Острів сили. Як живе закрита для відвідувачів Хортиця?

Поблизу індустріального Запоріжжя розташований Національний заповідник, який майже в сім разів більший за Центральний парк Нью-Йорка. Події в історії острова тягнуться ще з часів палеоліту, але найбільш відомий він через козацьку добу. 

У 2021 році почалась велика реставрація Національного заповідника. Новий брендинг острова здобув нагороду на фестивалі креативників «Каннські леви», і якби не повномасштабна війна, вже би закінчились реконструкції музеїв. 

Натомість заповідник втрачає мільйони гривень через російські обстріли і відсутність туристів. Ще один виклик — обміління Дніпра після підриву Каховської ГЕС, яке нашкодило довкіллю та накликало нелегальних шукачів історичних скарбів.

У матеріалі розповідаємо історію заповідника, який називають «колискою козацтва», і як він працює останні півтора року.

Люди жили на Хортиці ще тисячоліття до нашої ери. У 2005 році там знайшли рештки кам’яної житлової забудови, якій понад 3.5 тисячі років. Потім Хортицею проходили кочові іраномовні та тюркські народи. Вони залишили після себе святилища і камʼяні кургани, які досі є на острові.

У часи Київської Русі, ймовірно, тут під час битви з печенігами у 972 році загинув князь Святослав Ігорович «Хоробрий». Про це оповідає «Повість минулих літ» Нестора Літописця. У 2011 році рибалка виловив неподалік Хортиці стародавній меч. На лезі є напис «+ULFBERH+T» — це стало свого роду торговою маркою для коштовних мечів, якими володіли воїни найвищого рангу. Історики припускають, що річ належала князю Святославу.  

Повз острів пролягав торговий водний шлях «із варягів у греки», який тягнувся від Балтійського до Чорного моря. Спускаючись із Півночі по течії Дніпра, мореплавці проходили пороги — камʼянисті насипи і скелі, між якими треба було маневрувати, аби не пошкодити кораблі. 

Пороги тягнулись майже на 90 кілометрів між містами Дніпро і Запоріжжя, а коли у 1932 році побудували Дніпровську ГЕС, залишились під водами водосховища.

Між порогами навчились маневрувати козаки. На легких чайках вони мали перевагу над громіздкими турецькими галерами. Найбільше Хортиця відома саме через козацький період в історії. Прототип першої Запорізької Січі Дмитро Байда-Вишневецький, магнат і один із перших провідників козацького війська, заснував у 1553 році на острові Байда, стара назва — Мала Хортиця. Через пʼять років фортецю зруйнували турецько-татарські війська.

На Хортиці козаки облаштували зимівники, займались мисливством, скотарством, бджолярством, землеробством та рибальством. Згодом тут базувались реєстрові козаки — ті, яких найняла на службу Річ Посполита. 

У 1648 році фортецю захопив Богдан Хмельницький — гетьман Війська Запорозького та творець Української козацької держави. Частина реєстровців перейшла на його бік — тоді почалась Національно-визвольна війна українського народу.

У 1654 році Хмельницький підписав Переяславську угоду з Московським царством — Москва допомагала у повстанні проти Речі Посполитої і відтоді почала посилювати вплив на козацтво. За Андрусівською угодою та Вічним миром з поляками до складу Московського царства увійшли Лівобережжя, Київ, Чернігово-Сіверщина і Запорізька Січ. 

У 1736-1739 роках біля берегів Хортиці точилися битви протягом російсько-турецької війни. З того часу залишились кораблі, які до повномасштабного вторгнення можна було побачити в Музеї судноплавства на острові. 

Козаки допомогли Російській імперії здобути перемогу в російсько-турецькій війні 1768-1774 років. Наступного року після її закінчення росіяни зруйнували Січ за наказом імператриці Єкатєріни ІІ. Усе майно та козацькі архіви вивезли до Петербурга, а козацьку старшину й кошового отамана Петра Калнишевського засудили до каторги. 

Тільки у 2004 році на Хортиці почали будувати історико-етнографічний комплекс, який став узагальненим образом усіх вісьмох Січей, що існували на території України. Згідно козацьких традицій тут відтворили фортифікаційні споруди, церкву, курені, кузню, гончарню та корчму. 

Три року тому, у 2021, почався проєкт відродження Хортиці. У 2022 році планували реставрувати Музей історії запорозького козацтва та відновити паркові зони. Через початок повномасштабного вторгнення роботи зупинили.

