуального пам’ятника неможливе.

Представниця Надії Щирби Діана Гнатюк на запитання судді відповідає:

— Усі люди зацікавлені в збереженні Пантеону таким, яким він є зараз, — з мальтійськими хрестами. Ми йдемо до Європи й хочемо так, як у всьому світі — щоб у нас був військовий цвинтар з однаковими надгробками. Я прошу, лишіть рішення першої інстанції в силі.

Коли сторони сходяться на думці, що задовільних підстав для примирення немає, суддя Шевчук запитує у сторін про додаткові пояснення. Олега Стадника на слуханні не було, тож його інтереси представляла адвокатка Оксана Притула:

— Довірителі наголошують, що 10 пункт Положення, щодо розмірів самого місця поховання, вже є як є. Однак він не відповідає закону і встановленим санітарним нормам щодо поховань, зокрема військових.

— Представники виконавчого комітету, — звертається суддя до Романа Друзюка. — Чи бажаєте доповнити?

— Бажаю. На попередньому засіданні постала дискусія, чи дотриманий баланс між приватним інтересом особи й суспільним. Втручання суб’єкта владних повноважень у приватне право особи виправдане, коли є необхідним для захисту суспільних інтересів. Близько 240 сімей загиблих, окрім трьох родин, згодні з умовами положення про Пантеон. Окрім того, особи [позивачі — ред.] мають право на обов’язкову та справедливу компенсацію. І вона була запропонована.

— Яка була компенсація? — запитує суддя.

— Їм пропонували інше місце на кладовищі, зокрема місця для родинного поховання. Пантеон розміщений у центрі міського кладовища, то пропонували одразу за ним, — відказує Роман Друзяк.

— Тобто ви пропонували перепоховати? — уточнює суддя.

— Не перепоховати, а одразу поховати, — закінчує Друзяк.

— Жодної заборони на момент поховання не існувало. Лише згодом у Положенні виник пункт 17, яким ввели заборону на встановлення індивідуальної надмогильної плити. Ми говоримо про справедливу компенсацію, — відказує суддя Шевчук.

Апеляційну скаргу Олега Стадника суд задовольнив частково та скасував рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року. Згідно з рішенням суду, рішення Тернопільської міськради №975 від 16 серпня 2023 року в частині погодження та запровадження пункту 17 «Положення про Пантеон Героїв Тернополя» є протиправним та нечинним. 

У пункті 17 йдеться про заборону щодо самостійного встановлення будь-яких інших намогильних споруд на території Пантеону. 

Також суд зобов’язав стягнути з виконавчого комітету Тернопільської міськради судові витрати по сплаті судового збору на користь Стадника Олега в розмірі 1 514 гривень, Гинди Василя Григоровича — 605 гривень 5 копійок, Башнянин Надії Михайлівни — 605 гривень 60 копійок. У задоволенні решти вимог позову суд відмовив.

Після засідання авторка концепції «Пантеону Героїв» Дарця Веретюк у коментарі «Суспільне Тернопіль» висловилась про рішення суду:

«Якщо 17 пункт скасований сьогоднішнім рішенням суду, то сім’я Стадників може встановити пам’ятник самовільно. Ми плануємо подавати звернення, скаргу на касаційний суд України, тобто на Верховний Суд України».

Мати загиблого захисника Марія Стадник у коментарі виданню «20 хвилин» наголосила, що рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду задоволена. Сім’я чекає на той момент, коли зможе встановити індивідуальний пам’ятник на могилі загиблого сина Віталія. 

4 грудня на сайті Тернопільської міської ради повідомили, що Положення, погоджене рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 16.08.2023 року №975, залишається чинним.

У міській раді зазначили, що скасування судом пункту 17 Положення не впливає на процес облаштування Пантеону Героїв Тернополя та виготовлення намогильних споруд, передбачених робочим проєктом «Облаштування кладовища "Пантеон Героїв Тернополя" з будівництвом каплиці за адресою місто Тернопіль вулиці Микулинецька».

