Опір у депортації: конспект другого епізоду «Пізнай QIRIM»

Депортація — один із найдраматичніших епізодів в історії кримських татар. Але навіть у місцях виселення киримли не переставали мріяти про повернення додому. 

Так, спершу надія була сильнішою, і деякі кримські татари навіть не зводили собі будинки у місцях виселення. Але з часом все більше людей розуміли, що радянська влада не збирається повертати народ до Криму.

Що ж відбувалося у проміжку між 1944 і 1991, коли кримські татари були у депортації?

Дехто з кримських татар пробував повертатися на півострів, писав листи до радянської влади. Але їхній опір швидко пригнічувала сталінська система.

З осені 1957 року з'явилися перші ініціативні групи, які до середини 1960-х років вже діяли практично в усіх населених пунктах Центральної Азії. Прикладом цього є дії двох кримськотатарських хлопців — Енвера Сеферова та Шевкета Абдурахманова. 

«Вам вигідно, щоб наша нація поступово розчинилася серед інших народів і перестала існувати як нація. Вам цього не вдасться зробити. Пора це зрозуміти. Ми вимагаємо зважати на нашу націю, та надати нам можливість повернутися на батьківщину»

Попри це, до Криму постійно виїжджали сотні кримськотатарських родин. Але їм не оформлювали документи, не дозволяли працювати та навчатися. 

Спроби масового повернення народу до Криму та зближення з правозахисниками спричинили посилення репресій. Відомих активістів та правозахисників — Мустафу Джемілєва, Іллю Габая, Петра Григоренка, Решата Джемілєва, Юрія Османова, Ролана Кадиєва і багатьох інших — за сфабрикованими кримінальними справами засудили на різні терміни позбавлення волі.

Мустафа Джемілєв — один із провідників кримськотатарського національного руху. Правозахисник, учасник дисидентського руху, політичний в'язень, Герой України. За свої політичні погляди Джемілєв був виключений з університету та сім разів судимий. Усього він провів 15 років у місцях позбавлення волі.

— А вам не було страшно, що вас вб'ють? 

Мустафа Джемілєв згадує, що вони у ті часи не особливо вірили, що за життя вийде повернутися в Крим. А про розпад СРСР навіть і не мріяли. Але так вийшло, що вдалось і за життя повернутись на свою Батьківщину, і стати свідком розпаду Радянського Союзу.

Тема кримськотатарського руху опору цікава в контексті боротьби українських діячів за незалежність. У ті ж роки В'ячеслав Чорновіл започаткував національно-визвольний рух шістдесятників разом з Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком, Василем Стусом, Ігорем та Іриною Калинець, Аллою Горською та іншими. Рух протистояв тоталітарному режимові, виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету.

Схожі методи досягти свого. Схожі обшуки в їхніх будинках. Схожі покарання від радянської влади. Заселення у найвіддаленіші куточки СРСР.

Два рухи — ще один доказ того, що не можна розглядати історію українців та історію кримських татар окремо. Тому що це завжди була, є і буде спільна історія України.

Мустафа Джемілєв згадує про своє листування з В'ячеславом Чорноволом, коли вони обоє перебували на засланні. Тоді Чорновіл написав, що киримли потрібно змінити стратегію, адже Україна обов'язково здобуде незалежність. І кримським татарам буде комфортніше жити в незалежній демократичній Україні, ніж у Росії. 

Батько Наджіє Аметової приєднався до національного руху, а точніше до його учасників, коли йому було приблизно 25 років. Тоді активісти боролися за права кримськотатарського народу і, власне, за повернення кримських татар на рідну землю. 

Бабуся та дідусь Наджіє багато розповідали її батькові про те, який Крим чудовий, який він красивий, що це райське місце на землі. Коли кримські татари почали повертатися в Крим, то вони, спускаючись із трапу літака, дивились і намагались побачити, де тут рай — а там була пустеля. «Але, звісно, що для мого тата це був рай. У нас дуже сильна прив'язка до землі, ми її відчуваємо, де б ми не були», — каже Наджіє.

Кримські татари боролися ненасильницьким шляхом. На початку 90-х, приблизно 15-16 травня, кримські татари виходили з дому, з різних куточків Криму і маршем пішки йшли до Сімферополя на 18 травня, щоб вшанувати пам'ять жертв депортації кримського татарського народу. І нагадати про себе: «Ми є, дайте нам право вивчати нашу мову, дайте нам право заселятися у свої будинки. Дайте нам право бути тут, корінним, як ми є, народом на своїй землі».

Рух опору в Криму безумовно є. Насправді щоб зрозуміти тих людей і ті ризики, яким вони піддаються там, треба просто жити на окупованих територіях.

«Кримська солідарність» — теж одні з героїв. Ці люди точно знають, що навіть отут, біля будівель суду, куди вони виходять для підтримки політв’язнів, їх можуть затримати, але з кожним разом їх стає все більше і більше. І це теж опір.

«Жовта стрічка» — це така доступна форма протидії окупації. У фундаменті лежить особливий запит людей з окупованих територій на те, щоб вони могли знайти своє місце в ці великі історичні події, чітко усвідомлюючи, що якщо вони, наприклад, не можуть виїхати з певних причин, та все одно не хочуть втрачати зв'язку з Україною.

У 2022 році відбулася дуже якісна і кількісна зміна. Тому що після окупації Криму для багатьох жителів півострова довгий час ситуація залишалася нез'ясованою. Але початок повномасштабної війни значно пришвидшив процеси. І для великої кількості жителів Криму війна стала усвідомленням того, що це момент, який дає більше шансів на деокупацію.

Свідченням того, що кримські татари об’єднані в ідеях і цінностях є той факт, що рух опору виник ще задовго до депортації у 1944. Зараз кримськотатарський рух опору продовжується. І важливо спілкуватись із тими, хто став його провідниками, допоки вони ще живі, аби знати більше про історію країни та не повторювали помилок минулого.

Слухайте епізод на всіх подкаст-платформах.