Креативна агенція «Bickerstaff.764» розробила новий бренд Хортиці — створили візуальний код і логотип, які акцентують на багатогранності місця. У 2022 році за цей брендинг агенція здобула третє місце в номінації «Дизайн» на Міжнародному фестивалі креативників «Каннські леви».

Основні музейні експонати з комплексу «Запорізька Січ» та музею «Місто за порогами» працівники евакуювали. Деякі камʼяні баби закопали, інші намагались обкладати мішками з піском та перемістити до музею, аби вберегти від обстрілів. 

Вперше росіяни атакували Хортицю 21 квітня 2022 року. З різницею в 45 хвилин на острів влучили дві ракети: одна — в районі мосту, яким рухався евакуаційний потяг «Запоріжжя-Львів», другий удар був по будівлі санаторію. Вісім людей отримали поранення. 

У травні минулого року росіяни також поцілили по природоохоронній території — пожежа охопила приблизно 500 кв. м. заповідної зони. Ракета влучила поруч із музеями та адміністративними будівлями, вони не постраждали. Збитки довкіллю на території Хортиці сягають майже семи мільйонів гривень. Але і ця атака була не останньою.

У минулі роки на Хортиці проводили святкування Дня Незалежності та Дня українського козацтва і захисника України. У 2021 році завдяки відвідувачам Хортиця заробила приблизно 5 млн грн, але після початку повномасштабного вторгнення військова адміністрація заборонила відвідування лісів, лісосмуг та узбережжя. 

Це стратегічний обʼєкт, бо до острова пролягають мости через Дніпро, є небезпека від уламків ракет, а на оголених після обміління берегах досі знаходять вибухонебезпечні предмети часів Другої світової війни.

Музей та комплекс «Запорізька Січ» не працюють, але працівники заповідника все одно виконують свою роботу. Крім історичної цінності, Хортиця має різноманітну флору і фауну. У степах, лісах, озерах і на скелях є понад 1100 видів рослин та 248 видів тварин. Наукові працівники продовжують займатись дослідженнями та спостерігають за змінами через обстріли і зниження рівня Дніпра.

6 червня російські війська підірвали Каховську гідроелектростанцію. Вода, яку стримувала дамба, затопила Південь, а у Каховському водосховищі й північній частині Дніпра рівень річки знизився. Біля Хортиці проступили острівці і скелі. Зараз можна частково побачити, якими були пороги раніше, більшість з яких досі під водами Дніпровського водосховища. 

Заповідник розташований на Дніпровському транскордонному міграційному шляху птахів. Через роботу Дніпровської ГЕС тут не замерзає вода, і завжди є риба, тому на скелі прилітають зимувати такі рідкісні види, як казарка канадська чи гуси, що летять з Фінляндії. Після обміління Дніпра, а також людей, що порушують заборону і приходять до скель, ця територія стала непривабливою для пернатих. 

Коли у 1955-1958 роках наповнили Каховське водосховище, на Хортиці сформувався комплекс постійних озер. Михайло Муленко розповідає, що після підриву ГЕС протоки та озера Хортиці втратили сполучення з Дніпром, або вода з них вийшла через пологе дно. 

Озер на Хортиці майже не залишилось, уся водна рослинність загинула, бо опинилася на суходолі. Риба встигла виплисти, а інші водні мешканці, як молюски, залишились на дні та загинули.

Після падіння рівня води відкрилось багато раніше затоплених об'єктів та артефактів. Під водою майже 70 років лежали залишки дерев’яних мостів 1944 року. 

Під час Другої світової війни греблю Дніпровської ГЕС підривали двічі. Спочатку це зробила радянська влада перед відступом у 1941 році. Під час окупації німці відбудували дамбу, а потім вже самі зруйнували її у 1943 році. Для продовження наступу Червоної армії побудували тимчасові залізничні мости, що пролягали Хортицею. Зараз їхні залишки виступили над водою.

Одна зі знахідок — бронзовий кинджал доби пізньої бронзи, II тисячоліття до нашої ери.

Наприкінці червня біля берега виявили семиметровий дубовий човен. За попередньою оцінкою, його вік може сягати 500 років (для більш точного датування потрібно провести радіовуглецевий аналіз). 

Артефакт, знайдений у межах заповідника, є власністю держави і має передаватись до музею. Однак за історичною спадщиною полюють і «чорні археологи» — копачі, що незаконно шукають артефакти на обʼєктах історичної спадщини. 

Частина Запорізької області окупована росіянами, а обласний центр часто обстрілюють із тимчасово окупованих територій. Як і колись, росіяни намагаються знищити чергову сторінку історії України. Якщо не всю країну.