У дискусіях про те, як має бути влаштоване військове кладовище, часто згадують Арлінгтон. На Арлінгтонському національному цвинтарі в передмісті Вашингтона всі без винятків надгробки ідентичні. Пропонувати власний дизайн, навіть ставити біля могил лампадки, не можна нікому.

Арлінгтон — найвідоміше військове кладовище США і приклад модерної поховальної традиції, якій понад сто років. Перші спроби уніфікувати надгробки здійснили британці під час англо-бурських війн. Обґрунтування уніфікації таке: і солдат, і генерал на війні сплачують рівну ціну — віддають життя. Тож заслуговують і на рівне вшанування.

Після Першої світової війни кладовища з уніфікованими намогильними спорудами почали з’являтися в Європі та США. Одним із започатковувачів традиції називають Фабіана Уейра, командира підрозділу швидкої допомоги Червоного хреста. У 1917 році він заснував Комісію з упорядкування могил для військових. Під час двох світових війн комісія Уейра за підтримання Співдружності націй і коштом британського уряду встановила 1.7 мільйона надгробків у 150 країнах.

Однак ідея уніфікованих військових поховань також мала опонентів. На їхню думку, через однакові нагробки влада втілює бачення, де держава важливіша за інститут сім’ї, статус солдата — вагоміший за його особистість, а національний траур — за приватне горе. 

Антропологиня Лаура Традій у своїй науковій статті на цю тему намагається довести: уніфіковані надгробки давнини були частиною імперіалістичного проєкту, що мав за мету перетворення військових з людей з індивідуальною історією на продовження держави.

Бренд-дизайнер Збройних Сил України Тарас Іщик в інтерв’ю «Українській правді» зазначив, що намогильні споруди на військовому кладовищі мають бути уніфіковані. 

На його думку, Україні важливо розділити цивільні та військові кладовища. На військових мають бути створені певні правила, які дозволять «правильно транслювати ті чи інші меседжі для майбутніх поколінь». Однак держава, за його словами, не бере на себе відповідальність унормувати цей процес.

«Але якщо ми говоримо про поховання в США, то їхній наратив транслюється через однаковість надгробних плит, рівних рядів, які нам візуально нагадують шеренги солдатів. Це якраз про рівність, незалежно від військового звання чи віросповідання», — зазначає Іщик.

Наратив рівності та братерства, за словами Іщика, є і в більшості британських, німецьких та французьких військових кладовищ — білий камінь, який контрастує із зеленою травою.

На круглому столі щодо створення «Пантеону Героїв» у Тернополі історик Святослав Липовецький зазначив, що ідея встановлення козацьких хрестів символічна та об’єднує різні часи боротьби українців за свободу. Янівський цвинтар у Львові, де був Пантеон Українських Січових Стрільців, повністю знищили у 1960-х роках, бо ідея Пантеону пробуджує відчуття нації, гордість, причетність до спільної історії. 

«Те, що ми будуємо новітні пантеони, які мають таку історичну тяглість через архітектурні, мистецькі деталі — в цьому, мені здається, найважливіша цінність», — каже Липовецький.

Очільник Українського інституту національної пам'яті (УІНП) Антон Дробович в інтерв’ю проєкту Life in War розповів, що європейські та американські меморіали у своєму оздобленні лаконічніші за українські кладовища. Вони беруть за взірець поховання Стародавніх Греції та Риму, де використовували практичні, недорогі матеріали. 

Українська меморативна культура наслідує інші традиції: ритуали, насаджувані монументалізмом доби СРСР, а потім капіталізмом 1990-х. Після руйнації СРСР цвинтарні традиції змінилися: помітнішою стала класовість, прості хрести сусідили з надгробками з фотопортретами чоловіків у шкіряних куртках чи скульптурами у повний зріст. 

УІНП розробив проєкт Національного військового меморіального кладовища, який передбачає, що могили всіх похованих там матимуть однакові надгробки. Його завданням, за словами Дробовича, є робота з подібними викривленнями меморіальної культури та уніфікація всіх складових ритуалу: від церемонії прощання із загиблим до поховання.